Деякі підсумки антикорупційних справ

Партнер Ario Law Firm Євген Грушовець – про однозначність деяких аспектів антикорупційного законодавства, а також статистичні дані по Україні щодо притягнення до відповідальності за декларування посадовцями недостовірної інформації в авторському блозі на LIGA.net.

Для посадовців та чиновників початок нового року – неабиякий стрес, адже це час, коли потрібно відкривати громадськості таємниці про свої річні доходи та витрати. Хоча… Як показує практика, хвилюватися слід переважно тим, чиї родини НЕ володіють прибутковим бізнесом, мільйонними статками, елітною нерухомістю та шикарним автопарком.

366-1 КК: правові аспекти

З 2014 року Україна реалізує антикорупційну політику та інтенсивно імплементує найкращі міжнародні стандарти цієї боротьби в національне законодавство.В пояснювальній записці до Закону України «Про запобігання корупції» зазначалося, що ухвалення Закону забезпечить створення нової ефективної системи запобігання корупції на основі міжнародних стандартів, що сприятиме зниженню рівня корупції в державі, а відтак – і розвитку економіки та підвищенню добробуту громадян.

При цьому, під час визначення чисельності одного з уповноважених органів на реалізацію антикорупційної політики – Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК), зазначалося, що «найбільш оптимальним вбачається підхід, за якого орієнтовна штатна чисельність працівників апарату Національної комісії складатиме 250 осіб, що узгоджується з досвідом європейських держав, наприклад, Румунії, де штат превентивного антикорупційного органу (Національне агентство доброчесності) складає 200 осіб за загальної кількості публічних службовців в державі 488 тис. чоловік. Для розуміння: в Україні кількість державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування на кінець 2013 року становила біля 500 тисяч осіб. Таким чином, під прицілом «мисливців» за корупціонерами гіпотетично повинні були б потрапити близько півмільйона чиновників.

З метою реалізації програми боротьби з корупцією у 2014 році Кримінальний кодекс України було доповнено статтею за номером 366-1, яка передбачає відповідальність за декларування недостовірної інформації щодо статків (стаття декілька разів змінювалась).За порушення правил декларування передбачена відповідальність у вигляді штрафу від двох тисяч п’ятисот до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (42500 – 51000 грн), або громадських робіт на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин (виконання засудженим у вільний від роботи час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування і відбуваються не більш як чотири години на день), або позбавлення волі на строк до двох років (ізоляція засудженого від суспільства та поміщення його на певний строк до кримінально-виконавчої установи закритого типу), з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.Відповідальність за цією статтею настає у випадку, якщо незадекларовані відомості про майно відрізняються від достовірних на суму понад 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Станом на 1 січня 2018 року до відповідальності може бути притягнута особа, якщо вартість незадекларованого нею майна перевищує з 1 січня 2018 року 440?500 грн, з липня 2018 – 460 250 грн, з грудня 2018 – 480250грн. Під категорію осіб, щодо яких застосовується стаття 366-1 Кримінального кодексу України, підпадають перші особи держави (Президент України, Голова Верховної Ради України, його Перший заступник та заступник, Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр України та ін.), депутати (всіх рівнів), судді, прокурори, слідчі, військовослужбовці та багато інших осіб.

Інформація про статки (декларація) оприлюднюється на сайті Національного агентства з питань запобігання корупції. Інформація опубліковується після подачі суб’єктом декларації (не пізніше 1 квітня наступного за звітним роком) за виключенням персональних даних, даних про місцезнаходження майна (без конкретизації поштової адреси), і кожний бажаючий має до неї доступ. Більш того, кожний свідомий громадянин може написати звернення до НАЗК чи правоохоронного органу щодо суб’єкта декларування, якщо вважає, що останній не зазначив всю інформацію про майно, яким користується. Зазначене може бути підставою для притягнення до юридичної відповідальності (адміністративної, кримінальної) суб’єкта декларування. Наприклад, якщо депутат чи інший суб’єкт декларування користується автомобілем чи проживає в будинку, вартість якого перевищує 440 500 грн і не зазначив про таке в декларації, то існує ризик притягнення такого суб’єкта до кримінальної відповідальності за недостовірне декларування.Отже, добрий намір зобов’язати чиновників показувати свої статки та надати суспільству доступ до інформації про це реалізувався у вигляді юридичної відповідальності за «невідкриття» або приховування таких статків (активів) під час подачі декларації.

Механізм розслідування таких злочинів щодо недостовірного декларування на перший погляд є досить простим: на підставі поданої заяви про злочин вносяться відомості до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань кримінальних проваджень, перевіряються відомості, викладені в заяві, встановлюється, кому належить незадеклароване майно, хто ним користується, здобуваються докази, що дадуть можливість підтвердити або спростувати факти недостовірного декларування та в подальшому притягнути особу до відповідальності. Якщо підтвердиться, що декларант дійсно володіє або користується майном, яке не задекларував, в подальшому може стояти питання про кримінальну відповідальність за ст. 368- 2 КК України (Незаконне збагачення – набуття особою, уповноваженою на виконання функцій держави у власність активів законність підстав, набуття яких не підтверджено доказами).

Трохи статистики

На практиці ж механізм застосування норми про кримінальну відповідальність за недостовірне декларування виявився куди більш цікавим, ніж в теорії. Особливо у цьому процесі вражає вибірковість такого підходу та його формальність.

Так, Реєстр судових рішень містить інформацію про всі винесені судами рішення щодо притягнення до кримінальної відповідальності за ст.366-1 КК України.

Якщо застосувати критерії відбору таких рішень за параметрами в стрічці пошуку «366-1», форма судового рішення – «вирок», форма судочинства – «кримінальне», сортування – «за датою ухвалення вироку/за складанням» і відфільтрувати по областях знаходження судів, то виявиться вкрай цікава статистика щодо винесених вироків за статтею 366-1 КК України:

• Вінницька – 1 вирок
• Волинська – 3 вироки
• Дніпропетровська – 2 вироки
• Донецька– 3 вироки
• Житомирська– 2 вироки
• Закарпатська – 6 вироків
• Запорізька – 4 вироки
• Івано-Франківська– 1 вирок
• Київська – 2 вироки
• Кіровоградська – 2 вироки
• Луганська – 5 вироків
• Львівська – 14 вироків
• Миколаївська – 0 вироків
• Одеська – 3 вироки
• Полтавська – 1 вирок
• Рівненська – 2 вироки
• Сумська – 2 вироки
• Тернопільська – 3 вироки
• Харківська – 1 вирок
• Херсонська – 0 вироків
• Хмельницька – 1 вирок
• Черкаська – 13 вироків
• Чернівецька – 2 вироки
• Чернігівська – 0 вироків
• Київ – 2 вироки

Так, у деяких областях (Чернігівська, Херсонська, Миколаївська) за період з 2014 по кінець 2018 року суд не виніс жодного вироку та відповідно не притягнув до відповідальності жодного чиновника, який не задекларував свої статки. У таких областях, як Вінницька, Івано-Франківська, Полтавська, Харківська суди винесли по одному вироку відповідно, а в м. Києві і Київській області – по 2 вироки. Лідером по кількості вироків за ст. 366-1 є Львівська область.

Такі показники зацікавили мене: чому в більшої за кількістю населення та концентрації чиновників Київській області винесено лише 2 вироки, тоді як у Львівській – аж 14?

Ще цікавішим виявися факт того, що 12 з усіх 14 вироків стосуються (!!!) одного адміністративно-територіального району – Кам’янка-Бузького. Саме там суд виносив вироки. Ще дивовижнішим є те, що всі вироки стосуються депутатів однієї сільської ради – Желдецької, на території якої проживають 576 осіб. Так, згідно з інформацією, оприлюдненою на сайті ЦВК, Желдецька сільська рада нараховувала 14 депутатів за 2015-2017 роки, з яких 12 судом було притягнуто до відповідальності. Суть виявлених прокурором злочинів однакова: депутат сільської ради після спливу строку, на який він обирався, не подав декларацію уповноваженої особи на виконання функцій місцевого самоврядування (депутат має обов`язок подати декларацію після закінчення виконання повноважень, а також в кінці року після звітного періоду).

Насправді ж, такі вироки зовсім не викликають радощів щодо реальної боротьби з непідтвердженими статками. Адже в анкетних даних на момент притягнення до відповідальності зазначається, що екс-депутат працює, наприклад, діловодом, складником, оператором в ТОВ, фізособою-підприємцем, а іноді навіть непрацюючим, є пенсіонером чи інвалідом 3 групи загального захворювання тощо. Усі «порушники закону» на Львівщині безумовно визнали свою вину, що дало право суду затвердити угоду про визнання винуватості, укладену з прокурором, та призначити узгоджене покарання у вигляді позбавлення волі з відстрочкою виконання, штрафу або виконання громадських робіт. Таким чином, деякі екс-депутати повинні не більше 4 годин в день виконувати громадські роботи в селі, де виконували функцію представників народу в сільській раді. Нібито все за буквою Закону, але чи відповідає благий намір декларування та таке притягнення до відповідальності духу Закону?

Мотиви притягнення до відповідальності

Я не можу стверджувати, що саме стало причиною «шаблонного» притягнення до відповідальності екс-депутатів без встановлення вартості незадекларованого майна, але вбачаю в цьому певні ризики, а саме:

• Притягнення до відповідальності може відбуватися з чиєїсь «доброї» волі;
• Притягнення до відповідальності може бути механізмом можливого відсторонення опонентів;
• Притягнення може бути результатом помсти правоохоронців за неотримання якихось благ (депутати ухвалюють рішення про виділення земельних ділянок, а прокурори приймають остаточне рішення щодо запуску процедури притягнення до відповідальності);
• Притягнення до відповідальності може бути роботою «на показник» у дусі радянських часів;
• Новий склад ради може бути більш лояльним до правоохоронців;
• Особи, яких притягнули до відповідальності, навряд чи будуть балотуватись на наступних виборах в депутати;
• Виборці, які голосували за депутатів-недекларантів, точно зневіряться в роботі органів місцевої влади та правоохоронної системи, коли побачать їхнього обранця, який розчищає сніг, білить дерева, замітає чи виконує якісь інші громадські роботи.

Але найбільшого занепокоєння заслуговує той факт, що, скоріш за все, в жодній з перелічених «карних» справ на депутата не було встановлено, чи має він статків на 440 500 грн.

Резюме

Переконаний, що у тому вигляді застосування ст. 366-1 КК України, у якому воно існує сьогодні, є величезний корупційний ризик та неабиякий елемент впливу на осіб, які повинні декларувати статки. При цьому, застосування статті носить виключно «ручний» режим, коли при одних і тих самих умовах до одних осіб відповідальність застосовується, а до інших – ні.

Визнання вини дає право суду розглядати справу в спрощеному провадженні без дослідження всіх фактичних обставин справи. І дуже дивним може виглядати та обставина, коли суб’єкт декларування, який не задекларував майно, вартість якого може і не перевищувати 440 500 грн, може бути притягнутий до кримінальної відповідальності. А тому, щоб підтвердити факт вчинення злочину, прокурор повинен був встановити вартість незадекларованого майна і лише після того, як встановлено, що воно коштує більше ніж 440,5 тис грн, може бути застосована до особи санкція ст. 366-1 КК України.

Але, як показує практика, вартість незадекларованого майна не визначається в такого роду справах. Більш того, залишається велике питання щодо критеріїв оцінки майна, що повинно бути вказано в декларації. Адже трапляються випадки, коли декларанти вказують, що статутний капітал товариств, якими володіють їх родичі, становить 100 грн, хоча насправді ринкова вартість корпоративних прав може оцінюватись мільйонами. З іншої ж сторони, статутний капітал товариства може бути на папері чи в реєстрі в декілька мільйонів, а насправді – не сформований чи не сплачений взагалі. І жодного системного підходу…

Тому, можна констатувати, що застосування ст.366-1 КК України сьогодні не відповідає духу Закону, ця стаття застосовується вибірково. І на прикладі стану справ в Львівської області, можу стверджувати, що процес відбору кандидатів по притягненню до відповідальності здійснюється в ручному режимі за принципом «опинився у непотрібний час у непотрібному місці».

Джерело: https://www.liga.net/politics/opinion/selischni-koruptsioneri-abo-deyaki-pidsumki-antikoruptsiynih-sprav