Інтерв’ю партнера Ario Law Firm виданню «Юридична практика».
Руслан Сидорович – відомий український юрист, адвокат, народний депутат Верховної Ради України VIII скликання. Він був головою підкомітету з питань виконання рішень Європейського суду з прав людини Комітету Верховної Ради України з питань правової політики і правосуддя, членом Конституційної комісії і членом Ради з питань судової реформи. Співавтор проєкту Кодексу України з процедур банкрутства. Після закінчення терміну депутатських повноважень Руслан Сидорович приєднався до партнерського складу ARIO LAW FIRM. Про досвід, здобутий в стінах парламенту, і про подальші професійні плани читайте в інтерв’ю пана Сидоровича «Юридичній практикці».
– Як ви оцінюєте роботу Верховної Ради України VIII скликання і ваші особисті KPI?
– Хотілося набагато більшого, але могло бути набагато менше. На жаль, найбільш прогресивною Верховна Рада України VIII скликання була в свій перший рік роботи. А потім темпи реформ стали знижуватися. Більш того, деякі досягнення навіть намагалися відкинути назад. Серед найбільш скандального згадаємо електронне декларування: поширення його на активістів (серед яких зустрічаються абсолютно різні люди) виглядало як помста окремих народних депутатів України тим особливо активним, які іноді не давали спочивати на лаврах деяким політикам.
Занадто мало було економічних реформ, хоча і сказати, що не було нічого, теж не можна. Будемо об’єктивні: можна по-різному ставитися до попередньої влади, критикувати президента і прем’єра (я теж це робив), але наявні нині успішні економічні показники нова влада отримала у спадок. Вони можуть це примножити, а можуть і втратити.
Що стосується особистих KPI, то у мене є що показати як юридичній спільноті, так і всім громадянам України. Хоча, якщо виходити з усіх напрацювань, реалізувати вийшло, напевно, відсотків десять. Якщо взяти дві галузеві реформи, що стосуються виконання судових рішень та інституту банкрутства, – це, безумовно, не тільки моя заслуга, це робота великого колективу, інших парламентаріїв, представників Міністерства юстиції, Міністерства економічного розвитку і торгівлі, Національного банку України, Міжнародного валютного фонду, банківського сектора, вчених, адвокатів, арбітражних керуючих. Але на певному етапі двигуном всіх процесів був я. Інша справа, що без команди я сам би ніколи цього не зробив.
До своїх здобутків також відношу створення (вперше в історії українського парламенту) підкомітету з питань виконання рішень Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Це дуже серйозна проблема як для інституту захисту прав людини в Україні, так і для міжнародного іміджу нашої країни. І сам факт створення такого підкомітету став важливим сигналом серйозного ставлення держави до цієї проблеми. Без цього підкомітету неможливе повноцінне виконання контрольної функції парламенту. У новій каденції підкомітет зберігся, і я дуже радий, що моя естафета була підхоплена. Своїм наступникам хочу побажати і далі посилювати інституційну спроможність даного підкомітету. На мою думку, його основні завдання – з одного боку, сприяти виконанню заходів загального характеру, передбачених у рішеннях ЄСПЛ, котрі констатували системні порушення прав людини, а з іншого – служити запобіжником, не допускати ухвалення нових законів, які можуть посприяти порушенню прав людини, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Хотілося б також сподіватися, що деякі мої ініціативи щодо реформування судової влади, зокрема моделі Верховного Суду, будуть сприйняті новим складом парламенту. Деякі депутати зі «Слуги народу» (прізвищ називати не буду, оскільки в даному випадку це не принципово) зацікавилися моїми ідеями і мають намір їх реалізовувати. У свою чергу я готовий підставити плече.
– Чи кореспондуються ваші ідеї з положеннями законопроекту № 1008 ( «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо суддівського управління»)?
– Законопроект № 1008, на превеликий жаль, це класична українська реалія, коли нам пропонують і мед, і дьоготь в одній бочці.
Чи потрібно переосмислювати окремі елементи судової реформи? Однозначно так. Ми бачимо, що проблеми у судовій владі нікуди не зникли. Але для мене головне питання, коли ми говоримо про судову владу, – це інституційна незалежність. Цитуючи «Федераліста» Александера Гамільтона, судова влада з усіх гілок представляється найбільш вразливою, і ми повинні оберігати її від атак інших двох гілок. Піднімав він і питання фінансового забезпечення. Це не є популярним і популістським, але дешевий суд в кінцевому підсумку обходиться дуже дорого. Я не вважаю правильною ідею чергового перезавантаження Верховного Суду. При цьому у мене є цілком обґрунтовані зауваження до цілого ряду суддів Верховного Суду, практично по всіх юрисдикцій. Виникає внутрішній дискомфорт від того, що вони там опинилися. Але мені здається, що шлях перезавантаження не зовсім вірний. На мою думку, наріжним каменем для очищення судової влади виступає діяльність двох органів (як би вони не називалися) – органу відбору (чесного, професійного і такого, що користується громадською довірою) і дисциплінарного органу (який виступає караючим мечем для суддів, які порушують принципи моралі, етики та закон, і непробивним щитом для суддів, які піддаються атаці). При такому підході ми змогли б поступово повертати довіру до судової влади і підвищувати якість правосуддя.
Безумовно, необхідно покращувати якість процесуального законодавства. У мене було багато напрацювань. Тільки до процесуальних кодексів я подав понад 600 поправок, але далеко не всі з них були враховані. Що радує: пропозиції щодо принципу верховенства права і відходу від рудиментарного принципу законності все-таки пройшли.
Інституційна незалежність судової влади є надзвичайно важливою. Навіть якщо визнати здоровою ідею чергової перевірки суддів, виявлення дійсно професійних і моральних, це все одно не дасть стабільності і впевненості в завтрашньому дні. Як результат ми можемо отримати ситуацію, коли судді просто віддадуть перевагу повернутися в адвокатуру або піти у відставку за наявності підстав. Для нашої системи юстиції це буде однозначна втрата.
Що стосується запропонованого злиття Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, то в світі існує безліч різних моделей функціонування подібних органів. Свого часу в Конституційної комісії ми розглядали і такий варіант. Нічого поганого в цьому я не бачу. Тут швидше питання в професіоналізмі людей, які там працюватимуть, і їх готовності бути незалежними в ухваленні рішень. Неволя починається не з встановлених правил, а з тих обмежень, які ми самі собі встановлюємо. Це основне. І тут хочеться побажати міцності духу – спокуса і тиск на таких відповідальних посадах є завжди. По іншому бути не може.
– Який досвід ви придбали під час роботи в парламенті?
– Мабуть, головне – це необхідність витримки. Парламентська діяльність не передбачає швидких перемог, ти не можеш швидко побачити результати своєї роботи. Вона вчить довгій роботі над проєктом, вчить йти до кінця, не втрачаючи фокусу і не здаючись. Коли я починав роботу над реформами виконавчого провадження та банкрутства, мені багато друзів говорили, що піднімаються правильні питання, але це занадто складно і нічого не вийде. В якійсь мірі вони мали рацію, це дійсно були непідйомні речі. Але я нікого не слухав, просто робив свою роботу і йшов вперед. Не здаватися і йти до кінця – ця риса, як я вважаю, також важлива і в роботі адвоката.
Другий момент – люди в найвищих коридорах влади такі ж, як і ми. Вони також іноді помиляються, можуть проявляти емоції, серед них немає нікого, хто поодинці може видати геніальне рішення. Насправді рішення народжуються в головах звичайних людей і стають геніальними, коли є дискусія, комунікація та співробітництво.
– Що зумовило вибір продовження кар’єри на користь адвокатури і ARIO?
– Все сталося досить органічно. Я виходець з адвокатури і під час своєї парламентської каденції завжди підкреслював, що я не колишній адвокат, а адвокат, який тимчасово призупинив свою діяльність. З колективом ARIO мене пов’язує досить давнє знайомство, ми багато співпрацювали в контексті законопроектної роботи, працювали в тому числі над реформуванням виконавчого провадження та банкрутства, але не тільки.
Я думаю, що цей об’єднавчий процес буде продовжуватися. Я бачу великий потенціал. Адвокатура – це те, що мене завжди приваблювало і надихало.
– Які ваші враження від юрринка? Що змінилося за п’ять років?
– Ринок став більш жорстким. Посилення конкуренції пояснюється багатьма факторами, але один з найважливіших – банальне скорочення кількості грошей, які тут обертаються. У порівнянні з 2012-м ринок юрпослуг істотно стиснувся, причому непропорційно, в регіонах ситуація набагато сумніша, ніж в Києві. Але в такій ситуації є і позитив – адвокати стали більш креативними, клієнти також починають вимагати більше інноваційності. І потрібно пам’ятати, що тенденції глобалізації не минуть юридичний ринок – успішно вигравати конкурентну боротьбу будуть ті, хто вміє «сінергіровать».
– На яких практиках плануєте зосередитися?
– Безумовно, я не зможу залишити поза сферою своєї уваги два своїх дітища – виконання судових рішень та банкрутство, тим більше що процедура банкрутства буде змінена дуже сильно, і очевидно, що на ринку будуть затребувані люди, які, розуміючи як дух, так і букву закону, зможуть показати – належний рівень правозастосування. Ще один напрямок, яким я хотів би зайнятися і який тільки відкривається в Україні, – інститут конституційної скарги. За статистикою, з понад 1500 поданих скарг Конституційний Суд України визнав прийнятними тільки 74. Це говорить про досить низький, на жаль, рівень підготовки конституційних скарг і нерозуміння в адвокатському середовищі їх особливостей і принципової відмінності від касаційних скарг. Я думаю, що роль Конституції України повинна посилюватися як в повсякденному, так і в правовому житті. Якою б не була Конституція, це Основний Закон, і ми повинні підвищувати її статус, щоб вона перестала бути формальним документом. Будемо відверті: про Конституцію України у нас згадують раз на рік, 28 червня, а на практиці норми Конституції застосовуються нечасто. Я вже не кажу про фундамент у вигляді принципу верховенства права, який повинен бути у кожного практикуючого юриста, – в Конституції України є дуже багато статей, які можуть гарантувати захист прав, служити запобіжником від неякісних законів. Я сподіваюся, що мій досвід роботи в парламенті, Конституційній комісії, Раді з питань судової реформи допоможе підвищити якість конституційних скарг і в питанні захисту конституційних прав піднятися на новий рівень.
Ще два напрямки, якими я із задоволенням раніше займався, – практика М&A і корпоративне право. Вони досить взаємопов’язані. Що особливо приємно в цих практиках: недосконала судова влада (недосконалість якої визнають самі судді) практично не має впливу на твій кінцевий результат – наскільки якісно будуть захищені інтереси клієнта, залежить тільки від тебе. Тут немає «поганої» прокуратури, «поганого» суду або будь-якого іншого держоргану: всі твої перемоги – це лише твої перемоги, всі поразки – тільки твої поразки. Не можна ні на кого перекласти відповідальність.
У своїй попередній діяльності я також завжди орієнтувався на комплексний супровід бізнесу. Збираюся і в ARIO розвивати комплексні підходи до обслуговування, щоб клієнт, один раз звернувшись до нас, більше не шукав вирішення будь-яких своїх правових питань поза нашої фірми.
– У релізі щодо вашого приєднання до ARIO анонсувалася практика GR. Розкажіть, будь ласка, про плани з розвитку цього напрямку.
– П’ятирічний досвід роботи членом парламенту дає можливість якісного розуміння роботи держструктур, судової влади з точки зору інституційного устрою, а також того, як з ними співпрацювати в частині впливу на результати їх роботи. Я завжди стояв на позиціях, що адвокатське співтовариство має проявляти особливу активність в питаннях прийняття будь-яких рішень держорганами, будь то парламент, уряд або окреме міністерство. За нашими профілями діяльності ми повинні комунікувати, висловлювати свої пропозиції і намагатися бути помічниками політикам – наші знання, досвід практичного застосування тих чи інших норм права дозволяють робити закони більш якісними.
Чому я співпрацював з ARIO в своїй законопроектній роботі? До кожної нормі права, яку ми разом прописували, ми намагалися змоделювати ситуацію, пов’язану з її застосуванням, і подивитися, як вона буде працювати на практиці. Коли є дискусія і можливість проведення подібного мозкового штурму, можна ще до моменту прийняття нормативного акту виявити певні ризики і, відповідно, завчасно їх усунути.
Закони повинні ставати все якіснішими, містити не сухі норми, які часом створюють більше труднощів. У законах повинно бути більше права.
– Чи є те, про що ви говорите, класичною GR-практикою (тобто в інтересах конкретного клієнта) або ж це в більшій мірі робота pro bono?
– В основному це pro bono, що, втім, не виключає співпраці з проєктними міжнародними організаціями, які працюють за рахунок донорських коштів. Але GR не слід плутати з лобізмом. Ми в жодному разі не говоримо про лобіювання інтересів конкретного клієнта. Це абсолютно інша площина взаємовідносин.
Але ви поставили дуже цікаве питання. Врегулювання лобіювання – одна з тих ініціатив, які мені, на превеликий жаль, не вдалося реалізувати в парламенті. На мій погляд, американська модель лобіювання була б дуже корисною для України. Лобіювання існує незалежно від того, чи подобається це комусь чи ні. Завжди будуть певні бізнес-групи, фінансово-промислові групи, бізнес-асоціації, просто групи людей, які намагаються відстоювати ту чи іншу позицію. Зрештою завдання члена парламенту, або міністра, або Президента полягає не в тому, щоб бути глухим по відношенню до своїх громадян, а навпаки – щоб чути їх побажання.
Узаконення лобістської діяльності привнесе транспарентність в ці відносини. По-перше, якщо встановити правила гри, з обов’язковою звітністю, хто лобіював, через кого, скільки витрачено, де відбувалися зустрічі, – це дозволить краще орієнтуватися, хто стоїть за ухваленням того чи іншого закону. По-друге, це стане одним з механізмів поділу влади і бізнесу і появи професійного класу політиків. На мою думку, нам не вистачає професійних політиків. Не політиканів, а людей, які розуміють, в чому полягають завдання влади і яким чином слід врівноважувати інтереси різних учасників суспільних правовідносин. Нарешті, по-третє, формат такого лобіювання повинен передбачати обов’язок професійного лобіста надавати певну частину своїх послуг на умовах pro bono, в інтересах певних правозахисних, екологічних і т.п. ініціатив.
Я думаю, що Україна рано чи пізно прийде до такої моделі. У більшості європейських держав закони про лобіювання вже прийняті, і статистика показує, що чим далі держава мала відійти від американської моделі, тим менш ефективним було регулювання.
– Виходячи з перших тижнів роботи парламенту нового скликання, скажіть, наскільки ця каденція в принципі сприйнятлива до ідей лобіювання та широкого громадського обговорення законодавчих ініціатив?
– Якщо бути об’єктивним, на жаль, вбачається брак дискусій, як громадських, так і парламентських, по більшості прийнятих законів. Я не можу сказати, що моє ставлення до цього однозначно позитивне або негативне. Є ряд ініціатив нової влади, особливо в економічній сфері, які з певними застереженнями я підтримую. Це, наприклад, питання відкриття ринку землі, перегляд філософії системи оподаткування, створення служби фінансових розслідувань, деякі дерегуляційні моменти. Це правильні речі, деякі з них я свого часу ініціював особисто. Що стосується політичних ініціатив, то застережень більше, але, як кажуть, поживемо – побачимо.
Нова влада знаходиться в певній розтяжці. З одного боку, громадяни мають не просто високі, а завищені запити до нової влади і вимагають швидких рішень. З іншого боку, запущений «турбопрінтер» поки не дає негативного ефекту, але, виходячи зі свого політичного досвіду, можу стверджувати, що в кінцевому підсумку почнуть проявлятися певні недоліки ухвалених законів – людина недосконала, і ідеальні закони прийняти, на жаль, неможливо.
Я не кажу, що дискусій має бути дуже багато (в нашій каденції їх було іноді занадто багато), але залучення професійної громадськості, експертів до обговорення додало б бенефітів новій владі, ще більше підвищило б довіру – здавалося б, куди вже більше, але насправді цей рівень довіри поки що рухається інерційно, і незабаром прийде час оцінювати результати. Не можна бути однаково успішними в усіх напрямках. Відповідно, відкритість могла б урівноважити і пояснити можливі невдачі влади в тих чи інших сферах.
Дискусій очевидно не вистачає. Але і пройшло занадто мало часу. Мене не полишає надія, що незабаром їх стане більше. Спілкуючись з окремими представниками «Слуги народу», я чую про готовність обговорення різних законодавчих ініціатив. Це поки що не вилилося в реальне обговорення, але принаймні декларується.
Я розумію, що під час пленарних тижнів можливостей для зустрічей і обговорення об’єктивно мало, але в майбутньому, сподіваюся, будуть організовані зустрічі в комітетах, в рамках різних робочих груп з тим, щоб працювати в синергії. Від цього виграють усі: і влада, і суспільство, і міжнародний імідж нашої країни.
Розмовляв Олексій Насадюк, «Юридична практика»