Радник Адвокатського об`єднання «ЮФ «Ario» Владислав Грищенко в авторській колонці для порталу Ліга.net про те, чому шум навколо “поправки Лозового» не коштував виїденого яйця і що дійсно впливає на ефективність слідства і покарання винних.
Чи була поправка?
Можна сказати, за законами жанру наші нардепи знову продемонстрували “дивовижний” рівень обізнаності та розуміння тих процесів, двигуном яких вони за своєю суттю мають бути. Мова, звичайно ж, про реформи, за які голосують народні обранці. Зокрема, те, у що перетворили історію з нашумілою “поправкою Лозового” №109 до статті 219 Кримінального процесуального кодексу України, скоріше, б підійшло для сценарію якої-небудь низькопробної політичної комедії.
Дві доби деякі представники Верховної Ради України, всілякі експерти, а також ті, хто себе до таких відносить, в деталях розповідали про “зраду” планетарного масштабу. А саме про те, що обчислення терміну досудового розслідування з моменту внесення справи до Єдиного реєстру досудових розслідувань (а не з моменту пред’явлення підозри, як це відбувається зараз) разом з безпосереднім скороченням термінів досудового розслідування призведе до закриття справ Майдану, врятує представників попередньої влади від кримінальної відповідальності та інше. Мабуть, з приводу скандальної поправки промовчав тільки ледачий.
І поки два дні та дві ночі свідки двох таборів – “зради” і “перемоги” (версія “перемоги” також була присутня, адже по суті скорочення термінів на проведення досудового слідства дійсно здатне прискорити процес і мінімізувати кількість справ, які “висять” роками) – з’ясовували стосунки, заступник голови комітету ВР із судочинства Леонід Ємець розбив аргументи обох сторін у пух і прах. Як з’ясувалося, за “поправку Лозового” ніхто взагалі не голосував, тому що її навіть не виносили на голосування.
А що вносили і проголосували? Замість 2, 3 і 6 місяців, які були вказані в поправці №109, термін досудового слідства з моменту внесення відомостей в ЄРДР до моменту пред’явлення особі підозри становить: 6 місяців для кримінального проступку, 12 місяців для злочини невеликої або середньої тяжкості і 18 місяців для тяжкого або особливо тяжкого злочину. При цьому, передбачається, що якщо завершити слідство в ці терміни неможливо, їх може неодноразово продовжувати суддя за клопотанням прокурора або слідчого.
Звичайно, виходячи з шоу, яке ми спостерігали протягом тижня, не варто виключати можливість появи ще того чи іншого виду багатостраждальної поправки. Принаймні до тих пір, поки ми не побачимо остаточний опублікований текст оновленого Кримінального процесуального кодексу.
Чи є зв’язок між скороченням термінів слідства з ухиленням від кримінальної відповідальності?
Щоб розвіяти міфи про можливу “зраду” в будь-якій з можливих редакцій поправок в частині того, що тепер злочинці в Україні зможуть запросто уникнути кримінальної відповідальності через зміну термінів досудового розслідування, в першу чергу варто відзначити такий нюанс.
У кримінальному кодексі існує таке поняття, як терміни давності притягнення до кримінальної відповідальності. Їх ніхто ніколи не відміняв і навряд чи скасує у майбутньому, тому що це буде грубим порушенням самої ідеї кримінальної відповідальності за скоєний злочин.
Тривалість термінів давності залежить від тяжкості злочину. Це може бути 5, 10,15, 20 років, а в разі вбивства і зовсім безстроково. Відповідно, навіть якщо поправка №109 і була б прийнята в редакції Лозового, на притягнення до відповідальності особи, яка вчинила, злочин це серйозно би не вплинуло. Простими словами: якщо за півроку слідства після реєстрації правопорушення в ЄРДР злочин не було розкрито, справу закривають, але вже через деякий час – через день-два-рік (в залежності від того, скільки часу піде на збір доказової бази шляхом оперативних заходів в рамках оперативно-розшукової діяльності) в межах існуючих термінів справу можна реанімувати, трохи змінивши формулювання фабули. Так, це додає правоохоронцям бюрократичної роботи (як по суті додає її і нібито насправді прийнята редакція), але не виключає відповідальності особи, яка вчинила злочин. Головне тут – сумлінність і воля правоохоронних органів.
І це далеко не єдиний спосіб обійти обмеження по термінах, наскільки б їх не звужували.
Наприклад, перед закінченням терміну слідства так званого “фактового” провадження, якщо був встановлений граничний термін його розслідування без можливості продовження, матеріали можуть бути виділені в нове провадження (фактично при цьому відбувається “клонування” справи). Завдяки цьому слідство отримує нові законні місяці розслідування. Тому замість користі, встановлення жорстких термінів для “фактових” проваджень в реальності приносить тільки шкоду, так як створює простір для маніпуляцій. Провадження, в яких слідчі зацікавлені, “клонуються”, а ті, де органи в силу різноманітних причин не зацікавлені вести розслідування, закриваються.
Що стосується термінів розслідування після повідомлення підозри, то в “старій” редакції КПК передбачена можливість і регламентований механізм продовження термінів слідства на цій стадії. Цьому присвячений параграф 4 Глави 24 Кримінально-процесуального кодексу (статті 294-297). Схоже, ніяких змін в цій частині не було передбачено, тобто, цей механізм продовжує діяти. Тоді виникає логічне запитання – так в чому ж практична користь від “поправки Лозового”?
Чому періодичне продовження терміну слідства може бути корисним?
Досить часто кримінальне процесуальне законодавство використовується для шантажу, вимагання, неправомірного збору інформації та інших протизаконних дій.
Наприклад, недобросовісні правоохоронці отримують “замовлення” шантажувати ту чи іншу бізнес-структуру або окремих громадян. Для цього вони просять “знайомого” (назвемо його так), написати заяву, що бізнес-структура Х ухиляється від сплати податків, незаконно заволоділа майном держави, фінансує терористів (текст залежить від фантазії замовника і спеціалізації слідчого підрозділу, що виконує “замовлення”). Факт появи подібної заяви – сам по собі привід для внесення справи до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Після реєстрації в ЄРДР у “ділків” від правоохоронної системи по суті з’являються практично необмежені можливості по збору інформації щодо цієї бізнес-структури, отримання тимчасових доступів до документації, а якщо називати все своїми іменами – шантажу і вимаганню коштів. Процес може тривати рік-два-п’ять років. При цьому, про підозру нікому не повідомляється для того, щоб не почали спливати процесуальні терміни або щоб заздалегідь не привертати увагу процесуального керівника, якщо він “не у долі”.
У цьому контексті необхідність періодичного продовження терміну слідства у “фактовому” проваджені має свою логіку, так як зобов’язує не тільки орган слідства, але і прокурора в обов’язковому порядку проводити ревізію наявних проваджень і обґрунтовувати доцільність і законність подальшого розслідування.
Що дійсно впливає на розслідування кримінальних проваджень?
Дивно спостерігати за тим, яка істерика вибухнула в інформаційному просторі щодо однієї поправки, коли насправді все кримінально-процесуальне законодавство вимагає комплексного перетворення з урахуванням проведених в правоохоронних органах реформ.
Найяскравіший приклад неузгодженості законодавства – вимога КПК України щодо ролі процесуального керівника в кримінальному провадженні та передбачена законом кількість прокурорів.
З одного боку, штат органів прокуратури повинен скорочуватися відповідно до європейської практики. Але з іншого боку, вимоги ст. 36 КПК України і повноваження прокурора поки ніхто не скасовує.
В результаті на одного прокурора – процесуального керівника, наприклад, в районах Києва, припадає понад 300 кримінальних проваджень. Відповідно до закону по кожному з них він повинен дати вказівку слідчому, перевірити їх виконання, оцінити докази, ухвалити процесуальні рішення і проконтролювати дотримання слідчим закону при ухваленні подібних рішень, взяти участь в судовому засіданні, де йому необхідно підтримати своє клопотання або ж держобвинувачення. Звідси і питання: якщо цей прокурор дійсно цілком і повністю законослухняний і виконавчий, як фізично він встигне все це зробити? Про якість нагляду при такому навантаженні навіть не варто і говорити.
Реформування правоохоронних органів – проблема комплексна, просте збільшення або зменшення штату нічого не вирішує. Необхідний системний підхід до цього питання. Паралельно зі змінами профільних законів про кожний з правоохоронних органів необхідно враховувати вимоги і інших законодавчих актів, що встановлюють їх повноваження.
Джерело:http://www.liga.net/opinion/353907_popravki-v-upk-rano-zraduemsya-.htm