Тоталітарний squeeze­out

Чому міноритаріям в Україні живеться не солодко? ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня корпоративного управління в акціонерних товариствах» в авторській статті для видання «Юридична газета» аналізує Наталія Швець, адвокат Ario Law Firm.

У червні 2017 р. набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня корпоративного управління в акціонерних товариствах», яким були внесені зміни до Закону України про акціонерні товариства. Зокрема, мова йде про доповнення розд. XI ст. 65‑2 «Обов'язковий продаж простих акцій акціонерами на вимогу особи (осіб, що діють спільно), яка є власником домінуючого контрольного пакета акцій».

Особа (особи, які діють спільно), яка прямо чи опосередковано (враховуючи кількість акцій, що належать їй або її афілійованим особам) вже є власником домінуючого контрольного пакета акцій акціонерного товариства, має право на примусовий викуп акцій у міноритарних акціонерів. Ця процедура називається squeeze-out. Іншими словами, людина, володіючи однією акцією підприємства, має продати цю акцію на вимогу власника контрольного пакета акцій, а натомість отримати за це чесну ринкову винагороду. Загалом, великі компанії використовують вказаний механізм, коли хочуть розв'язати питання з великою кількістю акціонерів, які по суті не беруть участі в роботі компанії.

Варто зазначити, що за статистикою, оприлюдненою у 2019 р., станом на 21.10.2019 р. (тобто понад 2 роки дії механізму squeeze-out) в Україні відбулась вже 301 процедура примусового викупу акцій власниками домінуючого пакета (95% і більше) у міноритарних акціонерів.

Питання законності

Все вищезазначене виглядає цілком логічним та справедливим. Проте на практиці у процедурах squeeze-out є спірні моменти. Це визначення вартості акцій, яку отримують міноритарії, та взагалі законність цієї процедури.

Закон щодо підвищення рівня корпоративного управління в акціонерних товариствах передбачає процедуру визначення справедливої ціни. Зокрема, законом передбачено, що ціною обов'язкового продажу акцій визначається найбільша з наступних:

• найвища ціна акції, за якою заявник вимоги, його афілійовані особи або треті особи, що діють спільно з ним, прямо або опосередковано придбали акції цього товариства протягом 12 місяців, що передують даті набуття домінуючого контрольного пакета акцій включно з датою набуття;
• ринкова вартість акцій товариства, визначена суб'єктом оціночної діяльності відповідно до ст. 8 Закону станом на останній робочий день, що передує дню набуття заявником вимоги домінуючого пакета акцій товариства.

Як показує практика, в основному ціну акції встановлює суб'єкт оціночної діяльності. При цьому методи, якими зазвичай проводиться оцінка вартості акцій для їх викупу в міноритарних акціонерів, можна сказати, дискредитують суть поняття «squeeze-out».

Як відомо, Закон щодо підвищення рівня корпоративного управління в акціонерних товариствах підготовлений на засадах Директиви 2004/25/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 21.04.2004 р. про пропозиції поглинання. Пряма цитата з цієї Директиви: «Держави-члени повинні вжити заходи для забезпечення захисту власників цінних паперів та зокрема тих, що володіють меншою часткою акцій, у разі встановлення контролю над їхніми компаніями. Держави-члени повинні забезпечувати такий захист, зобов'язуючи особу, яка отримала право контролю, запропонувати всім власникам цінних паперів певної компанії за всі їхні активи справедливу ціну відповідно до загальної оцінки».

Таким чином, згідно з Директивою, міноритарні акціонери можуть вимагати від власника 95% акцій товариства викупу за справедливою ціною акцій, що їм належать (sell-out). Водночас мажоритарний акціонер може розраховувати на обов'язковий продаж акцій власниками міноритарних пакетів (squeeze-out).

Тобто за своєю філософією ухвалений Закон щодо підвищення рівня корпоративного управління в акціонерних товариствах мав стати стратегією win-win для мажоритарних та міноритарних акціонерів. Проте, як часто трапляється, в Україні надається власне трактування законам. Отже, Закон щодо підвищення рівня корпоративного управління в акціонерних товариствах, замість захисту міноритаріїв, стає на бік мажоритарних акціонерів та залишає ні з чим власників невеликих часток.

Минулого року народні депутати України звернулися до Конституційного Суду України з клопотанням щодо конституційності положень Закону України «Про акціонерні товариства» і «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня корпоративного управління в акціонерних товариствах». Ухвалою Великої палати Конституційного Суду від 10.10.2019 р. було відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням через неналежність до повноважень Конституційного Суду України питань, порушених у конституційному поданні, та невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим цим законом.

Судова практика

Чи є надія у власників невеликих часток акціонерних товариств домогтися справедливості? Звернемося до судової практики.

Кейс 1. Аргумент — неконституційність

13.08.2019 р. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду була прийнята до розгляду справа №908/137/18, в якій позивачі звернулися до господарського суду з позовом до ТОВ «ДТЕК ПАУЕР ТРЕЙД» про визнання недійсними правочинів щодо зобов'язання акціонерів Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Дніпроенерго» продати прості акції на вимогу відповідача відповідно до публічної безвідкличної вимоги про придбання акцій у всіх власників акцій товариства від 06.12.2017 р. №14.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про те, що можливість ставити під сумнів конституційність Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня корпоративного управління в акціонерних товариствах» стосовно запровадження ст. 65‑2 Закону України «Про акціонерні товариства», прийнятого на виконання зобов'язань України за Угодою щодо імплементації положень Директиви, є виключною правовою проблемою, вирішення якої є необхідним для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Кейс 2. Аргумент — невідповідність ціни

Позивач у справі №910/2483/18 просив стягнути різницю між ціною акції, яку позивач вважає належною, та ціною, визначеною відповідачем, обґрунтувавши позовні вимоги неправильним розрахунком відповідачем ціни акції. Позивач на підтвердження невідповідності ціни надав висновок експерта судово-економічної експертизи, але його позовні вимоги не були задоволені ні судом першої інстанції, ні апеляцією.

Кейс 3. Аргумент — невідповідність ціни

У справі №910/8714/18 позивач просить суд визнати недійсним рішення Наглядової ради ПрАТ «МК «Азовсталь», яким затверджено ринкову вартість однієї простої іменної акції ПрАТ «МК «Азовсталь» у розмірі 0,564 грн, та визнати недійсною Публічну безвідкличну вимогу компанії BARLENKO LTD про придбання акцій у всіх власників акцій ПрАТ «МК «Азовсталь». Серед аргументів позивача варто відзначити невідповідність ціни примусового продажу акцій ПрАТ ринковій вартості та порушення права власності на мирне володіння майном через примусовий продаж акцій за заниженою ціною.

Суд першої інстанції повністю відмовив у задоволенні позову, зокрема, мотивувавши своє рішення тим, що згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України «Про акціонерні товариства» ринкова вартість майна у разі його оцінки відповідно до цього Закону, інших актів законодавства або статуту акціонерного товариства визначається на засадах незалежної оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

Звіт про оцінку двічі був направлений на рецензію. Рецензії були надані Всеукраїнською громадською організацією «Всеукраїнська спілка експертів оцінювачів» та Фондом державного майна України. У рецензіях ВГО «Всеукраїнська спілка експертів оцінювачів» та Фонду державного майна України немає висновку про визначення вартості однієї іменної акції ПрАТ «МК «Азовсталь» нижче ринкової.

З огляду на наявні в матеріалах справи фактичні дані, суд дійшов висновку, що оцінка однієї простої іменної акції з 3,256% пакета акцій не заборонена законом, підтверджується суб'єктами рецензії, в тому числі Фондом державного майна України. Апеляція залишила чинним рішення суду першої інстанції.

ВАЖЛИВО! Розгляд касаційних скарг у кейсі 2 та 3 зупинено до розгляду Великою Палатою Верховного суду справи у кейсі 1.

Кейс 4. Спроба зупинити процедуру примусового викупу акцій

У справі №914/228/18 позивачі просили задовольнити заяву про забезпечення позову шляхом заборони Центральному депозитарію цінних паперів включати акціонера в перелік акціонерів та емітента. Серед аргументів заявників той факт, що продаж акцій міноритарних акціонерів у процедурі «squeeze-out» буде здійснений за заниженою ціною, яка не відповідатиме ринковій. Cуди першої та другої інстанцій заяву про забезпечення позову задоволено повністю.

При цьому Верховний суд у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову в цій справі відмовив повністю. Верховний суд зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували, що застосовані ними заходи забезпечення позову порушують права третіх осіб, які не є учасниками спору, зокрема права компанії власника домінуючого контрольного пакета акцій, а також забороняють емітенту та НДУ вчиняти дії з метою проведення процедур, передбачених ст. 65‑2 Закону України «Про акціонерні товариства», які для них є обов'язковими відповідно до вимог закону.

Висновки

Невтішні для міноритаріїв. Як ми можемо побачити, зазвичай суди у спорах щодо процедур squeeze-out стають на бік мажоритарних акціонерів. Отже, якщо ви — міноритарний акціонер і дійсно маєте, за що боротися, то раджу збирати ґрунтовну доказову базу, в якій особливу увагу потрібно приділити об'єкту оціночної діяльності, а саме його репутації. Звісно, найкраще звернутися за юридичною допомогою до експертів у процедурах squeeze-out.

Джерело: https://yur-gazeta.com/publications/practice/podatkova-praktika/podatki-v-epohu-covid19.html