Партнер Ario Law Firm Євген Грушовець – серед героїв книги «Чим воюватимуть у Третій світовій? Нова українська зброя» журналіста Романа Романюка

Днями відбулась презентація книги журналіста Української правди Романа Романюка «Чим воюватимуть у Третій світовій? Нова українська зброя».  Це книга про сучасне українське озброєння і його шлях від ідей до інновацій. Це задокументований літопис російсько-української війни з історіями з перших вуст. Зокрема, партнер ARIO Євген Грушовець, який брав участь в операції зі звільнення о. Зміїний, розповідає про те, як САУ «Богдана» змусила росіян тікати з острова.

Також в книзі є про те, як створювались ракети «Нептун», дрони-камікадзе, бомбери «Баба Яга» та інші технічні новації, що змінили перебіг російсько-української війни.

«Ми показали, на що здатні. Навіть у новій війні. Попереду формування принципово нової доктрини ведення сучасної війни. Саме на полях російсько-українського протистояння вона формується вже сьогодні», – пише Валерій Залужний у передмові до книги.

«Дуже приємно, що в розділі про САУ «Богдана» взято епізод в якому я брав участь – звільнення острова Зміїний. Дуже цікава книга, яка читається на одному диханні. Якщо коротко, то дві тези від автора:«Коли писалися перші розділи про «Нептун» і «Богдану», то про останні розділи такі, як «Баба Яга» і «Лютий» ми навіть ще і подумати ще не могли, - зазначив Євген Грушовець. -  На запитання присутніх щодо найемоційнішого розділу автор відповів, що,мабуть, про «Богдану», бо це історія про те, чого не повинно було бути (мається на увазі про наказ знищити єдиний зразок Богдани). Історія про українців, які роблять неможливе. Дуже приємно, що під час війни ми пишемо книжки і їх видаємо. Роман Романюк, велике дякую!»

Уривок з книги

«Монотонне знищення»: Bayraktar у небі, САУ на землі

Рано-вранці, якщо не сказати вночі, 17 червня за описаним вище маршрутом з понтонами і намитими переправами на позиції у Дунайських плавнях першою проїхала установка БМ-21 «Град».
Ще за два дні, 19 червня, вперше на позицію виїхала «Богдана».

Операція могла б закінчитись, навіть не почавшись. Але до сходу сонця «Цезар» вдалося підважити, вирівняти і вивезти на твердий ґрунт. «Богдана», під якою так само просіла земля, вигреблась завдяки потужному двигуну.

Але це були не останні неприємності того дня. Коли САУ нарешті дістались до позицій і зробили перші постріли в бік Зміїного, почали виявлятись властиво артилерійські проблеми.
Після трьох перших снарядів у «Богдани» прогоріли ущільнювальні кільця у стволі. «Цезар» здався після перших 20 – потекло мастило.

Місія потребувала від техніки постійних надзусиль, обидві САУ мусили працювати на самій межі технічних можливостей. Але що вони обидві здадуться в перший же день, на таке ніхто не розраховував.

Поки команда вирішувала, як відправити установки назад на ремонт і що робити далі, росіяни не спали. Першого ж дня ворожа авіація вдарила по позиціях кількома ракетами. На щастя, удар припав на кілька кілометрів убік від місця, де перебували військові та прикордонники.

«Наше командування зробило нам прикриття з “Буком”. І ми їх просили, мовляв, ви можете не стріляти, але завжди світіть радар, щоб орки бачили, що ви тут є. Але росіяни влупили все одно. Ми коли приїхали туди, де прилетіло, то там таке прям гігантське озеро утворилось», – пригадує Мирослав Гай.

Коли установки полагодили й обидві САУ повернулись на позиції знову, перші постріли поставили перед учасниками операції наступне неочікуване завдання: корегувальники не бачать, куди падають снаряди.

З’ясувалось, що снаряди у «Цезаря» вибухають не в момент удару об поверхню, а за вісім метрів над нею. Це дає змогу досягнути максимального розльоту уламків і, відповідно, більшої площі ураження. Але коли такий снаряд вибухає над водою, то місця розриву майже не видно.

Особливо якщо врахувати другу проблему – відстань. Острів розташований майже за 40 кілометрів від берега. А підлетіти до нього на комфортну для спостереження відстань було неможливо.
Matrix і Mavic, через які за островом спостерігали з берега, не могли далеко висунутись у море, бо російська РЕБ щільно глушила сигнал. А Bayraktar не міг дати ідеальну картинку, бо його не можна було підпускати ближче ніж на 28–30 кілометрів, інакше він залітав у зону ураження російського ППО.

Тому корегування відбувалось з двох різних місць: на березі команда орієнтувалась на дані своїх дронів, а в штабі ОК «Південь» генерали дивились картинку з безпілотника Bayraktar і корегували удари.

«Якщо я бачу нашу картинку, що розрив у воді перед островом, то, значить, це недоліт. Я з берега розумію, куди треба ліворуч-праворуч узяти. Тому Bayraktar висів на перпендикулярний осі й мав корегувати вогонь по глибині острова», – пояснює Грушовець.
Однак до початку операції не вдалося провести нормального злагодження між корегувальниками на березі і в штабі, тому спершу виникали «нюанси».

«Ми бачимо, що вони помиляються, але там сидять генерали і командують, що “плюс 400 метрів”, а я ж точно бачу, що не треба. Ми вистрілили – нічого нема, явно переліт. Коротше, в якийсь момент я кажу: “Давайте я під свою відповідальність спробую бити так, як ми бачимо”. І ми як почали лупити!» – захоплено пригадує Грушовець.

«“Богдану” потрібно відчути, як вона стріляє. Має бути злагодженість між корегувальником та розрахунком. У нас ця злагодженість вже була», – пояснює він.
Після перших днів роботи «Богдана» пристрілялась, впевнено «присіла» на землю, і в якийсь момент команда зрозуміла, що може корегувати влучання на плюс-мінус 20 метрів по острову, який лежить за 40 кілометрів від них.

«Особливо легко стало, коли ми розбили РЛС і їхнє ППО. Воно так гарно і довго вибухало! А потім ми зрозуміли, що вже нічого не глушить сигналу дронів», – розповідає корегувальник «Богдани».
Від самого початку операції команда в плавнях далеко розвела позиції різних артустановок, щоб не наражати їх усіх одразу на небезпеку від одного прильоту. Крім того, працювали САУ тільки по черзі: трохи «Цезар» постріляв і ховається, після нього «Богдана».

Усі залишки від снарядів і пострілів одразу збирали та ховали, щоб не видавати місця базування.
І так понад тиждень, з 21 по 30 червня. Коли на острові розбили ППО, до знищення російських сил знову долучили українську модифікацію «Града» РСЗВ «Верба».
У день «жесту доброї волі», 30 червня, зранку працювала тільки «Богдана». Фактично кожен постріл влучав у Зміїний, що робило перебування там російського гарнізону просто безглуздим.

«Ми зробили аж 46 пострілів. Снаряд летить до острова 90 секунд. Але треба якийсь інтервал, щоб ствол встигав трохи охолонути. І так один за одним ми відправляли снаряди, така монотонна система для знищення», – пригадує Грушовець.

На «зміну» того ранку команда мала 50 снарядів. Останні чотири зберегли на випадок, якщо росіянам привезуть підкріплення чи евакуаційну місію. І коли вони таки прилетіли, щоб забрати залишки свого гарнізону до Криму, на острові пролунали ще чотири потужні вибухи.
На цьому контроль Росії над українським узбережжям у цьому районі можна було вважати остаточно втраченим.

За кілька тижнів у Стамбулі підписали «зернову угоду», де Російська Федерація фактично визнала, що більше не може диктувати умови в українській частині Чорного моря.
Уранці одного з наступних днів українські військові, які заступлять на чергування, побачать неймовірну картину: між їхніми позиціями й островом, ніби зграя мартинів, що летить по шматок хліба, зібралося кілька десятків величезних суховозів.

Важкі судна йшли в порти «Великої Одеси» по хліб.