Збанкрутувати просто: в Україні готується чергова модернізація сфери неплатоспроможності за євростандартами

На розгляд до Верховної Ради направлений законопроєкт №15024, що передбачає спрощення процедур банкрутства для мікро- та малого бізнесу. Як нова євроінтеграційна модель неплатоспроможності вплине на український ринок?  

У цьогорічній статті – знов про зміни у сфері відновлення платоспроможності. Для українського ринку банкрутства – це фактично звичний ритм. Щойно професійна спільнота починає звикати до одного нового інструменту, на горизонті з’являється наступний. І, як на мене, це добрий знак: традиційно сфера неплатоспроможності серед перших реагує на політичні та економічні виклики, зміну поведінки кредиторів, стан судової системи, доступ бізнесу до фінансування та «загальну температуру» ринку. 

Минулого року одним із головних сюжетів цієї сфери була превентивна реструктуризація. Вона була запроваджена в Україні на виконання Директиви ЄС 2019/1023 і запрацювала з 1 січня 2025 року. Тоді багато хто обережно ставився до нового механізму: чи не залишиться він красивою євроінтеграційною конструкцією на папері? Станом на сьогодні відповідь уже можна формулювати впевненіше. Превентивна реструктуризація почала працювати. За перші півтора року після запуску було відкрито більше таких процедур, ніж за вісім років існування механізму санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство. Для ринку це показова динаміка. 

Я був долучений до розробки законопроєкту про превентивну реструктуризацію, а згодом наша команда першою в Україні пройшла практичний шлях застосування цього механізму у справі ТОК Gulliver. Ця процедура стала непростим, але дуже цінним тестом для нового інструменту. Вона показала не лише потенціал превентивної реструктуризації, а й ті точки напруги, які неможливо побачити на етапі підготовки законопроєкту: поведінку великих кредиторів, процесуальну тактику сторін, роль суду, межі переговорів і вплив політичного контексту. Саме так і формується справжня практика - коли у кожної сторони є власний економічний інтерес, власна стратегія і власне бачення того, що є справедливим результатом. 

Та ринок банкрутства - це не історія про штиль. Оновлення та розвиток тут часто таке ж активне, як і самі процедури. Тому паралельно з тим, як превентивна реструктуризація проходить практичні випробування, Україна продовжує імплементацію Директиви ЄС 2019/1023 і виконання зобов’язань у межах Ukraine Facility – чотирирічної програми фінансової підтримки України від Європейського Союзу на 50 мільярдів євро. Її головна мета – забезпечення макрофінансової стабільності, відновлення економіки та впровадження ключових реформ, необхідних для набуття членства в ЄС. Для сфери неплатоспроможності це означає продовження оновлення законодавства за європейською логікою: реструктуризації або цивілізованого виходу з ринку. 

Отже, наступною частиною імплементації Євродирективи став законопроєкт №15024 щодо спрощеного провадження у справах про банкрутство та неплатоспроможність для суб’єктів мікро- та малого підприємництва. Як і у випадку превентивної реструктуризації, я мав можливість працювати над цим законопроєктом. Тут хочу подякувати за бачення, зауваження та ідеї робочої групи, до якої були залучені представники Ради арбітражних керуючих міста Києва, фінансового сектору, правничої спільноти та суддівського корпусу. На сьогодні законодавча ініціатива вже отримала схвалення профільного комітету Верховної Ради і очікує на голосування парламенту у першому читанні. 

Тут не можу не відзначити, що це не єдиний підхід до імплементації відповідної частини Директиви ЄС 2019/1023. Схвалений профільним комітетом парламентський законопроєкт №15024 свідомо сфокусований на спрощеній ліквідаційній процедурі для мікро- та малого бізнесу, що охоплюється рекомендаціями UNCITRAL. 

Паралельно існував і урядовий законопроєкт, який пропонував дещо іншу модель спрощення процедур банкрутства. Зокрема, урядова концепція передбачала у т.ч. і  запровадження нового виду процедури та елементів спрощеної санації. 

На перший погляд, ідея спростити не лише ліквідацію, а й санацію може виглядати логічною. Однак під час роботи над парламентським законопроєктом від цього підходу свідомо відмовилися. Причина не в тому, що відновлення платоспроможності для мікро- та малого бізнесу не потрібне. Навпаки, такий бізнес також має отримувати доступ до інструментів реструктуризації. Але ці інструменти вже існують: санація в межах справи про банкрутство, реструктуризація боргів фізичної особи у справі про неплатоспроможність, превентивна реструктуризація. Додавання ще однієї, окремої «спрощеної санації» могло б не полегшити життя малому бізнесу, а остаточно заплутати його у виборі процедури. Це особливо важливо саме для мікро- та малого підприємництва. У великих компаній зазвичай є ресурс на фінансових радників, юристів, аналітиків і довгі консультації щодо вибору оптимальної процедури. Малий бізнес часто такого ресурсу не має. Якщо йому пропонується декілька схожих на перший погляд інструментів, кожен із власними строками, наслідками, ризиками та вимогами, він може просто не знайти правильний вихід. 

Тому логіка законопроєкту №15024 інша: не створювати ще одну процедуру відновлення платоспроможності, а зробити чітке розмежування. Якщо бізнес має шанс на відновлення, він може користуватися вже наявними механізмами, передусім превентивною реструктуризацією. Для мікро- та малого бізнесу законопроєкт додатково передбачає окремі полегшення саме в межах цієї процедури. Якщо ж відновлення вже не є реалістичним, тоді потрібен швидкий, дешевший і зрозумілий механізм ліквідації та очищення від боргів. 

Саме тому схвалений комітетом парламентський законопроєкт сфокусований на спрощеній ліквідації, а не на спрощеній санації. 

Ще одна принципова відмінність парламентського підходу - участь арбітражного керуючого. В урядовій моделі його залучення могло бути вибірковим. У законопроєкті №15024 арбітражний керуючий бере участь завжди. Для мікро- та малого бізнесу це, безумовно, додаткове процесуальне і фінансове навантаження. Але у процедурі, яка передбачає швидке списання боргів і скорочені строки, повна відмова від професійного контролю створювала б значно більші ризики для кредиторів і для самої довіри до механізму. 

І тут я вимушений розчарувати профільні юркомпанії: інструмент спрошених процедур банкрутства не є історією про новий великий ринок для заробітку. Принаймні не в класичному розумінні юридичного бізнесу. Спрощена ліквідація мікро- та малого бізнесу не передбачає великих бюджетів, складних фінансових моделей чи багаторічного супроводу. Її справжня цінність в іншому - дати можливість добросовісним підприємцям вийти з боргів, а національній економіці - поступово очищуватися від непрацюючих суб’єктів, які роками формально існують у реєстрах, але фактично вже не ведуть діяльності, накопичують борги і не мають реального шансу на відновлення. 

Власне, саме з цієї логіки виходять і рекомендації UNCITRAL, які стали одним із важливих орієнтирів під час роботи над законопроєктом.  

У питанні мікро- та малого бізнесу UNCITRAL виходить із доволі практичної тези: класичні процедури банкрутства для таких боржників часто є занадто довгими, дорогими і складними. Те, що може бути нормальним для великої компанії з фінансовими радниками, юридичними командами, складною структурою активів і десятками кредиторів, для малого підприємця може бути просто недоступним.І це не лише українська проблема. Малий бізнес у багатьох юрисдикціях має схожі слабкі місця: обмежений доступ до професійної допомоги, невеликі активи, невелику кількість кредиторів, слабку фінансову документацію, а інколи і тісне переплетення бізнесових та особистих боргів власника. Якщо застосовувати до таких боржників повноцінну, дорогу і тривалу процедуру, результат часто такий, що  формально право на банкрутство існує, але фактично скористатися ним неможливо.Саме тому рекомендації UNCITRAL говорять про необхідність спрощених механізмів. 

Механіка спрощення 

Хто може скористатися процедурою 

Законопроєкт досить вузько визначає коло боржників, які зможуть скористатися спрощеним провадженням. 

Зокрема, боржник має відповідати кільком критеріям одночасно: бути суб’єктом мікро- або малого підприємництва, бути зареєстрованим не менше одного року, мати обмежений розмір кредиторської заборгованості (для юросіб – не більше 2000 розмірів мінімальної заробітної плати за даними останньої фінансової звітності; для ФОПів - не більше 1000 розмірів мінімальної заробітної плати за даними останньої фінансової звітності), не мати боргів із заробітної плати та не перебувати у судових спорах, які можуть вплинути на хід процедури банкрутства. 

Останній критерій є одним із найважливіших. Якщо між боржником і кредиторами вже існує активний конфлікт щодо майна, боргу, правочинів чи інших питань, така справа навряд чи може бути швидкою. У такому випадку сторони мають або спершу вирішити ці спори, або рухатися в межах загальної процедури банкрутства. Спрощене провадження не повинно бути коротким шляхом через складний конфлікт. 

Заява про відкриття провадження 

Заяву про відкриття спрощеного провадження може подати сам боржник. Кредитор також отримує таке право, але з важливим застереженням: провадження за заявою кредитора може бути відкрито лише за згодою боржника.Це логічно для самої природи цієї процедури. Якщо боржник заперечує, а між сторонами є конфлікт, це вже не той випадок, для якого створюється швидкий механізм ліквідації. Тоді справа має розглядатися за загальними правилами. 

Разом із заявою боржник має одразу розкрити суду базову інформацію, без якої неможливо швидко перевірити, чи справді ця справа придатна для спрощеного провадження: склад майна, обтяження, коло кредиторів, рахунки, дебіторську заборгованість, наявні судові справи, значні правочини за попередній період, а також докази неплатоспроможності або її загрози та відповідності критеріям процедури. 

Строк процедури 

Граничний строк спрощеного провадження – 180 днів. Це одна з ключових ідей законопроєкту. Процедура не повинна розтягуватися на роки, як це часто відбувається у класичних банкрутствах. Саме тому законопроєкт скорочує строки заявлення кредиторських вимог, спрощує їх розгляд, фактично прибирає класичну логіку попереднього засідання, не передбачає створення комітету кредиторів, а збори кредиторів мають значно вужчу компетенцію. 

Однак слід ще на старті процедури усвідомлювати, що пів року – це строк, що  можливий лише тоді, коли процедура не обтяжена паралельними спорами, складними конфліктами між кредиторами чи необхідністю роками з’ясовувати, кому насправді належить майно. Саме тому критерії входу в процедуру мають настільки важливе значення. 

Роль арбітражного керуючого 

Попри спрощений характер провадження, арбітражний керуючий бере участь у процедурі завжди. Він має перевірити добросовісність боржника, проаналізувати причини неплатоспроможності або її загрози, сформувати ліквідаційну масу, розглянути вимоги кредиторів, підготувати план ліквідаційної процедури, організувати продаж майна та подати суду фінальні документи для завершення провадження. 

Окремо законопроєкт вирішує питання його винагороди. Вона має авансуватися на старті процедури за всі 6 місяців. Для боржника це, безумовно, додаткове фінансове навантаження. Але для швидкої процедури важливо одразу закрити питання оплати роботи арбітражного керуючого, щоб сама процедура не породжувала нові спори про винагороду. 

План ліквідаційної процедури 

Однією з новел законопроєкту є план ліквідаційної процедури. По суті, це документ, який має впорядкувати всю процедуру: реєстр вимог кредиторів, склад ліквідаційної маси, інформацію про майно, умови його продажу, строки проведення аукціону та подання звіту ліквідатора. Ідея проста: якщо строк обмежений шістьма місяцями, усі ключові дії мають бути одразу зведені в зрозумілий план. Це також дозволяє кредиторам бачити не лише загальну мету процедури, а й конкретну логіку її проходження. 

На мою думку, ця новела цікава не лише для спрощеного провадження. Про необхідність більш чіткого планування ліквідаційної процедури давно говорять і в контексті загальних процедур банкрутства. Якщо цей інструмент покаже свою ефективність у спрощених процедурах, цілком можливо, що з часом ідея плану ліквідаційної процедури буде перенесена і в загальні банкрутства.  

Продаж майна 

Законопроєкт пропонує не проводити оцінку майна автоматично у кожній справі. Початкова вартість майна, яке не є предметом забезпечення, визначатиметься за балансовою вартістю, а забезпеченого майна – за заставною вартістю. Це рішення продиктоване логікою економії основних ресурсів – часу і коштів. Якщо кожна невелика процедура починатиметься з оцінки всього майна, вона швидко перестане бути дешевою і швидкою. Водночас ми не вигадували цю модель з нуля. У цьому питанні значною мірою орієнтувалися на практику держмайна у процедурах малої приватизації, де початкова ціна також визначається за балансовою вартістю активу. 

На практиці це не означає продаж майна за безцінь. Навпаки, досвід малої приватизації показав, що за наявності конкурентного аукціону стартова балансова вартість є лише точкою входу, а не реальною ринковою ціною продажу. Якщо актив цікавий ринку, конкуренція між учасниками здатна суттєво підвищити фінальну ціну. Саме тому сама по собі відмова від обов’язкової оцінки в кожній справі не створює автоматичного ризику розпродажу активів задешево. 

Водночас законопроєкт залишає запобіжники. Якщо є потреба продати забезпечене і незабезпечене майно одним лотом або кредитори не погоджуються з початковою вартістю, суд може призначити оцінку. Але тут також важливо було одразу вирішити питання, хто за неї платить. Запропонована модель передбачає, що оцінку оплачує забезпечений кредитор, фактично авансуючи відповідні витрати. Надалі ці кошти мають бути відшкодовані йому позачергово за рахунок коштів, отриманих від продажу майна. 

Під час обговорення ця ідея очікувано викликала дискусію з представниками банківського сектору. Банкам не дуже сподобалася перспектива додатково фінансувати оцінку в процедурі боржника. Але якщо подивитися на це прагматично, йдеться не про остаточне покладення витрат на банк, а про авансування витрат, які насамперед здійснюються в інтересах самого забезпеченого кредитора і мають бути повернуті після реалізації активу. 

Звільнення від боргів 

Окремо варто сказати про ще один важливий елемент законопроєкту – звільнення боржника від боргів. У широкому сенсі саме заради цього і створюється спрощена процедура: не просто провести ліквідацію швидше, а дати добросовісному підприємцю можливість вийти з боргів і не тягнути за собою старі зобов’язання роками. 

У випадку юридичної особи все зрозуміло: якщо бізнес уже не має перспективи відновлення, процедура має дозволити цивілізовано завершити його існування, реалізувати майно, провести розрахунки з кредиторами в межах можливого і прибрати з економічного обороту суб’єкта, який фактично вже не працює. 

Для фізичних осіб-підприємців питання чутливіше, адже тут борги бізнесу часто дуже тісно переплетені з особистою фінансовою історією людини. Саме тому Директива ЄС 2019/1023 передбачає підхід, за яким підприємець після проходження відповідної процедури має отримати можливість звільнення від боргів і фактично почати нову економічну діяльність без старого боргового тягаря. Законопроєкт пропонує рухатися саме цим шляхом. Водночас звільнення від боргів не має бути автоматичною винагородою за сам факт входу в процедуру. Воно має бути пов’язане з добросовісністю боржника, розкриттям інформації, проходженням процедури та відсутністю зловживань. 

Проте слід звернути увагу і на дискусійні питання, коли процедура погашення боргів фізичної особи-підприємця триває понад три роки. На виконання європейського підходу законопроєкт передбачає можливість звільнення такого боржника від боргів, за винятком забезпечених вимог та категорій боргів, які за своєю природою не можуть бути списані, як, наприклад, аліменти. Водночас це питання вже викликає дискусію, оскільки існує ризик, що недобросовісні боржники можуть намагатися штучно затягувати процедуру, аби отримати звільнення від боргів лише через сплив часу. 

Тому, на мою думку, саме тут до другого читання може знадобитися додатковий запобіжник. Суд повинен мати достатню дискрецію, щоб відрізнити боржника, який об’єктивно пройшов тривалу процедуру і має право на звільнення від боргів, від боржника, який свідомо затягував процес, приховував інформацію або іншим чином зловживав процедурою. 

Добросовісність боржника 

Ключовим фільтром у цій процедурі має стати добросовісність боржника. На мою думку, це одна з найважливіших новел законопроєкту. Верховний Суд уже давно працює з категорією добросовісності в спорах у процедурах банкрутства, але законопроєкт намагається прямо описати її критерії для спрощеної процедури. Недостовірна інформація, приховування активів, фраудаторні правочини, дії, що перешкоджають провадженню, ознаки доведення до банкрутства - усе це має значення для відповіді на питання, чи може конкретний боржник отримати доступ до спрощеного механізму. 

І це принципово. Спрощене банкрутство не може бути процедурою для тих, хто спершу вивів активи, створив штучні борги або приховав реальний фінансовий стан, а потім прийшов до суду за швидким звільненням від зобов’язань. Якщо боржник недобросовісний, справа має бути закрита або переведена в загальну процедуру. Більше того, у певних випадках законопроєкт передбачає ризик відповідальності боржника та його посадових осіб за витрати, понесені кредиторами у процедурі. 

Саме тому механіка законопроєкту побудована довкола кількох базових елементів: вузький допуск, короткий строк, обов’язкова участь арбітражного керуючого, план ліквідаційної процедури, спрощений продаж майна і тест добросовісності. Усі ці елементи мають працювати разом. Якщо прибрати хоча б один із них, модель або стане надто складною для малого бізнесу, або надто ризикованою для кредиторів. 

Фільтр від зловживань 

Ті, хто давно працює у сфері банкрутства, скоріш за все  пам’ятають, як раніше використовувалися окремі механізми. У старому законодавстві були процедури, які на папері мали вирішувати практичні проблеми швидко і без зайвих витрат, але на практиці часто ставали інструментом для зловживань.  

Саме тому при підготовці законопроєкту №15024 завданням було не просто написати швидку процедуру. Значно важливіше було не допустити в неї недобросовісного боржника. 

Фактично основні запобіжники від зловживань закладені в саму механіку законопроєкту: обмежені критерії входу в процедуру, згода боржника у випадку ініціювання справи кредитором, обов’язкова участь арбітражного керуючого, розкриття ключової інформації на старті та тест добросовісності боржника. Усе це має відсіяти справи, де під виглядом «малого» банкрутства насправді ховається складний конфлікт, спроба швидко позбутися боргів або використати процедуру не за призначенням.  

Водночас було б не дуже чесно стверджувати, що ці критерії повністю унеможливлять обхід закону. Українська корпоративна реальність значно складніша: великий бізнес часто структурований через десятки юридичних осіб, які формально можуть виглядати як суб’єкти мікро- чи малого підприємництва. Тому до другого читання ці запобіжники ще варто уважно обговорювати, аби не зламати саму ідею швидкої процедури для добросовісного малого бізнесу, але й не відкрити її для недобросовісного використання. 

Насамкінець 

Законопроєкт №15024 точно не є ідеальним фінальним рішенням, яке знімає всі питання у сфері банкрутства мікро- та малого бізнесу. Частина норм, особливо в питаннях запобіжників від зловживань ще потребуватимуть професійної дискусії до другого читання. І це нормально, адже на моє переконання, законодавчі рішення, які ухвалюються без складних дискусій, зазвичай не проходять перевірку на міцність. 

Разом з тим загальна логіка законопроєкту, на мою думку, є і вона досить чітка. Мікро- та малий бізнес не можна сприймати як зменшену копію великої компанії. У нього інші ресурси, інша структура боргів, інша ціна юридичної помилки та зовсім інший доступ до професійної допомоги. Якщо для такого бізнесу процедура банкрутства залишається надто дорогою, тривалою і складною, вона фактично перестає бути реальним інструментом. 

Саме тому спрощене провадження потрібне не як легкий спосіб позбутися боргів, а як цивілізований механізм завершення економічної історії там, де її вже неможливо відновити. Якщо до другого читання вдасться зберегти цей баланс між доступністю для добросовісного боржника і захистом кредиторів від зловживань, Україна отримає дійсно потрібну нову процедуру в Кодексі.  

Юліан Хорунжий, старший партнер ARIO, один з розробників законопроєкту №15024