Прес-центр

Підписатись на новини

Радник Адвокатського об`єднання “ЮФ “Ario” Кирило Юхно спеціально для Finance.ua проаналізував ситуацію із захистом прав кредиторів в Україні та знайшов три основні причини, через які через які страждають фінансовий ринок, інвестклімат та добросовісний бізнес в Україні.

В Україні захист прав кредиторів залишає бажати кращого. У чому причина? У неефективності державних інститутів, покликаних регулювати відносини в бізнес-середовищі? У законодавстві? Може, в ментальності недобросовісних бізнесменів, які сповідують кредо «борги віддають тільки боягузи»? Спробуємо розібратися.

Причина 1: Правоохоронна система, суди, виконавча служба

Факт – в Україні не працює механізм покарання за борги, так само як і механізм повернення боргів. Тисячі малих і середніх підприємців стикаються з тим, що їхній постачальник не поставив оплачений товар і не повернув передоплату.

Звернення до суду і виконавчої служби не призводять до повернення грошей, боржник просто «кидає» підприємство з боргами і продовжує займатися бізнесом, використовуючи інші фірми.

Заяви в поліцію про притягнення до кримінальної відповідальності за умисне невиконання судового рішення (стаття 382 Кримінального кодексу) або за шахрайство (стаття 190 КК) в 99,99% випадках ні до чого не призведуть, тому що:

а) боржник розповість у поліції, що його «кинули» міфічні треті особи і грошей на рахунку його компанії немає і взяти ніде, і слідчий йому повірить;

б) майно, яким користується боржник та його сім’я у повсякденному житті, ніякого відношення до компанії-боржника не має;

в) простежити рух коштів по рахунку компанії-боржника і далі «по ланцюжку» одержувачів цих коштів у слідчого, нібито, немає повноважень, і це взагалі «банківська таємниця» (а насправді – немає бажання копітко цим займатися) і т. п.

Великий бізнес змушений утримувати власні міні-армії силовиків (офіційні охоронні агентства) і використовувати інші нетипові в цивілізованому світі способи, в тому числі, мати своїх агентів в ключових держструктурах, оскільки сподіватися на суд і поліцію не варто.

Про повну відсутність в Україні ефективної системи виконання судових рішень нещодавно заявив Європейський суд з прав людини, розглянувши справу «Бурмич та інші проти України».

Яка реакція нашого політичного бомонду? Жодної. У Міністерстві юстиції, яке повинно нести відповідальність за виконання судових рішень, навіть не коментують це рішення ЄСПЛ.

Єдиний аргумент Мін’юсту, мовляв, ми ввели інститут приватних виконавців, щоб підвищити ефективність виконавчого провадження. Але за останні півроку лише одиниці приватних виконавців допущені Мін’юстом до професії.

Крім того, найбільші борги (понад 6 млн грн) мають право стягувати виключно державні виконавці.

Тобто, в найближчі кілька років приватні виконавці не зможуть кардинально поліпшити стан справ із виконанням судових рішень.

Дуже шкода, але неприпустимо низький рівень професіоналізму не є перешкодою для заняття високих посад на держслужбі, головне – бути в команді і віддано служити тим, хто тебе поставив.

Причина 2: Законодавство?

На мій погляд, головна проблема українського законодавства – це його невиконання. Починаючи від Конституції, яка закріплює найбільш повний набір європейських стандартів прав і свобод людини в Україні, і закінчуючи передбаченими в законах широкими повноваженнями суддів, держвиконавців, слідчих – у нас достатнє законодавство для наведення порядку.

Закони в Україні приймаються сотнями щорічно. Але збільшення кількості законів не допоможе, оскільки не працює механізм примусу до виконання законів. Навіщо виконувати закон, якщо інші цього не роблять?

Проблема в тому, що зверху вниз по владній вертикалі культивується підхід, який полягає в тому, що перевага віддається не зарплаті за виконання встановлених законом обов’язків, а «подякам» за невиконання цих обов’язків.

І недобросовісному бізнесу це вигідно – умовно кажучи, навіщо повертати мільярди боргів кредиторам, якщо можна роздати мільйони в потрібні інстанції і «закрити питання».

В результаті фінансова система продовжує терпіти мільярдні збитки. А це, в свою чергу, гальмує відновлення кредитування в країні, а відповідно і повноцінний розвиток фінансової системи, пом’якшення бізнес-клімату та зростання економіки України.

Але все ж є і питання, які необхідно змінити в чинному законодавстві. Наприклад, законодавство забороняє іноземним інвесторам вирішувати корпоративні спори, що стосуються їхніх прав на українських підприємствах, в міжнародному арбітражі. До чого це призводить?

Враховуючи високу ступінь недовіри іноземних компаній до українських судів, дуже небагато іноземних інвесторів ризикують вести бізнес в Україні. На наш погляд, логічною є можливість судитися в знайомій тобі юрисдикції, за знайомим правом і в знайомій судовій установі, що має високу репутацію. Однак міжнародні компанії, що бажають заснувати бізнес в Україні, позбавлені цієї можливості.

Банкіри, як правило, скаржаться на прогалини в законодавстві і неможливість вдосконалювати правову базу через небажання нардепів ухвалювати пропоновані фінансовою спільнотою законопроекти. Не секрет, що багато з тих, хто сьогодні має повноваження ухвалювати законодавчі рішення, самі ж і є власниками компаній – великих боржників.

Причина 3: Особливості менталітету і «схеми» на сотні мільйонів

Є версія, що іноземці бояться вести бізнес в Україні і з причини недовіри до українських партнерів. Мовляв, не дотримуються домовленості, обіцянки дуже швидко забуваються і т. п.

На моє глибоке переконання, негативні риси будь-якого менталітету розкриваються в сприятливому для цього середовищі, і навпаки – в державі з сильною правоохоронною та судовою системою не буде місця бізнесменам, які не виконують домовленості та не дорожать своєю репутацією. Точніше, місця знайдуться, але ці місця будуть «не такі віддалені».

А поки що, на жаль, у нашій країні процвітають різні «схеми». Як виглядає процес стягнення боргу з проблемних позичальників в нашій країні?

Термін судових розглядів: від півроку до декількох років. Думаю, причини затягування пояснювати не потрібно. Потім – стадія виконання судового рішення. Точніше, стадія невиконання, як зазначив Європейський суд.

Недобросовісні позичальники часто уникають виконання зобов’язань шляхом відходу в банкрутство з подальшим продажем активів собі ж (іноді на фіктивних аукціонах) або перереєстрації активів на інших пов’язаних юросіб.

Для наочності і розуміння дій «схемників» наведу приклад з безкоштовним заволодінням активами, що перебувають у заставі у державного Укрексімбанку.

Ще в 2007 році банк видав кредит під заставу логістичного центру, розміщеного на 2 га землі під Києвом. Майновим поручителем за кредитом виступило ТОВ “Автодім”.

Кредит повертати ніхто не планував, а ТОВ «Автодім» пішло в банкрутство. Майновий комплекс під Києвом ринковою вартістю понад 100 млн грн у 2014 році без згоди іпотекодержателя – державного Укрексімбанку – був виставлений на торги і проданий в 50 разів дешевше від ринкової вартості на фіктивному аукціоні. Чому фіктивному? Тому що біржа-організатор торгів одразу зникла, оплати не було, в приміщенні, де нібито проводилися торги, ніхто про торги і не чув.

Після цього майно «кочувало» від однієї офшорної компанії до іншої. При цьому майновий комплекс приносив «новим власникам» щомісячний дохід від оренди в розмірі близько 1 млн грн.

Кілька років тривали суди за скасування фіктивного аукціону, за витребування з незаконного володіння цього майна, яке за паперами переїжджало з однієї іноземної юрисдикції в іншу, ділилося і об’єднувалося.

Примітно, що одна з суддів, яка визнала фіктивний аукціон законним і не знайшла підстав вважати порушеними права держбанку, успішно пройшла конкурс у новий Верховний Суд. А де прокуратура? Де поліція? Представники прокуратури ходили в суди, їм вся ця історія відома. І незважаючи на те, що державний банк отримав багатомільйонні збитки – прокуратура не могла завадити перереєстрації майна з одних офшорних шахраїв на інших і на третіх.

Наша команда захищала в суді інтереси ТОВ «Автодім» в особі нинішнього ліквідатора. У результаті ми домоглися справедливості, а Укрексімбанк отримав можливість повернути значну частину з понад 200 млн грн коштів, виданих під заставу присвоєного схемниками майна. Кілька тижнів тому крапку в цій справі поставив Вищий господарський суд України.

На боротьбу за майно і права ліквідатора боржника та заставного кредитора було витрачено 4 роки. Причому результату досягли не лише завдяки роботі юристів, але багато в чому і завдяки журналістам – журналістське розслідування «112 каналу» викликало чималий резонанс, а виявлені факти допомогли переконати суди в неправомірність цієї схеми.

А скільки подібних справ так і не отримують логічного справедливого завершення? Скільки на цьому втрачають кредитори? А держава Україна? Які репутаційні ризики все це несе для інвестиційного іміджу та розвитку бізнесу в нашій країні? Питання, які унаслідок системного небажання окремих осіб міняти ситуацію вже давно перейшли в розряд риторичних.

Джерело: https://news.finance.ua/ua/news/-/414092/kyrylo-yuhno-zahyst-prav-kredytoriv-styagnuty-ne-mozhna-pomyluvaty .

читати далі

У вівторок, 24 жовтня Києво-Святошинський районний суд Київської області частково задовольнив клопотання прокурора про тимчасовий арешт громадянки Республіки Казахстан, журналістки Жанари Ахметової. Вона у березні 2017 року переїхала до України з малолітнім сином і наразі очікує від компетентних органів надання статусу біженця з політичних мотивів. Замість 40 діб тимчасового арешту, про які клопотала прокуратура, Жанарі присудили 18 діб тримання під вартою. З урахуванням дати затримання, у Лук`янівському СІЗО журналістка перебуватиме 15 діб, до 7 листопада 2017 року. На знак протесту проти такого рішення суду Жанара оголосила голодування, а адвокати вже готують апеляційну скаргу.

Як і сама журналістка, так і сторона захисту вбачає в затриманні та тимчасовому арешті казахстанської опозиційної журналістки ознаки політичної вмотивованості. Обставини затримання, а також події під час судового розгляду (а саме – умисне затягування прокурором процесу з метою отримання нових документів, які були взагалі відсутні на момент подачі клопотання) – викликають багато питань.

Наводимо довідку щодо діяльності Жанари Ахметової у себе на батьківщині та хронологію подій, що відбувалися із моменту її затримання.

Справа Жанари Ахметової: від затримання до арешту і голодування

1.Довідка: особа

Жанара Ахметова – відома блогер, журналіст та громадський діяч, яка пише у соціальній мережі Facebook на політичні теми. Жанара є членом однієї з найвпливовіших та найавторитетніших міжнародних організацій із захисту прав людини, яка оберігає свободу слова у всьому світі «Репортери без кордонів».

В Алмати жінка працювала в опозиційній казахстанській газеті «Трибуна», допоки видання не закрили (головний редактор видання був заарештований). Закриття має політично мотивовані ознаки.

З початку цього року в Казахстані проти Жанари Ахметової було відкрито три адміністративних справи, серед яких навіть перехід дороги у недозволеному місці. За наявними даними, три співробітники КНБ прийшли до Жанари додому, щоб звинуватити в порушенні правил дорожнього руху за доносом невідомого громадянина, який начебто записав відео на свій телефон. Як зазначає журналістка, після цього інциденту, їй стало очевидно, що за нею ведеться приховане спостереження. Отже наразі є усі підстави вважати, що переслідування викликані критикою влади з боку журналістки. Щоб захистити себе та свою дев`ятирічну дитину, Жанара Ахметова у березні цього року була змушена покинути рідну країну та просити про політичний притулок в Україні. Наразі жінка орендує тут квартиру, син Жанари навчається у місцевій школі та за словами вчителів робить успіхи у вивченні української мови, добре соціалізується.

2.Затримання (у ніч з 21.10 на 22.10.2017)

У суботу, 21 жовтня 2017 року, виманивши Ахметову з квартири (цілеспрямовано знеструмивши її помешкання втручанням у роботу електромережі), у під`їзді будинку, де проживає жінка, її схопили двоє невідомих осіб у цивільному одязі. Не пред`явивши жодних документів, двоє чоловіків застосували до Жанари насильство та спричинили тілесні ушкодження, намагаючись змусити слідувати за ними, залишивши вдома 9-річного сина. За Законом (у відповідності до ч. 1 ст. 582 КПК України), затримання на території України особи, яка розшукується іноземною державою у зв’язку із вчиненням кримінального правопорушення, здійснюється уповноваженою службовою особою. На момент доставки її у Києво-Святошинський ВП ГУНП у Київській області (м. Боярка, вул. Хрещатик, 88) співробітники поліції не мали жодної інформації про те, що Ахметова перебуває в міжнародному розшуку. Інформація про це з’явилася у поліції лише за кілька годин після фактичного затримання Жанари – що красномовно свідчить про замовний характер затримання.

3.У чому звинувачується

За матеріалами прокурора, Жанара Ахметова нібито перебуває у розшуку Казахстанськими правоохоронними органами за ст.177 ч.3 п. б КК Казахстану – шахрайство (нібито заволодіння коштами третіх осіб у 2005-2008 рр), за що вже відбула покарання у себе на батьківщині (!). Ані за українським, ані за казахстанським законодавством, людина не може бути двічі покараною за один і той самий вчинок.

Зауважимо, за словами самої Жанари Ахметової, саме притягнення її до відповідальності і покарання за шахрайство, якого (з її слів) вона не коїла – змусили її почати займатися громадською діяльністю та викривальною журналістикою.

Окрім цього, стаття, за якою журналістку оголосили у розшук, з 1 січня 2015 року передбачена відповідальність за посягання на життя Першого Президента Республіки Казахстан – Елбаси. Саме з 01.01.2015 Кримінальний кодекс Казахстану у попередній редакції від 16.07.1997 року втратив чинність.

У клопотанні, прокуратура наполягала на тимчасовому арешті Ахметовою терміном на 40 діб до надходження запиту про видачу від компетентних органів Республіки Казахстан.

4.Судові засідання

Києво-Святошинський районний суд Київської області (слідчий суддя Ковальчук Людмила Миколаїна) почав розглядати клопотання прокуратури (прокурор прокуратури Києво-Святошинського району Стасюк Юлія) ввечері 23 жовтня 2017 року, проте був змушений оголосити перерву у засіданні до 24 жовтня 2017. Через те, що протягом 22 та 23 жовтня (дні з моменту затримання журналістки), прокуратура не зробила перекладу процесуальних документів мовою, якою володіє та яку розуміє особа (у відповідності до вимог ст. 29 КПК України), що також є порушенням прав Жанари, у засіданні 24 жовтня знов було оголошено перерву на три години, допоки не був готовий переклад документів.

І лише на другий день фактичного розгляду клопотання, отримавши з невстановленого джерела, прокурор подала суду низку ксерокопій. Серед яких, було також і копія нібито рішення Державної міграційної служби про відмову Жанарі у визначенні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, датоване 18 жовтня 2017 роком (тобто за 2 дні до арешту). Таким чином, Жанара та її захист дізналися про нібито рішення ДМС України безпосередньо під час судового засідання з ксерокопії сумнівної якості. Рішення міграційної служби, якщо підтвердиться його достовірність, буде оскаржуватися.

Також серед документів, які прокурор прохала суд долучити до справи, – запит Генеральної прокуратури Республіки Казахстан про видачу Жанари Ахметової, датований ще 17 серпня 2017 р. У запиті казахстанської прокуратури практично прямим текстом визнається факт проведення на території України несанкціонованих розшукових дій. А саме, встановлення місця проживання Жанари Ахметової, яке було вказано в запиті від прокуратури Республіки Казахстан. Цей факт має ознаки того, що за опозиційною журналісткою могло вестися приховане спостереження.

Ознайомившись із матеріалами, що надала казахстанська сторона своїм українським колегам, Жанара Ахметова запевнила суд, що документи, надані прокуратурою РК, містять лише дані з обвинувальним ухилом, в той час як нею було отримано низку судових рішень на її користь, які не було долучено до поданого пакету документів.

Не дивлячись на вищезазначене та ще низку аспектів, які підтверджують необґрунтованість клопотання прокуратури щодо тимчасового арешту, суд виніс рішення частково його ухвалити і арештувати Жанару терміном на 18 діб (що починаються з моменту її затримання).

Захист Жанари Ахметової здійснювали адвокати адвокатського об’єднання “ЮФ “Ario” – старший партнер Юліан Хорунжий, партнер кримінальної практики Євген Грушовець, радник кримінальної практики Владислав Грищенко, а також юрист БФ “Право на захист” Дмитро Могила.

Під час судових засідань казахстанські активісти та журналісти здійснювали трансляцію (стрім) у мережі Фейсбук.
Один з найповніших репортажів з зали суду – опублікувало видання Центр-1 (Новости, аналитика и мнения из Центральной Азии). А також українське видання EtCetera. Відео оголошення рішення суду, а також коментар Жанари Ахметової – ви знайдете за цим посиланням на відео-трансляцію.

5.Що каже захист

Євген Грушовець, адвокат у справі Жанари Ахметової, партнер кримінальної практики Адвокатського об`єднання «ЮФ «Ario»:

«Фактично суд на 22 дні скоротив тимчасовий арешт, про який просила прокурор. І в даних обставинах це можна вважати невеликою перемогою. Але ми все одно будемо оскаржувати це рішення і після перекладу рішення на зрозумілу нашому клієнту мову, одразу ж цього тижня подамо апеляційну скаргу. Перш за все, ми ставимо під сумнів достовірність документів, наданих прокуратурою, адже наразі не маємо підтверджених фактів щодо їх надходження, що в результаті мало вплив на якість розгляду цієї справи».

Владислав Грищенко, адвокат у справі Жанари Ахметової, радник Адвокатського об`єднання «ЮФ «Ario»:

«Незважаючи на присудження меншого терміну арешту, ніж вимагала прокурор, ми все одно вважаємо це рішення несправедливим, яке не узгоджується з вимогами та нормами діючого законодавства. Захист надав переконливі аргументи, у той час як аргументи прокурора не можна назвати законними та допустимим. Окрім того, ризики того, що Жанара переховуватиметься від правоохоронних органів – нікчемні: приїхавши до Києва вона одразу повідомила правоохоронні і міграційні органи про місце свого перебування. Її неповнолітній син наразі вчиться в українській школі, де вивчає українську мову, що свідчить про намір Жанари залишитися жити в Україні. Звісно, ми будемо оскаржувати рішення суду».

Фрагменти виступу адвокатів Жанари Ахметової – Владислава Грищенка та Євгена Грушовця ви можете переглянути з а цим посиланням на відео-трансляцію.

 

читати далі

Радник податкової практики Ario Law Firm Ольга Решетнік проаналізувала для Finance.ua ініціативу Мінфіну щодо введення податку на виведений капітал.

Тіні забутих податків. Міністерство фінансів хоче відмовитися від податку на прибуток. Що взамін?

Розмови про податок на виведений капітал (ПнВК), який має замінити податок на прибуток, нарешті сформувалися в фінальний текст законопроекту. Пропоную розібратися у тому, що можуть означити новації від Мінфіну для бізнесу і чому регулятор вважає, що мільярдні втрати бюджету від цього того варті.

Міністерство фінансів підготувало проект закону, фактично, про заміну податку на прибуток, основна ставка якого на сьогодні становить 18%. Замінити його пропонується податком на виведений капітал. Він буде застосовуватися до нерозподілених дивідендів і прирівняних до них платежів.

Ставки податку на виведений капітал пропонують зробити диференційованими: 15% з операцій з виведення капіталу безпосередньо власникам-фізичним особам та юридичним особам-нерезидентам (дивіденди та інші прямі виплати в грошовій та натуральній формі, навіть якщо вони не оформлені як дивіденди), при цьому ставка податку на доходи та податку на прибуток нерезидентів становитиме 0%, та 20% з операцій, які прирівнюються до виведення капіталу.

Також законопроектом, зокрема, передбачається зміна методологічних підходів оподаткування процентів за користування кредитом, що отримуються у нерезидентів. Платники, у яких сукупний розмір отриманих у нерезидентів кредитів перевищує розмір власного капіталу більше ніж у 1,5 рази (для фінансових установ та компаній, що провадять винятково лізингову діяльність, – більш ніж у 5 разів), вважаються пов’язаними особами з такими нерезидентами і сума таких процентів оподатковується за ставкою 5%.

За ставкою 20% оподатковується сума процентів, що сплачуються нерезидентам, у випадку, якщо такий нерезидент зареєстрований в низькоподатковій юрисдикції та у випадку сплати процентів нерезиденту, якщо сума залучених від нього кредитів (позик) перевищує власний капітал більше ніж в 3,5 рази (для фінансових установ та компаній, що провадять винятково лізингову діяльність, – більш ніж у 5 разів).

При цьому до прирівняних до дивідендів платежів, виплати за якими будуть оподатковуватися за ставкою 20 % включені,зокрема, наступні операції:

  • Безоплатне надання майна неплатнику ПнВК;
  • Інвестиції в статутний капітал неплатників ПнВК (з правом зменшення податку);
  • Виплата роялті в окремих випадках, в сумах перевищення ліміту;
  • Донарахування за ТЦУ;
  • Придбання товарів та послуг у пов’язаних осіб, що використовують спрощену систему оподаткування;
  • Виплата фінансової допомоги неплатнику ПнВК, не повернутої протягом 12 місяців (з правом зменшення податку);
  • Виплати у межах договорів страхування або перестрахування на користь страховиків нерезидентів (в деяких випадках).

Навколо введення податку зараз точиться багато дискусій. Всі розуміють, що реалізація норм законопроекту миттєво призведе до втрат бюджету.

За підрахунками Мінфіну, у 2018 році реалізація цього законопроекту може сформувати втрати держбюджету у розмірі 26,0 млрд грн і 5,4 млрд – з місцевих бюджетів.

З плану виконання бюджету 2017 за січень-серпень, опублікованого Державною казначейською службою, можна побачити, що доходи від податку на прибуток складають 52 038 169 220,38 грн, що становить 10,93 % податкових надходжень і 8,99 % загальних доходів бюджету без урахування міжбюджетних трансфертів.

Є два можливі шляхи компенсації бюджетних втрат: значне підвищення ставок податків і скорочення витрат. Мінфін виступає категорично проти підвищення ставок податків і вважає єдиним шляхом для пошуку компенсаторів скорочення державних витрат і більш ефективне використання бюджетних коштів. Однак, які конкретно статті витрат рекомендовано скоротити, поки що не запропонував.

Тіні стане менше?

Сама ідея податку на виведений капітал для поліпшення інвестиційного клімату в Україні доволі приваблива, і за 5 років, за оцінками Українського Інституту Майбутнього, сукупний обсяг тільки внутрішніх додаткових інвестицій в економіку складе 500-600 мільярдів гривень або $15-20 мільярдів. Інвестиції стануть драйвером зростання економіки України, і додатковий приріст реального ВВП України в перспективі 5 років складе від 0,8% до 1,9% в рік.

Водночас, законопроект містить низку запобіжників від прихованого виведення капіталу, наприклад, через популярну в Україні схему – пов’язаних ФОПів, які перебувають на спрощеній системі оподаткування. Відповідно до ст. 1371 законопроекту, виплата, що здійснюється у грошовій формі та/або відмінній від грошової формі у зв’язку з придбанням товарів, робіт, послуг у неплатника податку – пов’язаної особи, що перебуває на спрощеній системі оподаткування – прирівнюється до операцій з виведення капіталу, і її пропонується оподатковувати за ставкою 20%. Ця ж стаття містить і інші операції, які прирівнюються до виведення капіталу, і за які платникам податку на виведений капітал доведеться заплатити 20%. Наприклад, стільки доведеться заплатити державі за виплату відсотків за борговими зобов’язаннями суб’єктам, зареєстрованим на юрисдикціях, у яких ставка податку на прибуток підприємств (корпоративний податок або подібний чи по суті аналогічний податок) становить 13% або нижче.

Здавалося би, ці та інші норми запропонованого Мінфіном документу – теоретично, повинні перешкоджати мінімізації податків та скоротити тіньові обороти. Але чи зможе наша країна, перебуваючи у тяжкому економічному становищі, гідно зустріти нові виклики? Чи зможе бізнес відмовитися від старих звичок і почати виплачувати дивіденди офіційно, а не виводити через витрати підприємства? Чи зможе фіскальна вертикаль відмовитися від масових перевірок і надуманих донарахувань, повертаючи український бізнес до жахіть податкового обліку за часів Закону «Про податок на прибуток»?

На завершення, хочу відзначити, що ініціатива Мінфіну – це потужний виклик для кожного окремого бізнесу і його власників.

Уберегти бізнес від зайвих претензій фіскалів і витрат на покриття цих претензій зможе лише комплексний підхід до податкового планування, який врахує аналіз контрагентів на предмет відповідності новим вимогам і передбачатиме постійний моніторинг змін до податкового законодавства і нормативно-правових актів.

Допомогти бізнесу впоратися з цим викликом, думаю, зможе інститут податкових консультантів, який набуває популярності.

Ольга Решетнік, радник податкової практики Адвокатського об`єднання «ЮФ «Ario»

Джерело: https://news.finance.ua/ua/news/-/412470/olga-reshetnik-tini-zabutyh-podatkiv-ministerstvo-finansiv-hoche-vidmovytysya-vid-podatku-na-prybutok-shho-vzamin

читати далі

Юрист Адвокатського об`єднання “ЮФ”Ario” Олег Закалюк спеціально для Finance.ua зробив аналіз банківського законодавства і знайшов причини, через які до сих пір так ніхто і не поніс відповідальності за найглибшу банківську кризу в історії незалежної України.
Три роки банкопаду. У пошуках винних

За останні кілька років понад 90 банків було визнано неплатоспроможними, мільйони українців стали заручниками цієї ситуації, тисячі вкладників втратили свої заощадження. Проте за скалічені долі, витрачені нерви та вкрадені кошти досі реально ніхто не був притягнутий до відповідальності.

Хоча розмов про те, що власники мають відповідати і перед клієнтами, і перед законом, було багато. Тож не дивно, що у багатьох може виникнути питання, яким чином відновиться довіра українців до фінансової системи, а отже, у подальшому нормально функціонуватиме та розвиватиметься банківський ринок країни, якщо ніхто не несе відповідальності за неефективний менеджмент, недотримання нормативів ліквідності чи навіть навмисне доведення банку до неплатоспроможності?

У розвинених економіках світу подібна до нашої ситуація з масовим банкрутством фінустанов – малоймовірна, а за кожен втрачений цент клієнта акціонери та менеджмент банку можуть взагалі опинитися за ґратами.

Чому ж в Україні все інакше і чому для нас, споживачів банківських послуг, розміщення власних заощаджень у деяких фінансових установах країни часто перетворюється на гру в “російську рулетку”? Відповіді на ці питання пропоную знайти в українському законодавстві, що регулює цей вид правовідносин.

Що каже закон?

Три роки банкопаду. У пошуках винних

За загальним правилом учасники банку відповідають за зобов’язаннями банку згідно із законами України та статутом фінустанови. Власники істотної участі зобов’язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку.

У свою чергу, істотна участь – це пряме та/або опосередковане володіння однією чи групою осіб 10 та більше відсотками статутного капіталу та/або права голосу акцій, паїв юридичної особи або незалежної від формального володіння можливості значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи.

Особа є власником опосередкованої істотної участі незалежно від того, чи здійснює вона контроль прямого власника участі в юридичній особі або контроль будь-якої іншої особи в ланцюгу володіння корпоративними правами такої юридичної особи.

Пов’язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі, нормативно-правових актів НБУ, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність (частина п’ята ст. 58 закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Окрім цього, пов’язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди, несе відповідальність своїм майном (частина шоста ст. 58 закону України «Про банки і банківську діяльність»).

А за умови, якщо внаслідок дій або бездіяльності пов’язаної особи банку завдано шкоди, а інша пов’язана з цим банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду.

І щоб притягнути до відповідальності власника істотної участі банку, стягувач має довести його вину, наявність завданої шкоди та причинно-наслідкового зв’язку між діями власника і завданою шкодою.

Покарати – без шансів

І навіть незважаючи на те, що в цивільному праві існує презумпція винуватості (ст. 614 та ст. 1166 ЦК України, що означає, що відсутність своєї провини доводить особа, яка порушила зобов’язання чи завдала шкоди), якщо акціонер доведе, що шкода була нанесена не з його вини, то він звільняється від необхідності відшкодування такої шкоди.

Тобто учасник банку буде пояснювати в суді, що він невинний і обов’язок доведення протилежного буде покладено на позивача.

І найприкріше у цьому те, що в нашій країні явище, коли право використовується на шкоду не просто окремим суб’єктам (що, звісно, неприпустимо), а й взагалі суспільним інтересам, досить поширене.

На мій погляд, до таких явищ належить й ця неоднозначна, майже примарна можливість притягнення до відповідальності акціонера збанкрутілого банку за нанесену ним шкоду.

Сьогодні існує багато судових справ за позовами вкладників до власників істотної участі банків, що ліквідуються, щодо відшкодування шкоди. Проте однозначної судової практики поки не існує, оскільки в разі відсутності хоча б одного із вищезазначених елементів складу цивільного правопорушення (вина, наявність завданої шкоди та причинно-наслідковий зв’язок між діями власника і завданою шкодою), довести в суді наявність підстав для відшкодування такої шкоди досить важко.

Є кого наслідувати

Якщо порівняти досвід таких країн, як США та Канада, то їх законодавство передбачає зовсім інший механізм відповідальності за завдання шкоди.

В ХІХ та ХХ століттях у США та Канаді банківська система була сформована за рахунок великої кількості дрібних фінансових установ, які досить часто банкрутували.

Проте, незважаючи на розповсюджені банківські та фінансові кризи цих років, вкладники майже завжди повертали свої заощадження, а рівень втрат був незначний.

Тобто, банківська система, на відміну від нашої, показала досить позитивну тенденцію. Так, в США протягом 1865-1934 років, середні втрати вкладників в національних банках становили 4,9 цента на кожні 100 доларів депозиту.

Протягом 1865-1920 років в Канаді, де неплатоспроможність банків була більш рідкісним явищем, втрати вкладників перебували на тому ж рівні.

Причиною такого низького рівня втрат вкладників банків обох країн (Канади та США) була «подвійна відповідальність», яка передбачена статутами національних банків. Тобто, саме учасники банків були відповідальними за зобов’язаннями банків пропорційно своїм часткам у випадку банкрутства та ліквідації фінансової установи.

На законодавчому рівні в Канаді та більшості американських штатів було чітко встановлено, що власники істотної участі банків несуть ризик відповідальності за зобов’язаннями банку у випадку його банкрутства (дані з офіційного сайту Financial Post).

І на мій погляд, саме запровадження такого принципу «подвійної відповідальності», яке буде зафіксовано в українському законодавстві, допоможе виправити ситуацію, а саме – змусити тих, хто причетний до банкрутств українських фінустанов понести відповідальність, мінімізувати ризик повторення подібної масштабної фінансової кризи у майбутньому і, таким чином, у повній мірі відновити довіру громадян до банківських установ, що зробить наш фінансовий сектор набагато міцнішим.

Олег Закалюк, юрист Адвокатського об’єднання “Юридична фірма “Ario”

Джерело:https://news.finance.ua/ua/news/-/411848/oleg-zakalyuk-try-roky-bankopadu-u-poshukah-vynnyh

читати далі

Радник Адвокатського об`єднання «ЮФ «Ario» Владислав Грищенко в авторській колонці для порталу Ліга.net про те, чому шум навколо “поправки Лозового» не коштував виїденого яйця і що дійсно впливає на ефективність слідства і покарання винних.

Поправки до КПК: рано "зрадуємося"

Чи була поправка?

Можна сказати, за законами жанру наші нардепи знову продемонстрували “дивовижний” рівень обізнаності та розуміння тих процесів, двигуном яких вони за своєю суттю мають бути. Мова, звичайно ж, про реформи, за які голосують народні обранці. Зокрема, те, у що перетворили історію з нашумілою “поправкою Лозового” №109 до статті 219 Кримінального процесуального кодексу України, скоріше, б підійшло для сценарію якої-небудь низькопробної політичної комедії.

Дві доби деякі представники Верховної Ради України, всілякі експерти, а також ті, хто себе до таких відносить, в деталях розповідали про “зраду” планетарного масштабу. А саме про те, що обчислення терміну досудового розслідування з моменту внесення справи до Єдиного реєстру досудових розслідувань (а не з моменту пред’явлення підозри, як це відбувається зараз) разом з безпосереднім скороченням термінів досудового розслідування призведе до закриття справ Майдану, врятує представників попередньої влади від кримінальної відповідальності та інше. Мабуть, з приводу скандальної поправки промовчав тільки ледачий.

І поки два дні та дві ночі свідки двох таборів – “зради” і “перемоги” (версія “перемоги” також була присутня, адже по суті скорочення термінів на проведення досудового слідства дійсно здатне прискорити процес і мінімізувати кількість справ, які “висять” роками) – з’ясовували стосунки, заступник голови комітету ВР із судочинства Леонід Ємець розбив аргументи обох сторін у пух і прах. Як з’ясувалося, за “поправку Лозового” ніхто взагалі не голосував, тому що її навіть не виносили на голосування.

А що вносили і проголосували? Замість 2, 3 і 6 місяців, які були вказані в поправці №109, термін досудового слідства з моменту внесення відомостей в ЄРДР до моменту пред’явлення особі підозри становить: 6 місяців для кримінального проступку, 12 місяців для злочини невеликої або середньої тяжкості і 18 місяців для тяжкого або особливо тяжкого злочину. При цьому, передбачається, що якщо завершити слідство в ці терміни неможливо, їх може неодноразово продовжувати суддя за клопотанням прокурора або слідчого.

Звичайно, виходячи з шоу, яке ми спостерігали протягом тижня, не варто виключати можливість появи ще того чи іншого виду багатостраждальної поправки. Принаймні до тих пір, поки ми не побачимо остаточний опублікований текст оновленого Кримінального процесуального кодексу.

Чи є зв’язок між скороченням термінів слідства з ухиленням від кримінальної відповідальності?

Щоб розвіяти міфи про можливу “зраду” в будь-якій з можливих редакцій поправок в частині того, що тепер злочинці в Україні зможуть запросто уникнути кримінальної відповідальності через зміну термінів досудового розслідування, в першу чергу варто відзначити такий нюанс.

У кримінальному кодексі існує таке поняття, як терміни давності притягнення до кримінальної відповідальності. Їх ніхто ніколи не відміняв і навряд чи скасує у майбутньому, тому що це буде грубим порушенням самої ідеї кримінальної відповідальності за скоєний злочин.

Поправки до КПК: рано "зрадуємося"

Тривалість термінів давності залежить від тяжкості злочину. Це може бути 5, 10,15, 20 років, а в разі вбивства і зовсім безстроково. Відповідно, навіть якщо поправка №109 і була б прийнята в редакції Лозового, на притягнення до відповідальності особи, яка вчинила, злочин це серйозно би не вплинуло. Простими словами: якщо за півроку слідства після реєстрації правопорушення в ЄРДР злочин не було розкрито, справу закривають, але вже через деякий час – через день-два-рік (в залежності від того, скільки часу піде на збір доказової бази шляхом оперативних заходів в рамках оперативно-розшукової діяльності) в межах існуючих термінів справу можна реанімувати, трохи змінивши формулювання фабули. Так, це додає правоохоронцям бюрократичної роботи (як по суті додає її і нібито насправді прийнята редакція), але не виключає відповідальності особи, яка вчинила злочин. Головне тут – сумлінність і воля правоохоронних органів.

І це далеко не єдиний спосіб обійти обмеження по термінах, наскільки б їх не звужували.

Наприклад, перед закінченням терміну слідства так званого “фактового” провадження, якщо був встановлений граничний термін його розслідування без можливості продовження, матеріали можуть бути виділені в нове провадження (фактично при цьому відбувається “клонування” справи). Завдяки цьому слідство отримує нові законні місяці розслідування. Тому замість користі, встановлення жорстких термінів для “фактових” проваджень в реальності приносить тільки шкоду, так як створює простір для маніпуляцій. Провадження, в яких слідчі зацікавлені, “клонуються”, а ті, де органи в силу різноманітних причин не зацікавлені вести розслідування, закриваються.

Що стосується термінів розслідування після повідомлення підозри, то в “старій” редакції КПК передбачена можливість і регламентований механізм продовження термінів слідства на цій стадії. Цьому присвячений параграф 4 Глави 24 Кримінально-процесуального кодексу (статті 294-297). Схоже, ніяких змін в цій частині не було передбачено, тобто, цей механізм продовжує діяти. Тоді виникає логічне запитання – так в чому ж практична користь від “поправки Лозового”?

Чому періодичне продовження терміну слідства може бути корисним?

Досить часто кримінальне процесуальне законодавство використовується для шантажу, вимагання, неправомірного збору інформації та інших протизаконних дій.

Наприклад, недобросовісні правоохоронці отримують “замовлення” шантажувати ту чи іншу бізнес-структуру або окремих громадян. Для цього вони просять “знайомого” (назвемо його так), написати заяву, що бізнес-структура Х ухиляється від сплати податків, незаконно заволоділа майном держави, фінансує терористів (текст залежить від фантазії замовника і спеціалізації слідчого підрозділу, що виконує “замовлення”). Факт появи подібної заяви – сам по собі привід для внесення справи до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Після реєстрації в ЄРДР у “ділків” від правоохоронної системи по суті з’являються практично необмежені можливості по збору інформації щодо цієї бізнес-структури, отримання тимчасових доступів до документації, а якщо називати все своїми іменами – шантажу і вимаганню коштів. Процес може тривати рік-два-п’ять років. При цьому, про підозру нікому не повідомляється для того, щоб не почали спливати процесуальні терміни або щоб заздалегідь не привертати увагу процесуального керівника, якщо він “не у долі”.

У цьому контексті необхідність періодичного продовження терміну слідства у “фактовому” проваджені має свою логіку, так як зобов’язує не тільки орган слідства, але і прокурора в обов’язковому порядку проводити ревізію наявних проваджень і обґрунтовувати доцільність і законність подальшого розслідування.

Що дійсно впливає на розслідування кримінальних проваджень?

Дивно спостерігати за тим, яка істерика вибухнула в інформаційному просторі щодо однієї поправки, коли насправді все кримінально-процесуальне законодавство вимагає комплексного перетворення з урахуванням проведених в правоохоронних органах реформ.

Найяскравіший приклад неузгодженості законодавства – вимога КПК України щодо ролі процесуального керівника в кримінальному провадженні та передбачена законом кількість прокурорів.

З одного боку, штат органів прокуратури повинен скорочуватися відповідно до європейської практики. Але з іншого боку, вимоги ст. 36 КПК України і повноваження прокурора поки ніхто не скасовує.

В результаті на одного прокурора – процесуального керівника, наприклад, в районах Києва, припадає понад 300 кримінальних проваджень. Відповідно до закону по кожному з них він повинен дати вказівку слідчому, перевірити їх виконання, оцінити докази, ухвалити процесуальні рішення і проконтролювати дотримання слідчим закону при ухваленні подібних рішень, взяти участь в судовому засіданні, де йому необхідно підтримати своє клопотання або ж держобвинувачення. Звідси і питання: якщо цей прокурор дійсно цілком і повністю законослухняний і виконавчий, як фізично він встигне все це зробити? Про якість нагляду при такому навантаженні навіть не варто і говорити.

Реформування правоохоронних органів – проблема комплексна, просте збільшення або зменшення штату нічого не вирішує. Необхідний системний підхід до цього питання. Паралельно зі змінами профільних законів про кожний з правоохоронних органів необхідно враховувати вимоги і інших законодавчих актів, що встановлюють їх повноваження.

Джерело:http://www.liga.net/opinion/353907_popravki-v-upk-rano-zraduemsya-.htm

читати далі

Ольга Решетнік, радник Ario Law Firm спеціально для порталу Finance.ua проаналізувала, що означатиме впровадження плану BEPS для України та чому приєднання до глобальної стратегії протидії розмиванню бази оподаткування та виведення прибутку з-під оподаткування неминуче для нашої країни.

Нещодавно Україна приєдналася до Програми розширеного співробітництва ОЕСР (організація економічного співробітництва та розвитку, яка об’єднує найрозвиненіші економіки світу) в частині імплементації плану BEPS (План протидії розмиванню бази оподаткування та виведення прибутку з-під оподаткування).

На сьогоднішній день наша країна взяла на себе зобов’язання виконати так званий «мінімальний пакет», що передбачає 4 обов’язкові дії з 15 пропонованих.

Варто зазначити, що для України це важливий крок у бік цивілізованого світу. А якщо говорити простими словами, українських фігурантів у скандалах, подібних «Панамагейт», в майбутньому може стати менше, податки будуть залишатися в бюджеті країни, масове шахрайське виведення капіталів пригальмується.

Звісно, все вищезгадане сприятиме розвитку нашої економіки та інвестиційному клімату.

До витоків питання

Перш ніж аналізувати, що імплементація плану BEPS означатиме для України, пропоную розібратися в тому, звідки в принципі взялася ідея його створення. Правила міжнародного оподаткування були сформульовані в 20-ті роки XX століття.

Не дивно, що майже сто років потому система втратила свою ефективність. Влітку 2012 року на саміті G20 країни Великої двадцятки визначили серед пріоритетів спільну протидію розмиванню бази оподаткування та виведенню прибутку в низькоподаткові (офшорні) юрисдикції.

За даними ОЕСР високоподаткові країни щорічно недоотримували податки на суму 200-250 млрд дол.

І це стосувалося тільки втрат від абсолютно законного податкового планування, яке практично не порушує ніяких правил. Через рік організація запропонувала перший звіт щодо цієї проблеми і представила план дій, здатний кардинально вплинути на колосальну для світової економіки проблему – Action Plan on Base Erosion and Profit Shifting – BEPS.

У 2015 році розробка всіх 15 пунктів плану була завершена і на черговому саміті Великої двадцятки її підтримали лідери всіх країн-учасниць.

Зміни неминучі

BEPS носить рекомендаційний характер і до нього можуть приєднуватися будь-які країни – не тільки члени G20 і ОЕСР. Але ключовий момент плану полягає в тому, що так чи інакше, країни, які навіть не планували його впроваджувати, будуть змушені слідувати за Великою двадцяткою і вносити зміни в національні законодавства.

В іншому випадку політичного тиску не уникнути. Прикладів – достатньо. Варто згадати лише ту ж Панаму, яка відмовилася впроваджувати стандарт CRS і приєднуватися до міжнародного автоматичного обміну інформацією. Через короткий проміжок часу світ дізнався про «Панамські документи», які розкривають власність представників світової еліти.

Не відкидаю, що за схемою «Панамагейту» чинитимуть тиск на ті держави, які не будуть приєднуватися до впровадження BEPS.

Існує кілька інструментів, завдяки яким план імплементують в національні законодавства. Це міжнародний обмін податковою інформацією, міжнародний обмін інформацією про бенефіциарних власників компаній і бенефіціарів трастів, реалізація правил контрольованих іноземних компаній (КІК), а також правил трансфертного ціноутворення (ТЦУ).

Українські реалії: не все так погано

У нашій країні на сьогоднішній день впроваджені вже два з цих чотирьох інструментів. По-перше, розкрита інформація про бенефіціарів власників компаній.

І тут важливо підкреслити, що Україна першою в світі запровадила і розкрила публічно такий реєстр.

По-друге, у нас працюють правила ТЦУ.

Разом з тим, у нас не запроваджено автоматичний обмін інформацією за стандартом CRS і не затверджені правила КІК, без яких імплементація ініціатив BEPS неможлива, оскільки для того, щоб отримати інформацію про рахунки наших резидентів за кордоном, потрібно почати обмінюватися з країнами податковою інформацією в автоматичному режимі.

А для того, щоб обкладати податком виявлені за кордоном доходи наших резидентів, необхідно встановити правила КІК.

Автоматичний обмін інформацією за стандартом CRS

Впровадження стандарту CRS (єдиного стандарту звітності) з міжнародного обміну податковою інформацією в національні законодавства відбувається за допомогою підписання двосторонніх міжнародних договорів або ж багатосторонніх конвенцій з питань автоматичного обміну податковою інформацією.

Далі з подальшою ратифікацією угоди місцевим парламентом і приведення внутрішнього законодавства у відповідність з цим міжнародним документом.

Що таке правила КІК?

Згідно з основним принципом правил КІК – певний тип доходів контрольованої іноземної компанії (КІК) оподатковується з боку тієї держави, податковим резидентом якої є контролююча особа компанії (пропорційно її частці в компанії).

Під поняттям «контроль» мається на увазі пряма або непряма участь у капіталі іноземної компанії і відповідний вплив від такої участі при розподілі прибутку компанії.

Багато країн ввели досить суворе законодавство щодо правил КІК, що, по суті, позбавляє сенсу застосовувати офшорні схеми.

Крім того, практично у всіх країнах ухилення від сплати податків вважається кримінальним злочином і на тлі міжнародного обміну податковою інформацією робить використання різного роду схем дуже ризикованими. А в деяких випадках, і зовсім неможливими.

BEPS в Україні: очікування та реальність

З розмиванням податкової бази у нас в країні борються по-своєму. Наша відповідь агресивному податковому плануванню – агресивне валютне регулювання. У піковий період фінансової кризи НБУ був змушений обмежити можливість виведення капіталів за кордон (нещодавно ці норми почали поступово пом’якшуватися).

При цьому Нацбанк вніс корективи і розширив вибрані дії так званого «мінімального пакету» BEPS. В цілому, все це буде передбачати основні рекомендації, а саме:

1. Затвердження правил КІК.

2. Обмеження витрат за фінансовими операціями з пов’язаними особами.

3. Запобігання зловживанням договорами для уникнення подвійного оподаткування.

4. Запобігання уникненню статусу постійного представництва.

5. Запровадження обов’язку розкриття інформації про структуру власності міжнародних груп компаній.

А для того, щоб бізнес мав стимул декларувати контроль над іноземною компанією, НБУ запропонував провести валютну амністію. Але на сьогоднішній день всі законодавчі ініціативи залишаються лише ініціативами.

При цьому, незважаючи на те, що до реальної імплементації плану BEPS в Україні ще дуже далеко, я б все ж порекомендувала вітчизняному бізнесу бути готовим до змін: вже приміряти на себе всі ризики правил КІК, провести критичний аналіз структури власності, почати по-новому структурувати свою діяльність, підготувати обґрунтування джерел походження наявних коштів.

Ольга Решетник, радник АО «ЮФ «Аріо»

Джерело: http://news.finance.ua/ua/news/-/411302/olga-reshetnyk-v-svitle-majbutnye-bez-ofshoriv-plan-beps-dlya-ukrayiny

 

читати далі

Партнер Ario Law Firm Євген Грушовець проаналізував ключові повідомлення ЗМІ про пожежу в одеському дитячому таборі “Вікторія” та пошук винних.  На кому все ж таки лежить відповідальність за загибель трьох дітей? Читайте у блозі Євгена для порталу Liga.net

Одеська трагедія: слідами винних

читати далі

Уряд ініціює захист інвесторів в Україні за англійським правом. Юристи оцінили перспективи.

читати далі

Громадянин США допомагає сепаратистам і збирає гроші на видання книжки в Донецьку. Що йому за це буде?

читати далі

Радник податкової практики Ario Law Firm, сертифікований аудитор Ольга Решетник прокоментувала виданню mind виключення аудиторської компанії PwC з Реєстру аудиторських фірм, що мають право перевіряти банки.

читати далі