Case study: За лаштунками першої в країні процедури превентивної реструктуризації

1 січня 2025 року набув чинності Євроінтеграційний Закон №3985-IX — «Про внесення змін до Кодексу України з процедур банкрутства та деяких інших законодавчих актів України щодо імплементації Директиви Європейського парламенту та Ради ЄС 2019/1023 та запровадження процедур превентивної реструктуризації». Цей документ відкрив вітчизняній практиці доступ до нового інструменту – превентивної реструктуризації, який успішно працює в багатьох європейських юрисдикціях.

Наша команда не лише була безпосередньо залучена до підготовки цієї законодавчої ініціативи, а й першою в Україні почала впроваджувати її на практиці. Цей статус «першопрохідців» – не лише відповідальність, а й певна ноша: від успіху чи неуспіху справи залежить ставлення ринку до нового механізму.

Попри новизну процедури, ми вже консультували й деяких колег щодо підготовки до її запуску. Водночас, через відсутність прецедентів і невдалий досвід попередніх досудових санацій – на ринку переважає настороженість. Багато хто спостерігає, вивчає наш досвід  і лише одиниці готові йти першими. 

Отже, наскільки це складно? З якими викликами ми стикнулися? Як виглядає процедура превентивної реструктуризації зсередини? Про все – у цьому тексті.

UPD (Серпень 2025). Вже після підготовки та виходу цієї статті перша в Україні процедура превентивної реструктуризації у кейсі ТРЦ Gulliver зазнала невдачі та завершилась у доволі дивний спосіб – Ощадбанк та Укрексімбанк звернули стягнення на актив, отримавши значно менше, ніж могли б у межах запропонованого плану. У процесі реструктуризації банкам пропонували зворотній фінансовий лізинг під повну гарантію з виплатою 100% боргу.

Вихідні дані

Наш клієнт – субʼєкт великого підприємництва, відомий столичний бізнес-центр. У 2020 році цей бізнес проходив процедуру фінансової реструктуризації. Причиною тоді стала пандемія COVID-19: карантин фактично зупинив роботу, що призвело до стрімкого накопичення заборгованості перед банками. Незважаючи на складну ситуацію, реструктуризація завершилася успішно – бізнес відновився і клієнт повернувся до планового обслуговування боргових зобов’язань. До моменту повномасштабного вторгнення рф клієнт виконував усі зобов’язання. Втім, з початком великої війни ситуація докорінно змінилася. Бізнес був змушений зупинитися: орендні ставки впали, а логістичний напрямок, що також належить клієнту, зазнав прямого ракетного удару – склади були повністю знищені. Слід вказати, що серед основних кредиторів були два великі державні банки.

Так, перед власниками постало питання, яке знайоме багатьом українським бізнесам у воєнний час: або втратити бізнес (у тому числі об’єкти, що перебувають в іпотеці), або шукати нове фінансування для відновлення. Однак банки відмовилися надавати додаткові кредити.

У цій ситуації компанія ухвалила рішення тимчасово спрямувати частину грошових потоків, які мали йти на обслуговування боргу, на відбудову зруйнованої інфраструктури. Такий крок, попри формальне порушення графіку платежів, був логічним з погляду економіки самого кредитора: адже йшлося про відновлення бізнесу.

Отже, запуск в Україні механізму превентивної реструктуризації став новим шансом. На відміну від фінансової реструктуризації, яка має жорсткіші процесуальні рамки, превентивна передбачає більшу гнучкість. Саме тому, щойно цей інструмент став доступним, клієнт розглянув його як реальну альтернативу втраті бізнесу або малоймовірному додатковому фінансуванню. Було ухвалено рішення – розпочати підготовку плану превентивної реструктуризації.

Підготовка плану

Підготовка плану превентивної реструктуризації — значно складніший процес, ніж здається. У кейсі, де 90% боргу припадало на двох кредиторів, підготовка плану тривала понад два місяці.

Причина – не лише у складних переговорах, а й у великому обсязі аналітичної та доказової роботи для відповідності вимогам статті 33-15 КУзПБ. Навіть для малого чи середнього бізнесу, без участі професійних юристів обійтися складно – особливо якщо на боці кредитора працюють досвідчені радники. Однак і цього недостатньо. У нашому випадку клієнт залучив також міжнародно визнаних фінансових радників, оцінщиків та аудиторів (що своєю чергою здорожчує процедуру в рази), без яких підготувати план, який відповідає критерію найкращих інтересів кредиторів, було б неможливо.

У чому складність?

Критерій найкращих інтересів передбачає, що жоден кредитор не повинен постраждати більше, ніж у разі:

• ліквідації боржника в межах процедури банкрутства;
• реалізації альтернативного сценарію поза реструктуризацією.

Це потребує подвійного аналізу. Зокрема, порівняння з умовною ліквідаційною вартістю та оцінку можливих альтернатив для кожної категорії кредиторів.

Останнє особливо складне. Наприклад, забезпечений кредитор може реалізувати іпотеку, і для нього це буде найкращий варіант. А для незабезпечених – найгірший. Отже, для обґрунтування плану потрібні складні фінансові розрахунки, аналітика й експертні оцінки.

Обсяг плану

Без додатків текст плану склав понад 150 сторінок – лише описова частина, структурована за 15 елементами статті 33-15 КУзПБ. Його підготовка потребувала часу, міждисциплінарної координації та значних ресурсів – усе це слід враховувати в плануванні.

Тут слід зазначити, щоб одразу не лякати бізнес, який замислюється над застосуванням процедури превентивної реструктуризації.  Мікро- та малим підприємствам буде легше – замість плану можна подати концепцію реструктуризації, яка описує загальне бачення без деталізації. Її можна підготувати досить оперативно – за два-три тижні – й ініціювати процедуру, залишивши доопрацювання на потім.

Залучені та незалучені кредитори

У нашому випадку стояло питання визначення кола залучених кредиторів, а також, які вимоги вважати залученими, а які – ні. Наприклад, на стадії підготовки та подання проєкту плану превентивної реструктуризації бізнес мав низку прострочених щомісячних платежів з обслуговування кредиту. Це беззаперечна заборгованість, що виникла на момент звернення до суду. Водночас план превентивної реструктуризації передбачає певну календарну дату в майбутньому, до якої бізнес поки не розраховуватиметься з боргом, і борг ще накопичуватиметься.

На цей момент кредитори не надіслали вимогу про дострокове погашення всього кредиту. Закон передбачає, що план має охоплювати реструктуризацію як зобов’язань, які виникли, так і тих, що виникнуть під час процедури превентивної реструктуризації. Отже складність полягала в розумінні, що саме означає вимоги, які «виникнуть» під час процедури: чи слід передбачати, що банк надішле вимогу дострокового погашення всієї суми, і включити цю суму до вимог, чи відштовхуватися від пропозиції плану, за якою бізнес почне обслуговувати кредит з певної дати, і включити до вимог лише ті, що безумовно виникнуть від початку процедури до цієї дати.

Аналізуючи закон, зокрема визначення майбутніх вимог, ми дійшли висновку, що до плану слід включати лише ті вимоги, які безумовно виникнуть під час процедури. Закон використовує формулювання «вимоги, які виникнуть», без слова «можуть», щоб уникнути непередбачуваної кількості вимог, щодо яких було б складно ухвалити рішення. Тому у плані реструктуризації були враховані лише прострочені платежі і ті, які боржник усвідомлено вирішив не платити до затвердження плану.

Що реструктуризувати

Під час процедури також виникло питання, що деякі кредитори заявили: план реструктуризації не містить фінансового аналізу щодо ознак банкрутства, доведення до банкрутства, прихованого банкрутства або незаконних дій. Це посилання на застарілі методичні рекомендації Міністерства юстиції, які не відповідають сучасним реаліям ні в превентивній реструктуризації, ні в банкрутстві юридичних осіб.

Ми були готові до такого питання, проте стаття 33-15 Кодексу України з процедур банкрутства не вимагає такого аналізу. Там зазначено лише, що план має містити інформацію про боржника, його фінансовий стан, причини неплатоспроможності чи загрози неплатоспроможності. Закон не вимагає здійснювати такий фінансовий аналіз.

У нашому випадку ми все ж розкрили чи є неплатоспроможність, чи лише загроза. Провели аналітику фінансового стану і дійшли висновку, що незважаючи на розмір заборгованості, боржник неплатоспроможним не є. Виконати прострочені зобов’язання можливо до моменту вимоги банку про дострокове погашення кредиту.

Водночас ми вирішили не здійснювати фінаналіз у форматі, передбаченому методичними рекомендаціями, оскільки це застарілий підхід, який ускладнює входження в процедуру превентивної реструктуризації для бізнесу загалом.

Якщо вважати, що на стадії розробки плану чи концепції превентивної реструктуризації обов’язковим є проведення фінансового аналізу, це буде здорожчувати підготовку та затягне час, що є критичним. Хоча у нашому випадку фінансовий аналіз було зроблено для підтвердження позиції, до суду він не подавався, бо цей підхід є архаїчним для процедури превентивної реструктуризації.

Врегулювати це законодавчо можна, але складно – перелік документів не може бути виключним, і завжди з’являться нові вимоги. Закон вимагає лише інформацію про неплатоспроможність або її загрозу, без висновків. Тому ми відстоюватимемо позицію, що проведення фінансового аналізу за методичними рекомендаціями не є обов’язковим.

Кредитори проти

Окремі кредитори (і це закономірно) можуть бути незадоволені процедурою превентивної реструктуризації, бо їм доводиться чекати і вести переговори з боржником замість іншого шляху, навіть якщо того шляху насправді не існує. У нашому випадку надійшло кілька апеляційних скарг (не лише від банків) на ухвалу про відкриття процедури. Апелянти фактично не проти процедури як такої, а просто хочуть висловити свою незгоду. Як на мене, це радше прояв національного менталітету – звичка судитися, - адже в нас не склалось бачення, що вони можуть запропонувати кращий варіант погашення заборгованості.

Ці скарги ґрунтуються на твердженні, що проєкт плану є недієздатним або містить формальні помилки (наприклад, помилки пунктуації чи недостатню розкритість інформації), і на цій підставі вважають, що суд не мав відкривати процедуру. Але важливо розуміти, що це лише проєкт плану, який законом не є зобов’язуючим і може та повинен змінюватися в процесі переговорів з кредиторами.

Стаття 33-5 КУзПБ чітко визначає підстави для відмови у схваленні плану, і серед них немає такої, як «невідповідність плану вимогам закону». До того ж заява про відкриття процедури має додаток – проєкт плану, але це не означає, що суд має проводити детальний аналіз його змісту на стадії відкриття.

На цій стадії суд повинен оцінити лише наявність у плані всіх необхідних розділів і базової інформації. Достовірність чи обґрунтованість цих даних не має перевірятися, адже інакше суд фактично переніс би стадію глибокого розгляду плану (заключного засідання) на початок процедури, що є помилкою з процесуальної і сутнісної точок зору.

Суддя на момент відкриття процедури не має достатньо інформації про бізнес, кредиторів та боржника. Лише під час процедури, розглядаючи заяви, скарги, висновки аудитора і, можливо, призначаючи додаткові експертизи, суд зможе обґрунтовано оцінити відповідність плану закону.

Відповідно, на стадії відкриття не має бути глибокого аналізу плану – це ускладнить і затягне процес. Євродиректива підкреслює, що вступ у процедуру має бути максимально простим. Після відкриття, якщо кредитори вважають план нереальним або мають достатню кількість голосів проти, вони можуть впливати на подальший хід процедури.

Кредитор має право після відкриття процедури звернутися до суду з заявою про її закриття, якщо план превентивної реструктуризації не має розумної перспективи бути схваленим. Тому перенесення претензій до плану на стадію відкриття процедури є дуже ризикованим.

У нашій справі після подання плану банки вимагали дострокового погашення кредиту. Хоча за кредитними договорами строк виконання вимоги починається не з моменту надсилання, банки вважають, що боржник став неплатоспроможним ще до відкриття процедури. Вони наполягають, що у такому разі суд має застосувати принцип підвищеного стандарту доказування: боржник повинен надати дуже обґрунтований план, а суд – ретельно його аналізувати на стадії відкриття.

Я переконаний, що це помилково. Вхід у процедуру має бути вільним, а принцип підвищеного стандарту доказування має застосовуватися лише після відкриття процедури, з другого ж дня. До того ж, будь-які аргументи боржника після відкриття мають бути підсилено доведені.

Це питання наразі є предметом апеляційного оскарження і може суттєво вплинути на подальшу судову практику. Сподіваюся, суд врахує такі аргументи не лише у цій справі, а й для формування подальшої практики.

Фінансова модель

Фінансова модель, яку пропонує проєкт плану превентивної реструктуризації на стадії звернення до суду, є частиною певної стратегії. Боржник зазвичай формує кілька варіантів реструктуризації – від максимально вигідних для себе до максимально прийнятних для кредиторів. Можна одразу подати план, максимально прийнятний для кредиторів, але мінімально – для боржника, однак це призведе до того, що суд відкриє процедуру, а боржник позбавиться простору для маневру в подальших переговорах, адже кредитори фактично отримають відправну точку, яка їм вигідна, й будуть вимагати ще більше поступок.

Водночас, умови в плані реструктуризації не можуть бути повністю неприйнятними для кредиторів. Якщо кредитори одразу побачать, що план неприйнятний, вони можуть заявити про принципову незгоду і клопотати про закриття справи, не вступаючи навіть у переговори. Тому важливо знайти баланс: створити фінансову модель, яка не налаштує кредиторів однозначно проти, а навпаки, стимулюватиме їх до діалогу і дозволить боржнику робити поступки в процесі.

Зважаючи на новизну процедури та її відмінність від традиційної фінансової реструктуризації, початкове розуміння цього балансу в нашій справі було не повним. Так, кредитори сприймали базову модель, яка хоча і містить певні зобов’язання боржника,  неприйнятною. У ході переговорів виникали питання від кредиторів і боржника щодо готовності змінювати фінансову модель. Відповідь проста: стартова модель — це лише відправна точка, і на підставі зустрічей із кредиторами її необхідно змінювати, рухаючись назустріч і зближуючи позиції.

Отже, фактично у фінансовій моделі існує «нижня планка» допустимих умов, нижче якої не варто опускатися, і далі боржник рухається у бік більш вигідних для кредиторів умов. Тому конкретні умови нашого плану, на відміну від ліквідаційних процедур чи інших процедур, на наше переконання, більш цікаві та перспективні.

Умови реструктуризації

Відповідно до прогнозних оцінок, проведених міжнародно визнаною компанією, у разі застосування процедури банкрутства або альтернативного сценарію, з урахуванням динаміки ринку нерухомості, строків реалізації активів та витрат, кредитори можуть розраховувати на відшкодування приблизно 30% своїх вимог орієнтовно через п’ять років.

Натомість у разі реалізації плану реструктуризації передбачається погашення 100% вимог кредиторів, однак у довшій перспективі – протягом 12–15 років.

Це є результатом фінансового аналізу. Питання зниження вартості грошей у часі залишається відкритим: що є вигіднішим для кредитора – 30% зараз чи 100% через десять-пʼятнадцять років.

Разом із тим, можу впевнено заявити, що відповідні тести на відповідність критерію «найкращих інтересів кредиторів» – пройдені.

Зміна статусу кредиторів

Попри наявність базових законодавчих засад для процедури превентивної реструктуризації, у практичному застосуванні залишаються щонайменше одне не розв’язане питання, яке потребує як процесуального, так і, можливо, законодавчого уточнення.

Відсутність чіткого механізму для набуття статусу залученого кредитора

Зокрема, у практичному вимірі є важливе питання: що робити кредитору, якого боржник не залучив до процедури, але який вважає, що має бути залученим? Поточне законодавство передбачає низку прав для залучених кредиторів (оскарження вимог, участь у переговорах, доступ до плану тощо), однак фактично не врегульовує процедуру оскарження самого факту незалучення до процесу реструктуризації.

У цьому контексті можна звернути увагу на статтю 33-5 Кодексу України з процедур банкрутства, яка передбачає, що Господарський суд зобов’язаний розглядати заяви, клопотання, скарги, подані як сторонами справи, адміністратором реструктуризації, так і іншими особами, права яких порушено в межах процедури, у строк не пізніше 10 днів. Це положення теоретично може слугувати підставою для подання скарги незалученим кредитором на факт його неучасті в процедурі. Особливо у випадку, якщо інших кредиторів того ж класу залучили, а його  без належного обґрунтування – ні.

Для ілюстрації: якщо у боржника є п’ять постачальників, але він залучив лише чотирьох, п’ятого ж не вказав ані як залученого, ані як незалученого кредитора, бо взагалі випустив його з виду, то така бездіяльність порушує принцип рівності кредиторів одного класу. У плані превентивної реструктуризації боржник зобов’язаний вказати всіх відомих йому кредиторів — і тих, кого залучає, і тих, кого не залучає.

Як врегулювати

Очевидно, що навантаження господарського суду на стартовому етапі процедури скаргами про незалучення кредиторів є неефективним. Тому доцільно розглянути можливість закріплення у законодавстві процедури досудового (в межах справи) врегулювання таких звернень.

Зокрема:

• передбачити обов’язок незалученого кредитора спершу звернутись до боржника або адміністратора превентивної реструктуризації із відповідною заявою;
• встановити строк для її розгляду (наприклад, 5 робочих днів);
• надати право на звернення до суду лише у разі, якщо така заява залишена без розгляду або задоволення;
• надати суду право зобов’язати боржника або адміністратора внести зміни до плану реструктуризації або визнати відповідного кредитора залученим.

Таке уточнення може підвищити правову визначеність процедури, забезпечити баланс інтересівсторін, що сприятиме реальній ефективності механізму превентивної реструктуризації.

Призначення адміністратора

У нашому випадку боржник мав право не подавати кандидатуру адміністратора, оскільки відповідно до статті 33-2 Кодексу призначення адміністратора є обов’язковим лише у разі подання концепції, а не плану реструктуризації. У нас подано саме план.

Разом з тим, попри необов’язковість призначення, з огляду на масштаб і публічність справи, боржник подав кандидатуру адміністратора – суд її затвердив. Це частково зняло навантаження з боржника, оскільки на поточному етапі комунікація з кредиторами відбувається переважно через адміністратора.

Тут важливо підкреслити, що до відкриття судом процедури превентивної реструктуризації адміністратор не може брати участь у підготовці проєкту плану, інакше це створює ризик визнання його заінтересованим. Це вже потенційний конфлікт інтересів.

Замість висновків

Успіх чи неуспіх першої в Україні процедури превентивної реструктуризації залежатиме від добрих намірів сторін спілкуватися та знаходити позиції, які зблизять.

Наразі комунікація з кредиторами є, але хотілося б її посилення, адже боржник зацікавлений у діалозі та пошуку фінансових моделей, які дозволять досягти згоди без деструктивних сценаріїв.

Банкрутство або крос-класове затвердження плану – небажаний варіант, оскільки передбачає нехтування інтересами окремих класів кредиторів.

Саме тому інтенсифікація та поглиблення діалогу, залучення всіх сторін до конструктивної роботи над узгодженим рішенням – ключовий елемент для реалізації процедури.