0

06.08.2020

«Ветувати не можна підписати». 4 ризики законопроєкту №3640 про валютні кредити

«Ветувати не можна підписати». 4 ризики законопроєкту №3640 про валютні кредити

Популізм, антиконституційність, чергова лазівка для недобросовісних боржників і загроза для українського інвестклімату. Що не так із законопроєктом №3640? В авторській статті для Асоціації правників України відповідає старший партнер Ario Law Firm Юліан Хорунжий.

16 липня Верховна Рада України ухвалила проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо мораторію на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті (№3640). Пізніше Міністр юстиції — Денис Малюська звернувся до Президента України з проханням ветувати законопроект. 

Розберемо, чому проект скандальний та викликає занепокоєння у професійної спільноти.  

До історії питання

Законопроєкт №3640 націлений в першу чергу на учасників відомої громадської організації, що займається розв’язанням проблем валютних боржників українських фінустанов, які стали жертвами фінансових криз.

Зазначу, що ми мали зустріч з її представниками. Резюмуючи, я би виокремив озвучені ними проблеми в три блоки:

Блок 1. Один з найбільших кредиторів таких позичальників — український комерційний банк — без огляду на діючий мораторій на стягнення майна за валютними кредитами, масово звернув стягнення на предмет іпотеки.

Блок 2. Значну долю їх валютних кредитів на аукціонах Фонду гарантування вкладів фізосіб фактично за безцінь викупили фінкомпанії і тепер вимагають погашення боргів.

Блок 3. Велика кількість позичальників, обслуговуючи ануїтетні кредити, сплатили банкам суми за відсотками, що перевищують вартість квартири.

Якщо поверхнево дивитися на вимоги цих валютних позичальників щодо продовження строку дії мораторію, то в цілому, вони навіть могли б здатися доволі обґрунтованими. Та суть історії полягає в тому, що вимоги є просто зручними для тих політиків, які ініціювали законопроект №3640 напередодні місцевих виборів.

На кожну з вимог я готовий навести аргумент, що продемонструє їх нелогічність, неефективність та несправедливість.

1. Так, мені не зрозуміло, яким чином мораторій на стягнення майна за валютними іпотечними кредитами може розв’язати проблему з комерційним банком, що вже звернув стягнення на предмет іпотеки. Житло позичальників вже належить фінустанові, а не їм. Та це питання має вирішуватися судом щодо визнання недійсними таких правочинів, а питання реструктуризації можливо виникне після задоволення первісних вимог.

2. Щодо фінансових компаній. Насправді, ніхто не заважав самим боржникам замість фінкомпаній, викупати на аукціонах свої ж борги, враховуючи, що кожне коло аукціону, що не відбувся, йшло з пониженням вартості.

3. Також, на перший погляд, логічною є пропозиція для банків-кредиторів — зарахувати виплачені відсотки до погашення тіла кредиту. Та тут вже постає питання справедливості. Чим ці позичальники так відрізняються від гривневих позичальників, які так само брали кредит на придбання житла й також постраждали від наслідків фінансових криз 2008 та 2014 років (або ж навіть інших позичальників за комерційними кредитами)? Чому б усім не просити та не сплачувати проценти за кредитом?

Крім цього, представники ГО нарікають на п.5 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства, що стосується процедури неплатоспроможності фізичних осіб. Але про це — згодом.

На мою думку, вищенаведене свідчить не про бажання валютних позичальників розв’язувати наявні проблеми, а про надію на те, що держава врешті-решт втомиться від цих постійних, більшою мірою, безрезультатних комунікацій і простить їм борги. А ось зобов’язання перед комерційними банками традиційно погашатимуть українські платники податків.

Та, попри усі ці аргументи, на хвилі передвиборчого популізму 349 голосами народних депутатів за процедурою ad-hoc без обговорення ми отримали законопроект № 3640.

Про ризики

Одним із визначальних принципів верховенства права є якість та чіткість закону, який нерозривно пов’язаний з його передбачуваністю. Проєкт закону №3640 не відповідає цим складовим верховенства права. При чому, від слова «абсолютно». Текст проєкту, без огляду на обсяг, містить значну кількість колізій та неузгодженостей.

Ба більше, наведу дуже показовий приклад: первісний текст законопроекту, який схвалив Комітет Верховної Ради, передбачав, що закон про мораторій набирає чинності з дня опублікування, а втрачає чинність — з дня набрання чинності законом, що регулює валютно-іпотечні кредити. Це був би найкоротший за терміном дії закон в історії, адже Кодекс України з процедур банкрутства і є тим законом, що врегульовує питання реструктуризації валютних іпотечних кредитів. Тобто, в разі ухвалення проєкту в такій редакції, закон одразу б і набрав чинність, і втратив її. Добре, що правку таки внесли, а «рекорду» не вийшло.

Отже, вказаним проектом №3640 в новій редакції викладено п.1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Проаналізувавши цей текст, можу сказати, що нова редакція п.1 несе в собі значні ризики щодо зловживань з боку боржників (причому, не лише в кредитних відносинах з банками) в розрізі виконання різного роду зобов’язань.

Ризик №1. Мораторій розповсюджуватиметься і на бізнес-кредити, при чому видані не лише до 2008 року, а й у 2020-му (підп.1 п.1 проекту №3640). Це означає, що замість роботи з недобросовісними позичальниками, держава надає їм карт-бланш для ухилення від зобов’язань перед кредиторами.

Основною зміною цього пункту є те, що проголосована редакція відтепер розповсюджує мораторій не лише на споживчі кредити, а й на комерційні, оскільки в зазначеному підпункті слова «за споживчими кредитами» замінено словами «за кредитами».

Так, згідно зі ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що споживчий кредит (кредит) — грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов’язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю чи виконанням обов’язків найманого працівника.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», прийнятим у 2012 році, серед іншого внесено зміни до Закону «Про захист прав споживачів та заборонено надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті». Тобто, з 2012 року банкам заборонено видавати споживчі кредити, в тому числі, для придбання житла в іноземній валюті. Проте, така заборона не поширюється на надання фізособам (у тому числі, суб’єктам підприємницької діяльності) кредитів на підприємницькі цілі чи у зв’язку зі здійсненням ними незалежної професійної діяльності. Забезпеченням за такими кредитами може бути житло як позичальника, так і майнового поручителя.

Таким чином, нова редакція мораторію встановлює заборону кредиторам здійснювати стягнення предметів іпотеки за простроченими бізнес-кредитами, наданими не лише до 2008 року, а й у 2020 році. Зазначене однозначно не відповідає меті проекту — захисту прав фізосіб, які отримали валютні кредити для купівлі житла.

Ризик №2. Законопроєкт вводить мораторій на стягнення всіх боргів в державі (підп.2 п.1 проєкту №3640).

Порівняємо дві редакції.

Нова редакція: передбачено, що протягом дії Закону (до 01.01.2022 року) крім майна/майнових прав не може бути примусово відчужене без згоди власника інше майно, в тому числі, за договорами застави/іпотеки або відповідно до кредитного договору.

Чинна редакція: «не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) інше майно (майнові права), яке відповідно до законодавства або кредитного договору підлягає стягненню з позичальника, зазначеного у підпункті 1 цього пункту, при недостатності коштів, одержаних стягувачем від реалізації (переоцінки) предмета застави (іпотеки)».

Принциповою відмінністю цих положень є визначення кола суб’єктів, до яких може бути застосовано цей підпункт. Чинна редакція чітко встановлює, що підп.2 п.1 Закону застосовується щодо позичальника за споживчим кредитом, виданим в іноземній валюті, забезпеченням за яким є «нерухоме житлове майно». Тобто, кредитор не має права звертати стягнення, крім предмета іпотеки також і на інше майно позичальника.

Натомість, ухвалений парламентом проєкт №3640 взагалі не містить визначення кола суб’єктів, щодо яких підлягає застосуванню, оскільки відсутні як слова «позичальник, зазначений в підпункті 1», так і будь-які інші ідентифікуючі ознаки суб’єкту.

Єдиним відсиланням до підп.1 п.1 проекту №3640 є визначення майна. А саме, що «крім майна/майнових прав, зазначених в пункті 1 цього Закону, не може бути примусово відчужене … інше майно (майнові права)». Тобто мається на увазі — взагалі будь-яке майно, на яке може бути звернуто стягнення.

Отже, зважаючи зазначене, під дію підпункту можуть підпадати всі власники будь-якого майна, тобто всі юр- і фізособи, у тому числі підприємці. Це необмежене коло осіб, які є боржниками в будь-якому зобов’язанні. Зокрема, аліменти, стягнення боргів з виплати зарплатні, відшкодування шкоди майну чи здоров’ю, стягнення заборгованості зі сплати податків чи інших обов’язкових платежів, тощо. А це є ніщо інше, як абсолютний мораторій на стягнення будь-яких боргів у державі.

Звісно, є підстави стверджувати й зворотнє, мовляв, норми в проєкті №3640 перебувають в логічно-послідовному зв’язку, тому положення підп.2 п.1 проєкту застосовуються лише щодо осіб, визначених в підпункті 1.

У соцмережах точаться палкі дискусії щодо можливості чи неможливості застосування цієї норми до інших кредитів, а не валютно-іпотечних. Прибічники ідеї, що законопроєкт має на увазі саме валютних іпотечних позичальників, посилаються на назву закону — вона вказує на кого саме поширюється дія мораторію. З огляду на таку логіку, я би погодився з такою позицією. Проте, сам факт наявності подібної дискусії і сучасний стан правової політики в державі поряд з деякими одіозними рішеннями відомих судів України, у т.ч. і щодо питань відомих фінустанов, можуть свідчити і про те, що закон може бути застосований не тільки у розрізі фізичних осіб-валютних іпотечних позичальників.

Риторичні питання, які поставить собі кожен, проаналізувавши все вищенаведене: чи прийде іноземний інвестор до країни, яка по суті сама стимулює неповернення боргів? Скільки інвесторів підуть з України, коли закон набуде чинності?

Ризик №3. Банкам не можна буде здійснювати відступлення прав вимоги за валютними іпотечними кредитами. А що робити тим позичальникам, для кого це є способом врегулювання кредитної заборгованості?

Підп.3.п.1 законопроєкту №3640 вказано, що кредитна установа не має права відступити відчужити на користь іншої особи свої права вимоги до позичальників за кредитами, забезпеченням за якими виступає майно/майнові права, зазначені в підп.1 цього пункту Закону.

Банкам, окрім неплатоспроможних, заборонили здійснювати відступлення прав вимоги за валютними іпотечними кредитами. Та цей пункт не враховує того факту, що відступлення права вимоги банку може бути одним зі способів врегулювання кредитної заборгованості.

Представники валютних позичальників зазначають: якщо ця норма є і в чинній редакції закону, та якщо це такий собі варіант компромісу з позичальником, то за його згоди таке може бути підписано. Проте, з огляду на норми закону, така угода буде незаконною, а за нормами Цивільного кодексу — взагалі нікчемною. Я б особисто ні за що не порадив клієнту підписати нікчемну угоду.

Цей пункт однозначно має бути переписаний.

Ризик №4. Антиконституційність.

Також варто звернути увагу на те, що проєкт №3640 не відповідає вимогам ст.24 Конституції України, якою визначено, що громадяни мають рівні конституційні права та свободи, є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними чи іншими ознаками. Тобто, встановлення мораторію на стягнення майна в залежності від валюти видачі кредиту, ставить в нерівне становище валютних позичальників в порівнянні з гривневими позичальниками, які потрапили в скрутне становище у зв’язку з кризою 2008 року.

Висновки

Чесно кажучи, при аналізі тексту законопроєкту я балансував між двома питаннями. Перше: як можна ініціювати та ухвалити настільки недосконалий і позбавлений логічних взаємозв’язків законопроєкт? Друге: а, можливо, це навпаки дуже логічний для недобросовісних боржників проєкт закону?

Проте, не вдаючися до зайвої риторики, наголошу, що Незалежна асоціація банків України стверджує (і я погоджуюсь з такою позицією!), що набрання чинності цим законом негативно вплине на питання поновлення кредитування в Україні та подальше здешевлення вартості позик.

Крім цього, досвід мораторіїв показує, що наявність в тексті визначення конкретного періоду дії мораторію не означає, що цей період не буде продовжений. Взагалі, я є противником будь-яких мораторіїв, оскільки вони не розв’язують проблему, а лише «заморожують» її. Тут так само: без огляду на мораторій, штрафні санкції за такими кредитами та відсотки нараховуватимуться банками і надалі.

Враховуючи викладене, проєкт №3640 не відповідає ні принципам верховенства права, ні Конституції України. Він аж ніяк не розв’язує давньої проблеми та може мати наслідком значну кількість зловживань та ухилень боржниками від виконання будь-яких зловживань.

Тому, на мій погляд, ініціаторами закону було ухвалено хибне рішення. Замість комунікації з депутатами та банківською спільнотою щодо зміни умов реструктуризації, ми отримали те, що отримали.

Скажу єдине — часу ще достатньо для того, щоби розробити більш сприятливі для всіх сторін процесу пропозиції щодо реструктуризації валютних іпотечних кредитів.

Я не виключаю, що, враховуючи очевидно проблемні питання проєкту закону, Президент все ж накладе на нього вето та поверне з пропозиціями до Верховної Ради. Після цього у парламентуа з’явиться можливість усунути наявні проблеми та в дещо видозміненому вигляді проголосувати законопроєкт повторно.

В іншому ж випадку, ми таки отримаємо мораторій до 2022 року — може навіть триваліший, тоді як питання щодо зміни умов реструктуризації знову зависне на доволі довгий час.

P.S. Альтернатива №3640: що реально потребує змін?

П.5 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства, як показала практика застосування його протягом дев’яти місяців, виявила певні питання, що потребують змін. Зокрема, до них можна віднести:

1. Високу вартість процедури неплатоспроможності для позичальника. Це, орієнтовно, 30 000 грн. на роботу арбітражного керуючого.

Зазначу, що ми неодноразово підіймали цю тему серед професійної спільноти — значна кількість арбітражних керуючих не заперечують проти скасування авансування та, навіть, можливого зменшення розміру винагороди.

2. Неврегульоване Кодексом питання, коли сума боргу позичальника є меншою за вартість житла.

У такому випадку, позичальник фактично позбавляється права на реструктуризацію на умовах, передбачених для інших позичальників. Це питання слід доопрацювати.

3. Останній абзац п.5, який дає визначення сім’ї позичальника, говорячи, що це — певна категорія осіб, які проживали з позичальникам у квартирі, що є предметом іпотеки.

Значна кількість позичальників отримувала кредит на придбання такої квартири та не могла проживати там. Цей абзац також потребує уточнення.

Крім цього, вирішуючи вищенаведені питання, варто було б доопрацювати також і питання щодо здійснення реструктуризації у позасудовий спосіб, у разі, якщо у позичальника відсутні інші борги, ніж кредит перед фінустановою. Для цього необхідно внести зміни до Податкового кодексу, щоб однозначно закрити питання сплати ПДФО з розміру прощеного боргу.

Також слід провести додаткові комунікації між представниками позичальників і банківської спільноти щодо можливості встановлення додаткового дисконту позичальникам, які не мають змоги обслуговувати кредит на умовах, передбачених реструктуризацією.

Найсвіжіші новини одразу у твоїй скринці:

Форма запиту