Як керівництво Росії та Білорусі постане перед Міжнародним кримінальним судом в Гаазі. Пояснюємо

24 лютого 2022 року відбулося збройне вторгнення на територію України. Внаслідок спільних дій командування Російської Федерації та Республіки Білорусь на території України, знищена інфраструктура, пошкоджені об’єкти енергетики, знищені житлові квартали в містах, а також відомо про жертви серед цивільного населення. 28 лютого 2022 року прокурор Міжнародного кримінального суду Карім А.А. Кхан у зв’язку з ситуацією в Україні заявив про відкриття провадження в суді. Що це означає для України?

Міжнародний кримінальний суд – це міжнародний судовий орган, який знаходиться в Гаазі, і який розглядає найсерйозніші міжнародні злочини (далі – “МКС”). МКС діє на підставі Римського статуту Міжнародного кримінального суду (далі - “Римський статут”), який наразі не ратифікований ні Україною, ні РФ, ні Білоруссю. Як правило, без ратифікації суд не повинен розглядати заяви, які подаються державою.

Незважаючи на це, МКС має ad hoc (латинський вислів, що означає спрямованість на конкретний випадок, розв'язок конкретної проблеми, а не на широке застосування чи впровадження, - прим.) юрисдикцію щодо України. У 2014 році Україна використала спрощений механізм, передбачений п.3 ст. 12 Римського статуту  та подала дві заяви до МКС. Перша заява стосувалась притягнення до відповідальності українського керівництва за вчинення злочинів проти людяності на Майдані, а друга - щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР» на території України з 20.02.2014 і по теперішній час. Крім цього, прокурори МКС мають повноваження самостійно розпочинати провадження стосовно країн, які не ратифікували Римський статут. Саме це і сталось 28 лютого.

У випадку міжнародної кримінальної відповідальності, насамперед йдеться про притягнення до відповідальності не держави, а конкретних осіб за вчинення ними найбільш тяжких міжнародних злочинів. У суді несуть відповідальність президенти, голови урядів, військове керівництво та інші особи, які віддавали накази. 

Серед злочинів, які розглядає МКС – найбільш тяжкі міжнародні злочини. До 17 липня 2018 року, МКС мав юрисдикцію розглядати лише три види міжнародних злочинів – геноцид, воєнні злочини та злочини проти людяності. Однак, з набранням чинності Кампалійських поправок, юрисдикція МКС поширюється і на злочин агресії.

Наразі, є певні юридичні перепони для подання Україною заяви про вчинення злочину агресії, адже, по-перше, ні Україна, ні Російська Федерація не є державами-учасницями Римського статуту, і по-друге, для злочину агресії є спеціальна процедура подання заяви, яка допоки недоступна Україні. Тому наразі суд розглядатиме вчинення представниками Російської Федерації та Республіки Білорусь воєнних злочинів на території України.

Воєнні злочини – це завжди умисні дії, які вчиняються комбатантами під час збройного конфлікту. Відповідно до ст. 8 Римського статуту, до воєнних злочинів належать серйозні порушення Женевських конвенцій 1949 року, Додаткових протоколів до них та інших законів, та звичаїв ведення війни – відповідно, які є порушенням міжнародного гуманітарного права.

Воєнні злочини

Надалі, ми розглянемо найбільш серйозні воєнні злочини РФ та РБ, про які стало відомо українському суспільству станом на 01.03.2022 року. Ми регулярно оновлюватимемо інформацію, та публікуватимемо нові докази вчинення міжнародних злочинів представниками РФ та Республіки Білорусь на території України.

Чи не найчутливішими жертвами будь-якої війни та збройного конфлікту є цивільні жертви. Саме з цією метою в межах міжнародного гуманітарного права виник принцип  розрізнення, закріплений в ст 48 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року (далі – “Протокол 1”), який передбачає обовʼязок сторін збройного конфлікту розрізняти цивільне населення (некомбатантів) й комбатантів, а також  цивільні й воєнні об'єкти. Відповідно до цього принципу, комбатанти повинні спрямовувати свої дії лише проти воєнних об'єктів. Зазначимо, що цивільні особи, які безпосередньо беруть участь у воєнних діях, наприклад в складі ТерОборони, прирівнюються до комбатантів.

Слід констатувати системне порушення збройними силами агресорів вищезазначеного принципу.

27 лютого 2022 року російські окупанти розстріляли капелана Православної церкви України Максима Козачину на Київщині. Важливо зазначити, що відповідно до Протоколу 1, термін “духовний персонал" охоплює як  військових, так і цивільних осіб, зокрема, священиків, що зайняті виключно виконанням своїх духовних функцій. Так само, ч.2 ст. 43 Протоколу 1 чітко визначає що хоч військові капелани і формально входять до складу збройних сил, вони не є комбатантами, а відтак вони на рівні із цивільним духовним персоналом користується захистом відповідно до Женевської конвенції 12 серпня 1964 року.

26 лютого 2022 року на Херсонщині збройні сили РФ розстріляли журналіста інформаційного щотижневика «Навколо тебе». Необхідно наголосити, що захист журналістів виділений у окрему главу Протоколу 1, де відповідно до ст. 79, журналісти, що перебувають у небезпечних професійних відрядженнях у районах збройного конфлікту, розглядаються як цивільні особи та користуються захистом згідно з Женевськими конвенціями та Протоколом 1 за умови, що вони не чинять дій, несумісних з їх статусом цивільних осіб.

Окрім цього, слід також нагадати, що відповідно до ст  37 Протоколу 1, заборонено вбивати, завдавати поранення або брати в полон противника, вдаючись до віроломства. Віроломством вважаються дії, спрямовані на те, щоб викликати довіру противника і примусити його повірити, що він має право на захист, і зобов'язаний надати такий захист згідно з нормами міжнародного права, застосовуваного в період збройних конфліктів, з метою обману такої довіри. 

Вже є щонайменше декілька прикладів як окупаційні війська вдавалися до віроломства, а саме 27.02.2022 року у Києві була затримана група російських диверсантів, що пересувалася містом на автомобілі швидкої допомоги. Окрім цього, 24.02.2022 року стало відомо, що російські військові під час атаки на українські позиції у Луганській області використовували автомобілі із символікою ОБСЄ.

Такі дії окупантів становлять серйозне порушення норм та принципів, що регулюють звичаї війни та утворюють склад міжнародного кримінального правопорушення. Більш того, з аналізу військової тактики окупанта вбачається, що методи віроломства широко поширюються окупаційними військами для виконання бойових задач.

25 лютого 2022 року російські військові захопили два автомобілі ЗСУ, переодяглися у однострій українських військових і на швидкості рухалися до центру Києва зі сторони Оболоні. Так, відповідно до ч.2 ст. 39 Протоколу 1, заборонено використовувати прапори, військові емблеми, військові відзнаки або формений одяг супротивних сторін під час нападу або для прикриття воєнних дій, сприяння цим діям, захисту або утруднення їх. Такі дії російських окупантів хоч і схожі на віроломство, проте утворюють окреме порушення звичаїв ведення війни. 

Проте чи не найбільш кричущим порушенням міжнародного гуманітарного права є поводження з цивільними особами, та особливо дітьми, внаслідок обстрілів та бомбардувань. Так, 25 лютого 2022 року російські війська обстріляли дошкільну установу в Охтирці із касетних боєприпасів, внаслідок чого загинуло троє цивільних, з них одна дитина, ще одна дитина була поранена. 26 лютого російські війська розстріляли рейсовий автобус та не дають забрати тіла загиблих, поблизу міста Волоховий Яр, Харківська область. 26 лютого у Києві ворожа диверсійно-розвідувальна група розстріляла родину з трьома дітьми, дорослі та одна дитина загинула. 24 лютого в Новій Каховці  російські військові розстріляли родину з п’яти людей. 26 лютого у Києві  в житловий будинок влучила ворожа ракета. 28 лютого російська авіація, бомбардуючи  Харків, використовувала некеровані ракети. 26 лютого ворожі війська почали обстрілювати Чернігів із «Градів».

Цивільне населення не має бути об'єктом нападів. Заборонені акти насильства чи загрози насильства, що мають головною метою тероризувати цивільне населення.

З аналізу вищеперелічених діянь держави-агресора вбачається не лише порушення вже згаданого принципу розрізнення, але й принципу необхідності (сторони збройного конфлікту вживають лише тих заходів, які є необхідними для досягнення військової перемоги), а також принципу пропорційності (безпосередня військова перевага, здобута у результаті військової операції, повинна переважати шкоду, завдану в її ході цивільним особам та цивільним об’єктам).

Руслан Сидорович, партнер Ario Law Firm