Кирило Юхно: захист прав кредиторів. Стягнути не можна помилувати!

Радник Адвокатського об`єднання “ЮФ “Ario” Кирило Юхно спеціально для Finance.ua проаналізував ситуацію із захистом прав кредиторів в Україні та знайшов три основні причини, через які через які страждають фінансовий ринок, інвестклімат та добросовісний бізнес в Україні.

В Україні захист прав кредиторів залишає бажати кращого. У чому причина? У неефективності державних інститутів, покликаних регулювати відносини в бізнес-середовищі? У законодавстві? Може, в ментальності недобросовісних бізнесменів, які сповідують кредо «борги віддають тільки боягузи»? Спробуємо розібратися.

Причина 1: Правоохоронна система, суди, виконавча служба

Факт – в Україні не працює механізм покарання за борги, так само як і механізм повернення боргів. Тисячі малих і середніх підприємців стикаються з тим, що їхній постачальник не поставив оплачений товар і не повернув передоплату.

Звернення до суду і виконавчої служби не призводять до повернення грошей, боржник просто «кидає» підприємство з боргами і продовжує займатися бізнесом, використовуючи інші фірми.

Заяви в поліцію про притягнення до кримінальної відповідальності за умисне невиконання судового рішення (стаття 382 Кримінального кодексу) або за шахрайство (стаття 190 КК) в 99,99% випадках ні до чого не призведуть, тому що:

а) боржник розповість у поліції, що його «кинули» міфічні треті особи і грошей на рахунку його компанії немає і взяти ніде, і слідчий йому повірить;

б) майно, яким користується боржник та його сім’я у повсякденному житті, ніякого відношення до компанії-боржника не має;

в) простежити рух коштів по рахунку компанії-боржника і далі «по ланцюжку» одержувачів цих коштів у слідчого, нібито, немає повноважень, і це взагалі «банківська таємниця» (а насправді – немає бажання копітко цим займатися) і т. п.

Великий бізнес змушений утримувати власні міні-армії силовиків (офіційні охоронні агентства) і використовувати інші нетипові в цивілізованому світі способи, в тому числі, мати своїх агентів в ключових держструктурах, оскільки сподіватися на суд і поліцію не варто.

Про повну відсутність в Україні ефективної системи виконання судових рішень нещодавно заявив Європейський суд з прав людини, розглянувши справу «Бурмич та інші проти України».

Яка реакція нашого політичного бомонду? Жодної. У Міністерстві юстиції, яке повинно нести відповідальність за виконання судових рішень, навіть не коментують це рішення ЄСПЛ.

Єдиний аргумент Мін’юсту, мовляв, ми ввели інститут приватних виконавців, щоб підвищити ефективність виконавчого провадження. Але за останні півроку лише одиниці приватних виконавців допущені Мін’юстом до професії.

Крім того, найбільші борги (понад 6 млн грн) мають право стягувати виключно державні виконавці.

Тобто, в найближчі кілька років приватні виконавці не зможуть кардинально поліпшити стан справ із виконанням судових рішень.

Дуже шкода, але неприпустимо низький рівень професіоналізму не є перешкодою для заняття високих посад на держслужбі, головне – бути в команді і віддано служити тим, хто тебе поставив.

Причина 2: Законодавство?

На мій погляд, головна проблема українського законодавства – це його невиконання. Починаючи від Конституції, яка закріплює найбільш повний набір європейських стандартів прав і свобод людини в Україні, і закінчуючи передбаченими в законах широкими повноваженнями суддів, держвиконавців, слідчих – у нас достатнє законодавство для наведення порядку.

Закони в Україні приймаються сотнями щорічно. Але збільшення кількості законів не допоможе, оскільки не працює механізм примусу до виконання законів. Навіщо виконувати закон, якщо інші цього не роблять?

Проблема в тому, що зверху вниз по владній вертикалі культивується підхід, який полягає в тому, що перевага віддається не зарплаті за виконання встановлених законом обов’язків, а «подякам» за невиконання цих обов’язків.

І недобросовісному бізнесу це вигідно – умовно кажучи, навіщо повертати мільярди боргів кредиторам, якщо можна роздати мільйони в потрібні інстанції і «закрити питання».

В результаті фінансова система продовжує терпіти мільярдні збитки. А це, в свою чергу, гальмує відновлення кредитування в країні, а відповідно і повноцінний розвиток фінансової системи, пом’якшення бізнес-клімату та зростання економіки України.

Але все ж є і питання, які необхідно змінити в чинному законодавстві. Наприклад, законодавство забороняє іноземним інвесторам вирішувати корпоративні спори, що стосуються їхніх прав на українських підприємствах, в міжнародному арбітражі. До чого це призводить?

Враховуючи високу ступінь недовіри іноземних компаній до українських судів, дуже небагато іноземних інвесторів ризикують вести бізнес в Україні. На наш погляд, логічною є можливість судитися в знайомій тобі юрисдикції, за знайомим правом і в знайомій судовій установі, що має високу репутацію. Однак міжнародні компанії, що бажають заснувати бізнес в Україні, позбавлені цієї можливості.

Банкіри, як правило, скаржаться на прогалини в законодавстві і неможливість вдосконалювати правову базу через небажання нардепів ухвалювати пропоновані фінансовою спільнотою законопроекти. Не секрет, що багато з тих, хто сьогодні має повноваження ухвалювати законодавчі рішення, самі ж і є власниками компаній – великих боржників.

Причина 3: Особливості менталітету і «схеми» на сотні мільйонів

Є версія, що іноземці бояться вести бізнес в Україні і з причини недовіри до українських партнерів. Мовляв, не дотримуються домовленості, обіцянки дуже швидко забуваються і т. п.

На моє глибоке переконання, негативні риси будь-якого менталітету розкриваються в сприятливому для цього середовищі, і навпаки – в державі з сильною правоохоронною та судовою системою не буде місця бізнесменам, які не виконують домовленості та не дорожать своєю репутацією. Точніше, місця знайдуться, але ці місця будуть «не такі віддалені».

А поки що, на жаль, у нашій країні процвітають різні «схеми». Як виглядає процес стягнення боргу з проблемних позичальників в нашій країні?

Термін судових розглядів: від півроку до декількох років. Думаю, причини затягування пояснювати не потрібно. Потім – стадія виконання судового рішення. Точніше, стадія невиконання, як зазначив Європейський суд.

Недобросовісні позичальники часто уникають виконання зобов’язань шляхом відходу в банкрутство з подальшим продажем активів собі ж (іноді на фіктивних аукціонах) або перереєстрації активів на інших пов’язаних юросіб.

Для наочності і розуміння дій «схемників» наведу приклад з безкоштовним заволодінням активами, що перебувають у заставі у державного Укрексімбанку.

Ще в 2007 році банк видав кредит під заставу логістичного центру, розміщеного на 2 га землі під Києвом. Майновим поручителем за кредитом виступило ТОВ “Автодім”.

Кредит повертати ніхто не планував, а ТОВ «Автодім» пішло в банкрутство. Майновий комплекс під Києвом ринковою вартістю понад 100 млн грн у 2014 році без згоди іпотекодержателя – державного Укрексімбанку – був виставлений на торги і проданий в 50 разів дешевше від ринкової вартості на фіктивному аукціоні. Чому фіктивному? Тому що біржа-організатор торгів одразу зникла, оплати не було, в приміщенні, де нібито проводилися торги, ніхто про торги і не чув.

Після цього майно «кочувало» від однієї офшорної компанії до іншої. При цьому майновий комплекс приносив «новим власникам» щомісячний дохід від оренди в розмірі близько 1 млн грн.

Кілька років тривали суди за скасування фіктивного аукціону, за витребування з незаконного володіння цього майна, яке за паперами переїжджало з однієї іноземної юрисдикції в іншу, ділилося і об’єднувалося.

Примітно, що одна з суддів, яка визнала фіктивний аукціон законним і не знайшла підстав вважати порушеними права держбанку, успішно пройшла конкурс у новий Верховний Суд. А де прокуратура? Де поліція? Представники прокуратури ходили в суди, їм вся ця історія відома. І незважаючи на те, що державний банк отримав багатомільйонні збитки – прокуратура не могла завадити перереєстрації майна з одних офшорних шахраїв на інших і на третіх.

Наша команда захищала в суді інтереси ТОВ «Автодім» в особі нинішнього ліквідатора. У результаті ми домоглися справедливості, а Укрексімбанк отримав можливість повернути значну частину з понад 200 млн грн коштів, виданих під заставу присвоєного схемниками майна. Кілька тижнів тому крапку в цій справі поставив Вищий господарський суд України.

На боротьбу за майно і права ліквідатора боржника та заставного кредитора було витрачено 4 роки. Причому результату досягли не лише завдяки роботі юристів, але багато в чому і завдяки журналістам – журналістське розслідування «112 каналу» викликало чималий резонанс, а виявлені факти допомогли переконати суди в неправомірність цієї схеми.

А скільки подібних справ так і не отримують логічного справедливого завершення? Скільки на цьому втрачають кредитори? А держава Україна? Які репутаційні ризики все це несе для інвестиційного іміджу та розвитку бізнесу в нашій країні? Питання, які унаслідок системного небажання окремих осіб міняти ситуацію вже давно перейшли в розряд риторичних.

Джерело: https://news.finance.ua/ua/news/-/414092/kyrylo-yuhno-zahyst-prav-kredytoriv-styagnuty-ne-mozhna-pomyluvaty .