Конфлікт року: президент проти КСУ. Чи можливе вирішення?

Чи є правовий вихід з ситуації, створеної резонансним рішенням КСУ - в авторській колонці для "НВ. Бізнес" аналізує старший партнер Ario Law Firm Юліан Хорунжий.

Після ухвалення Конституційним Судом України скандального рішення щодо скасування кримінальної відповідальності за недостовірне декларування, «слово взяв» президент, запропонувавши скасувати це рішення та розпустити КСУ взагалі. Відповідний законопроект (4288) був внесений у Верховну Раду, що ще більше поглибило конституційну кризу. Розберемо, що не так із законопроектом президента та чи можливий вихід із ситуації, що склалася.

За буквою Закону

Питання щодо законопроекту 4288 можна розділити на два субпитання:

• Щодо політичної спроможності цього проекту закону розв’язати проблему
• Щодо відповідності Конституції такого методу розв’язання фактично конституційної кризи.

Якщо говорити про питання щодо відповідності Конституції такого шляху вирішення проблеми, то безумовно та однозначно цей проект не відповідає Конституції України. І навіть у прихильників такого шляху розв’язання конституційної кризи, що виникла цими днями, немає зворотньої точки зори. Адже Конституцією України та Законом України «Про Конституційний Суд» чітко і недвозначно визначені підстави для припинення повноважень або звільнення суддів Конституційного Суду.

Зокрема, повноваження судді Конституційного Суду України припиняються у разі:

• закінчення строку його повноважень
• досягнення ним сімдесяти років
• припинення громадянства України або набуття ним громадянства іншої держави
• набрання законної сили рішенням суду про визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим, визнання недієздатним або обмежено дієздатним
• набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього за вчинення ним злочину
• смерті судді Конституційного Суду України.

Підставами для звільнення судді Конституційного Суду України з посади є:

• неспроможність виконувати свої повноваження за станом здоров’я;
• порушення ним вимог щодо несумісності;
• вчинення ним істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування своїми обов’язками, що є несумісним зі статусом судді Суду або виявило його невідповідність займаній посаді;
• подання ним заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Таким чином, суддя Конституційного суду може бути звільнений лише Конституційним Судом та лише двома третинами його складу. А це 12 голосів. Очевидно, що якщо президентом чи Верховною Радою підіймається питання звільнення 10 чи більше з 15 наявних суддів Конституційного Суду, то це є нереальним. І це означає, що у законодавчої влади чи президента відсутній будь-який правовий механізм для звільнення суддів Конституційного Суду, який би відповідав Конституції. Відповідно, в них залишається лише варіант політичного розв’язання проблеми. Чим, власне, і є цей законопроект.

Складний вибір

Важко не погодитися з міністром юстиції, який заявив:

"…Чимало опонентів такого рішення вказали, що воно не є юридичним та не відповідає вимогам закону і Конституції, а тому не може бути підтриманим. При цьому, слід віддати належне, чимало з них спробували запропонувати альтернативні юридичні варіанти врегулювання проблеми, які, на жаль, чудові у всьому, крім реалістичності або ж ефективності. Як міністр юстиції я є одночасно і політиком, і юристом, а тому боротьба «внутрішнього юриста» з «внутрішнім політиком» є ще жаркішою та затятішою, аніж більшість суперечок у фб. Результат цих суперечок — моє переконання, що політичне вирішення проблеми має право на існування".

Отже, з одного боку, виключно правове розв’язання цієї проблеми є само по собі надто тривалим процесом, який може не призвести до будь-якого позитивного результату, адже криза може поглибитись і призвести до ще більшого руйнування правової системи, що само по собі несе значні ризики, особливо якщо врахувати, які питання розглядатиме цей суд найближчими днями.

З іншого ж боку, ухвалення політичного рішення явно суперечить Конституції, підриває основоположні принципи верховенства права та незалежності суду. У разі такого варіанту розв’язання кризи, законодавча влада, якщо не узурпує, то перебирає на себе повноваження суду (хоча теоретично це дійсно могло б призвести до оперативного розв’язання існуючої проблеми). Однак в такому випадку ми відкриваємо «скриньку Пандори». Поясню чому.

По-перше, ми відходимо від принципу остаточності рішення Конституційного Суду (вперше в історії України) та на законодавчому рівні демонструємо можливість не просто невиконання судових рішень, а й нехтування ними.

По-друге, допускаємо можливість здійснення виключних конституційних повноважень неналежним конституційним органом.

По-третє, хто дасть гарантії, що після припинення існуючого складу КСУ ми не отримаємо узурпацію суду якоюсь з інших гілок влади?

Та, по-четверте, таким чином всім наступним новообраним депутатам і президентам ми даємо приклад того, як діяти, якщо їм не «подобається» склад Конституційного Суду.

Таким чином, і президент, і парламенті, і КСУ увійшли в ситуацію цугцвангу, коли будь-який новий крок може призвести лише до погіршення ситуації.

Враховуючи усе вищенаведене, особисто я не бачу можливості відновити статус-кво виключно правовим або виключно політичним рішенням. Вихід, на мою думку, буде десь посередині, а саме - політико-правове рішення.

Щодо позиції багатьох експертів і політиків, що виходом з ситуації може бути просте внесення змін до Закону України «Про запобігання корупції», які б врахували позиції КСУ (розділення питань декларування і контролю за ним на державних службовців та суддів, в яких щодо останніх такий контроль здійснювався б одним з органів суддівського самоврядування), то особисто я не погоджусь, що подібні зміни вирішують проблему. В першу чергу в силу реакційності правової позиції КСУ щодо абсолютної незалежності суддів та судів, що може мати наслідком визнання неконституційним практично будь-якого закону, під контроль якого потрапляють судді (зокрема про це йдеться в пунктах 8 та 14 рішення КСУ). Так само, враховуючи це рішення, практично неможливо повернути статтю 366−1 КК України та тим більше у спосіб, який озвучений суддями КСУ щодо викреслення з цієї статті слів «завідомо» та «умисне», що взагалі протирічить аргументуванню, наведеному в рішенні КСУ.

Крім цього, при розв’язанні цього питання не потрібно також забувати, що виникнення цієї кризи бере свій початок задовго до зазначеного рішення КСУ, а пов’язане не в останню чергу з усією сукупністю відносин між КСУ, іншими органами суддівського самоврядування та окремими судами, про що, принаймні, наголошує НАБУ та більшість експертів у цій сфері. Так, нагадаю, що НАБУ тривалий час звертало увагу суспільства на численні факти недоброчесних зв’язків між суддями КСУ, ОАСК, інших судів та ВРП та ці зв’язки мали значний вплив на розвиток ситуації в системі судоустрою.

Отже, дії, які плануються президентом та парламентом не повинні зводитись лише до зведення рахунків з КСУ, а повинні, нарешті, розв’язати підвішене питання судової реформи, яке тривалий час заблоковано у тому числі у зв’язку з відсутністю ВККС.

Чи є вихід?

Враховуючи озвучену нещодавно представниками правоохоронних органів інформацію про наявність доказів щодо порушення учасниками скандалу (деякими суддями КСУ) вимог законодавства та розслідування за цими фактами кримінальних проваджень — ці провадження повинні бути розслідувані в найкоротші терміни, незважаючи на ранги та позиції фігурантів таких розслідувань.

Причому держава з одного боку повинна показати, що в неї нарешті з’явився апарат примусу, а з іншого — що такі дії влади є не політично вмотивованим переслідуванням. Тому максимально оптимальним шляхом врегулювання ситуації дійсно може стати все-таки публічна втрата легітимності зазначеним рішенням і суддями, що матиме наслідком їх добровільну відставку.

Крім цього, парламенту потрібно в найкоротший строк здійснити призначення двох суддів КСУ на вакантні посади, питання по яким «підвішене» вже близько року. Призначення нових, авторитетних суддів, які мають високу підтримку і влади, і не в останню чергу громадянського суспільства, саме по собі може вплинути на подальшу діяльність цього органу, оскільки в іншому випадку, на хвилі загального несприйняття рішень КСУ, вирішення цього питання може перейти з політичної чи правової сфери в компетенцію вулиці, а це загрожує негативними наслідками вже не тільки для КСУ, а для влади в цілому.

Так само негайно повинно бути розв’язано й питання завершення судової реформи, що б принаймні припинити «розхитувати» суддівський корпус, громадянське суспільство та міжнародних партнерів, а також не допустити зрив вищенаведених заходів іншими судовими органами.

І це все потрібно зробити практично «на вчора», аби ситуація не вийшла з-під контролю взагалі.

Джерело: https://nv.ua/ukr/biz/experts/rishennya-konstituciynogo-sudu-chi-ye-pravoviy-vihid-novini-ukrajini-50121695.html