Ю.Хорунжий: банкрутство в Україні – вирок бізнесу

Юліан Хорунжий – про законопроект №3322«Про внесення змін до Кодексу України з процедур банкрутства (щодо недопущення зловживань у сфері банкрутства на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникнення і поширення коронавірусної хвороби (COVID-19)».

Юліан Хорунжий:

Розпочну з того, що я противник будь-яких мораторіїв, однак…

Перш за все, не поділяю думку щодо питання «користі» процедур банкрутства для бізнесу, який зазнав збитків у зв’язку з карантином.

Дійсно, після відкриття провадження у справі маємо мораторій на 170 днів, який можна використати на врегулювання ситуації з кредиторами. Але… провадження у справі – не безкоштовне для боржника, навіть якщо відкривається за заявою кредитора.

Мені б було цікаво побачити бізнес, що увійшов у процедуру “примусово” без доволі тривалої підготовки та  зміг би без значних репутаційних втрат (враховуючи, що у публічній площині він буде саме БАНКРУТОМ) забезпечити ефективність в посткарантинний період.

В нашій українській реальності банкрутство, по суті, – це вирок бізнесу. Не в кожній країні, але в Україні, на мою думку, саме так і є. Я би хотів побачити, наприклад, що відбудеться з юридичною фірмою, коли щодо неї буде відкрито провадження у справі про банкрутство. Як до цього поставляться клієнти такої фірми? Чомусь думаю, що клієнтів не побільшає.

Зворотні приклади банкрутств звісно ж є. Але, як правило, такі «банкрути», в першу чергу, добре «стратегічно підготовлені». Мова йде про те, як по суті вони «кидали» кредиторів з використанням процедури банкрутства, здійснюючи викуп власних активів з «не дуже прозорих» аукціонів на нові компанії… Зараз з цим буде дещо важче, але все-таки це можливо, адже купівельна спроможність значно зменшена, а інвестиційні проекти – не дуже активні. Отже, перекупити свої ж активи хоч і дорожче ніж раніше – можливо. Однак, це можна зробити і у випадку запровадження мораторію, оскільки мораторій боржників не стосується.

Крім того, в цьому питанні потрібно враховувати, що цілі галузі економіки з моменту введення карантину фактично зупинились – наче хтось зірвав стоп-кран… Cash Flow зупинився навіть у ще вчора успішних компаній, зобов’язання яких навіть попри форс-мажор нікуди не зникнуть. Чи можна про такі компанії говорити, що вони займають зайве місце на бізнес-мапі? Не впевнений. Після зняття карантину такі компанії в доволі короткостроковій перспективі здатні поновити звичні обороти та врегулювати проблемні питання, не вдаючись до судових процедур.

Також, варто враховувати, що процедура банкрутства, як правило, – прямий шлях до ліквідації в силу різних причин. Наприклад, через небажання кредитора ризикувати виконанням зобов’язання в процедурі санації, а отримати лише стільки, скільки дадуть вже завтра в ліквідаційній процедурі;  чи через бажання більш заможного конкурента прибрати бізнес за низькими «карантинними» цінами…

Також не потрібно забувати й про середній розмір погашення вимог кредиторів в процедурах банкрутства, що становить 8 центів з долара…

Водночас, я годен з колегами, що введення мораторію ставить під удар бізнес кредиторів, оскільки вони змушені чекати декілька місяців для можливості погашення їх вимог за допомогою процедур банкрутства.

Але давайте відверто, по-перше, до завершення карантину суди практично не функціонують. По-друге, в тих випадках, в умовах, якщо компанія не має наміру потрапити в процедуру банкрутства, вона просто зробить вимогу кредитора спірною, що унеможливить відкриття провадження у справі, а кредитор змушений буде йти в позовне провадження за безспірністю вимог. В нашій ситуації це займе як мінімум 4-5 місяців до набрання рішенням законної сили. Протягом цього часу дія мораторію вже завершиться ).

З урахуванням цього, згоден з деякими колегами, що мораторій не матиме аж такого реального впливу на можливість відкриття справ про банкрутство за заявами кредиторів. Як на мене, його впровадження радше служить натяком для боржника і кредиторів врегульовувати відносини в позасудовий спосіб. І я – однозначно прибічник позасудової реструктуризації як найбільш економічно і строково вигідного шляху розв’язання питання між боржниками й кредиторами в умовах, що склались у зв’язку з введенням карантинних заходів.

ІІ.
Щодо можливості зупинення аукціонів варто зазначити, що це питання віддано на відкуп кредиторів, адже їм ухвалювати рішення – чи продавати сьогодні ймовірно дешево, чи дочекатись потенційного виходу з кризи і продати дорожче.

Але не згоден з думкою про те, що карантин зовсім не впливає на можливість проведення аукціонів. Так, аукціон відбувається в мережі, але майно ж реалізується «живе». Тобто, бажання придбати майно може, а деколи навіть повинно, супроводжуватись бажанням його оглянути. Під час акції «сидимо дома» це здійснити, як мінімум, важче. Неможливість огляду майна може мати наслідком оскарження процедур реалізації, що, в свою чергу може вплинути на ризики права власності, а отже й ціни реалізації.

Тому вважаю, що надання права кредиторам розпоряджатись їх коштами – обґрунтоване.