Прес-центр

Підписатись на новини

Радник податкової практики Ario Law Firm Ольга Решетнік проаналізувала для Finance.ua ініціативу Мінфіну щодо введення податку на виведений капітал.

Тіні забутих податків. Міністерство фінансів хоче відмовитися від податку на прибуток. Що взамін?

Розмови про податок на виведений капітал (ПнВК), який має замінити податок на прибуток, нарешті сформувалися в фінальний текст законопроекту. Пропоную розібратися у тому, що можуть означити новації від Мінфіну для бізнесу і чому регулятор вважає, що мільярдні втрати бюджету від цього того варті.

Міністерство фінансів підготувало проект закону, фактично, про заміну податку на прибуток, основна ставка якого на сьогодні становить 18%. Замінити його пропонується податком на виведений капітал. Він буде застосовуватися до нерозподілених дивідендів і прирівняних до них платежів.

Ставки податку на виведений капітал пропонують зробити диференційованими: 15% з операцій з виведення капіталу безпосередньо власникам-фізичним особам та юридичним особам-нерезидентам (дивіденди та інші прямі виплати в грошовій та натуральній формі, навіть якщо вони не оформлені як дивіденди), при цьому ставка податку на доходи та податку на прибуток нерезидентів становитиме 0%, та 20% з операцій, які прирівнюються до виведення капіталу.

Також законопроектом, зокрема, передбачається зміна методологічних підходів оподаткування процентів за користування кредитом, що отримуються у нерезидентів. Платники, у яких сукупний розмір отриманих у нерезидентів кредитів перевищує розмір власного капіталу більше ніж у 1,5 рази (для фінансових установ та компаній, що провадять винятково лізингову діяльність, – більш ніж у 5 разів), вважаються пов’язаними особами з такими нерезидентами і сума таких процентів оподатковується за ставкою 5%.

За ставкою 20% оподатковується сума процентів, що сплачуються нерезидентам, у випадку, якщо такий нерезидент зареєстрований в низькоподатковій юрисдикції та у випадку сплати процентів нерезиденту, якщо сума залучених від нього кредитів (позик) перевищує власний капітал більше ніж в 3,5 рази (для фінансових установ та компаній, що провадять винятково лізингову діяльність, – більш ніж у 5 разів).

При цьому до прирівняних до дивідендів платежів, виплати за якими будуть оподатковуватися за ставкою 20 % включені,зокрема, наступні операції:

  • Безоплатне надання майна неплатнику ПнВК;
  • Інвестиції в статутний капітал неплатників ПнВК (з правом зменшення податку);
  • Виплата роялті в окремих випадках, в сумах перевищення ліміту;
  • Донарахування за ТЦУ;
  • Придбання товарів та послуг у пов’язаних осіб, що використовують спрощену систему оподаткування;
  • Виплата фінансової допомоги неплатнику ПнВК, не повернутої протягом 12 місяців (з правом зменшення податку);
  • Виплати у межах договорів страхування або перестрахування на користь страховиків нерезидентів (в деяких випадках).

Навколо введення податку зараз точиться багато дискусій. Всі розуміють, що реалізація норм законопроекту миттєво призведе до втрат бюджету.

За підрахунками Мінфіну, у 2018 році реалізація цього законопроекту може сформувати втрати держбюджету у розмірі 26,0 млрд грн і 5,4 млрд – з місцевих бюджетів.

З плану виконання бюджету 2017 за січень-серпень, опублікованого Державною казначейською службою, можна побачити, що доходи від податку на прибуток складають 52 038 169 220,38 грн, що становить 10,93 % податкових надходжень і 8,99 % загальних доходів бюджету без урахування міжбюджетних трансфертів.

Є два можливі шляхи компенсації бюджетних втрат: значне підвищення ставок податків і скорочення витрат. Мінфін виступає категорично проти підвищення ставок податків і вважає єдиним шляхом для пошуку компенсаторів скорочення державних витрат і більш ефективне використання бюджетних коштів. Однак, які конкретно статті витрат рекомендовано скоротити, поки що не запропонував.

Тіні стане менше?

Сама ідея податку на виведений капітал для поліпшення інвестиційного клімату в Україні доволі приваблива, і за 5 років, за оцінками Українського Інституту Майбутнього, сукупний обсяг тільки внутрішніх додаткових інвестицій в економіку складе 500-600 мільярдів гривень або $15-20 мільярдів. Інвестиції стануть драйвером зростання економіки України, і додатковий приріст реального ВВП України в перспективі 5 років складе від 0,8% до 1,9% в рік.

Водночас, законопроект містить низку запобіжників від прихованого виведення капіталу, наприклад, через популярну в Україні схему – пов’язаних ФОПів, які перебувають на спрощеній системі оподаткування. Відповідно до ст. 1371 законопроекту, виплата, що здійснюється у грошовій формі та/або відмінній від грошової формі у зв’язку з придбанням товарів, робіт, послуг у неплатника податку – пов’язаної особи, що перебуває на спрощеній системі оподаткування – прирівнюється до операцій з виведення капіталу, і її пропонується оподатковувати за ставкою 20%. Ця ж стаття містить і інші операції, які прирівнюються до виведення капіталу, і за які платникам податку на виведений капітал доведеться заплатити 20%. Наприклад, стільки доведеться заплатити державі за виплату відсотків за борговими зобов’язаннями суб’єктам, зареєстрованим на юрисдикціях, у яких ставка податку на прибуток підприємств (корпоративний податок або подібний чи по суті аналогічний податок) становить 13% або нижче.

Здавалося би, ці та інші норми запропонованого Мінфіном документу – теоретично, повинні перешкоджати мінімізації податків та скоротити тіньові обороти. Але чи зможе наша країна, перебуваючи у тяжкому економічному становищі, гідно зустріти нові виклики? Чи зможе бізнес відмовитися від старих звичок і почати виплачувати дивіденди офіційно, а не виводити через витрати підприємства? Чи зможе фіскальна вертикаль відмовитися від масових перевірок і надуманих донарахувань, повертаючи український бізнес до жахіть податкового обліку за часів Закону «Про податок на прибуток»?

На завершення, хочу відзначити, що ініціатива Мінфіну – це потужний виклик для кожного окремого бізнесу і його власників.

Уберегти бізнес від зайвих претензій фіскалів і витрат на покриття цих претензій зможе лише комплексний підхід до податкового планування, який врахує аналіз контрагентів на предмет відповідності новим вимогам і передбачатиме постійний моніторинг змін до податкового законодавства і нормативно-правових актів.

Допомогти бізнесу впоратися з цим викликом, думаю, зможе інститут податкових консультантів, який набуває популярності.

Ольга Решетнік, радник податкової практики Адвокатського об`єднання «ЮФ «Ario»

Джерело: https://news.finance.ua/ua/news/-/412470/olga-reshetnik-tini-zabutyh-podatkiv-ministerstvo-finansiv-hoche-vidmovytysya-vid-podatku-na-prybutok-shho-vzamin

читати далі

Юрист Адвокатського об`єднання “ЮФ”Ario” Олег Закалюк спеціально для Finance.ua зробив аналіз банківського законодавства і знайшов причини, через які до сих пір так ніхто і не поніс відповідальності за найглибшу банківську кризу в історії незалежної України.
Три роки банкопаду. У пошуках винних

За останні кілька років понад 90 банків було визнано неплатоспроможними, мільйони українців стали заручниками цієї ситуації, тисячі вкладників втратили свої заощадження. Проте за скалічені долі, витрачені нерви та вкрадені кошти досі реально ніхто не був притягнутий до відповідальності.

Хоча розмов про те, що власники мають відповідати і перед клієнтами, і перед законом, було багато. Тож не дивно, що у багатьох може виникнути питання, яким чином відновиться довіра українців до фінансової системи, а отже, у подальшому нормально функціонуватиме та розвиватиметься банківський ринок країни, якщо ніхто не несе відповідальності за неефективний менеджмент, недотримання нормативів ліквідності чи навіть навмисне доведення банку до неплатоспроможності?

У розвинених економіках світу подібна до нашої ситуація з масовим банкрутством фінустанов – малоймовірна, а за кожен втрачений цент клієнта акціонери та менеджмент банку можуть взагалі опинитися за ґратами.

Чому ж в Україні все інакше і чому для нас, споживачів банківських послуг, розміщення власних заощаджень у деяких фінансових установах країни часто перетворюється на гру в “російську рулетку”? Відповіді на ці питання пропоную знайти в українському законодавстві, що регулює цей вид правовідносин.

Що каже закон?

Три роки банкопаду. У пошуках винних

За загальним правилом учасники банку відповідають за зобов’язаннями банку згідно із законами України та статутом фінустанови. Власники істотної участі зобов’язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку.

У свою чергу, істотна участь – це пряме та/або опосередковане володіння однією чи групою осіб 10 та більше відсотками статутного капіталу та/або права голосу акцій, паїв юридичної особи або незалежної від формального володіння можливості значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи.

Особа є власником опосередкованої істотної участі незалежно від того, чи здійснює вона контроль прямого власника участі в юридичній особі або контроль будь-якої іншої особи в ланцюгу володіння корпоративними правами такої юридичної особи.

Пов’язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі, нормативно-правових актів НБУ, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність (частина п’ята ст. 58 закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Окрім цього, пов’язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди, несе відповідальність своїм майном (частина шоста ст. 58 закону України «Про банки і банківську діяльність»).

А за умови, якщо внаслідок дій або бездіяльності пов’язаної особи банку завдано шкоди, а інша пов’язана з цим банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду.

І щоб притягнути до відповідальності власника істотної участі банку, стягувач має довести його вину, наявність завданої шкоди та причинно-наслідкового зв’язку між діями власника і завданою шкодою.

Покарати – без шансів

І навіть незважаючи на те, що в цивільному праві існує презумпція винуватості (ст. 614 та ст. 1166 ЦК України, що означає, що відсутність своєї провини доводить особа, яка порушила зобов’язання чи завдала шкоди), якщо акціонер доведе, що шкода була нанесена не з його вини, то він звільняється від необхідності відшкодування такої шкоди.

Тобто учасник банку буде пояснювати в суді, що він невинний і обов’язок доведення протилежного буде покладено на позивача.

І найприкріше у цьому те, що в нашій країні явище, коли право використовується на шкоду не просто окремим суб’єктам (що, звісно, неприпустимо), а й взагалі суспільним інтересам, досить поширене.

На мій погляд, до таких явищ належить й ця неоднозначна, майже примарна можливість притягнення до відповідальності акціонера збанкрутілого банку за нанесену ним шкоду.

Сьогодні існує багато судових справ за позовами вкладників до власників істотної участі банків, що ліквідуються, щодо відшкодування шкоди. Проте однозначної судової практики поки не існує, оскільки в разі відсутності хоча б одного із вищезазначених елементів складу цивільного правопорушення (вина, наявність завданої шкоди та причинно-наслідковий зв’язок між діями власника і завданою шкодою), довести в суді наявність підстав для відшкодування такої шкоди досить важко.

Є кого наслідувати

Якщо порівняти досвід таких країн, як США та Канада, то їх законодавство передбачає зовсім інший механізм відповідальності за завдання шкоди.

В ХІХ та ХХ століттях у США та Канаді банківська система була сформована за рахунок великої кількості дрібних фінансових установ, які досить часто банкрутували.

Проте, незважаючи на розповсюджені банківські та фінансові кризи цих років, вкладники майже завжди повертали свої заощадження, а рівень втрат був незначний.

Тобто, банківська система, на відміну від нашої, показала досить позитивну тенденцію. Так, в США протягом 1865-1934 років, середні втрати вкладників в національних банках становили 4,9 цента на кожні 100 доларів депозиту.

Протягом 1865-1920 років в Канаді, де неплатоспроможність банків була більш рідкісним явищем, втрати вкладників перебували на тому ж рівні.

Причиною такого низького рівня втрат вкладників банків обох країн (Канади та США) була «подвійна відповідальність», яка передбачена статутами національних банків. Тобто, саме учасники банків були відповідальними за зобов’язаннями банків пропорційно своїм часткам у випадку банкрутства та ліквідації фінансової установи.

На законодавчому рівні в Канаді та більшості американських штатів було чітко встановлено, що власники істотної участі банків несуть ризик відповідальності за зобов’язаннями банку у випадку його банкрутства (дані з офіційного сайту Financial Post).

І на мій погляд, саме запровадження такого принципу «подвійної відповідальності», яке буде зафіксовано в українському законодавстві, допоможе виправити ситуацію, а саме – змусити тих, хто причетний до банкрутств українських фінустанов понести відповідальність, мінімізувати ризик повторення подібної масштабної фінансової кризи у майбутньому і, таким чином, у повній мірі відновити довіру громадян до банківських установ, що зробить наш фінансовий сектор набагато міцнішим.

Олег Закалюк, юрист Адвокатського об’єднання “Юридична фірма “Ario”

Джерело:https://news.finance.ua/ua/news/-/411848/oleg-zakalyuk-try-roky-bankopadu-u-poshukah-vynnyh

читати далі

Радник Адвокатського об`єднання «ЮФ «Ario» Владислав Грищенко в авторській колонці для порталу Ліга.net про те, чому шум навколо “поправки Лозового» не коштував виїденого яйця і що дійсно впливає на ефективність слідства і покарання винних.

Поправки до КПК: рано "зрадуємося"

Чи була поправка?

Можна сказати, за законами жанру наші нардепи знову продемонстрували “дивовижний” рівень обізнаності та розуміння тих процесів, двигуном яких вони за своєю суттю мають бути. Мова, звичайно ж, про реформи, за які голосують народні обранці. Зокрема, те, у що перетворили історію з нашумілою “поправкою Лозового” №109 до статті 219 Кримінального процесуального кодексу України, скоріше, б підійшло для сценарію якої-небудь низькопробної політичної комедії.

Дві доби деякі представники Верховної Ради України, всілякі експерти, а також ті, хто себе до таких відносить, в деталях розповідали про “зраду” планетарного масштабу. А саме про те, що обчислення терміну досудового розслідування з моменту внесення справи до Єдиного реєстру досудових розслідувань (а не з моменту пред’явлення підозри, як це відбувається зараз) разом з безпосереднім скороченням термінів досудового розслідування призведе до закриття справ Майдану, врятує представників попередньої влади від кримінальної відповідальності та інше. Мабуть, з приводу скандальної поправки промовчав тільки ледачий.

І поки два дні та дві ночі свідки двох таборів – “зради” і “перемоги” (версія “перемоги” також була присутня, адже по суті скорочення термінів на проведення досудового слідства дійсно здатне прискорити процес і мінімізувати кількість справ, які “висять” роками) – з’ясовували стосунки, заступник голови комітету ВР із судочинства Леонід Ємець розбив аргументи обох сторін у пух і прах. Як з’ясувалося, за “поправку Лозового” ніхто взагалі не голосував, тому що її навіть не виносили на голосування.

А що вносили і проголосували? Замість 2, 3 і 6 місяців, які були вказані в поправці №109, термін досудового слідства з моменту внесення відомостей в ЄРДР до моменту пред’явлення особі підозри становить: 6 місяців для кримінального проступку, 12 місяців для злочини невеликої або середньої тяжкості і 18 місяців для тяжкого або особливо тяжкого злочину. При цьому, передбачається, що якщо завершити слідство в ці терміни неможливо, їх може неодноразово продовжувати суддя за клопотанням прокурора або слідчого.

Звичайно, виходячи з шоу, яке ми спостерігали протягом тижня, не варто виключати можливість появи ще того чи іншого виду багатостраждальної поправки. Принаймні до тих пір, поки ми не побачимо остаточний опублікований текст оновленого Кримінального процесуального кодексу.

Чи є зв’язок між скороченням термінів слідства з ухиленням від кримінальної відповідальності?

Щоб розвіяти міфи про можливу “зраду” в будь-якій з можливих редакцій поправок в частині того, що тепер злочинці в Україні зможуть запросто уникнути кримінальної відповідальності через зміну термінів досудового розслідування, в першу чергу варто відзначити такий нюанс.

У кримінальному кодексі існує таке поняття, як терміни давності притягнення до кримінальної відповідальності. Їх ніхто ніколи не відміняв і навряд чи скасує у майбутньому, тому що це буде грубим порушенням самої ідеї кримінальної відповідальності за скоєний злочин.

Поправки до КПК: рано "зрадуємося"

Тривалість термінів давності залежить від тяжкості злочину. Це може бути 5, 10,15, 20 років, а в разі вбивства і зовсім безстроково. Відповідно, навіть якщо поправка №109 і була б прийнята в редакції Лозового, на притягнення до відповідальності особи, яка вчинила, злочин це серйозно би не вплинуло. Простими словами: якщо за півроку слідства після реєстрації правопорушення в ЄРДР злочин не було розкрито, справу закривають, але вже через деякий час – через день-два-рік (в залежності від того, скільки часу піде на збір доказової бази шляхом оперативних заходів в рамках оперативно-розшукової діяльності) в межах існуючих термінів справу можна реанімувати, трохи змінивши формулювання фабули. Так, це додає правоохоронцям бюрократичної роботи (як по суті додає її і нібито насправді прийнята редакція), але не виключає відповідальності особи, яка вчинила злочин. Головне тут – сумлінність і воля правоохоронних органів.

І це далеко не єдиний спосіб обійти обмеження по термінах, наскільки б їх не звужували.

Наприклад, перед закінченням терміну слідства так званого “фактового” провадження, якщо був встановлений граничний термін його розслідування без можливості продовження, матеріали можуть бути виділені в нове провадження (фактично при цьому відбувається “клонування” справи). Завдяки цьому слідство отримує нові законні місяці розслідування. Тому замість користі, встановлення жорстких термінів для “фактових” проваджень в реальності приносить тільки шкоду, так як створює простір для маніпуляцій. Провадження, в яких слідчі зацікавлені, “клонуються”, а ті, де органи в силу різноманітних причин не зацікавлені вести розслідування, закриваються.

Що стосується термінів розслідування після повідомлення підозри, то в “старій” редакції КПК передбачена можливість і регламентований механізм продовження термінів слідства на цій стадії. Цьому присвячений параграф 4 Глави 24 Кримінально-процесуального кодексу (статті 294-297). Схоже, ніяких змін в цій частині не було передбачено, тобто, цей механізм продовжує діяти. Тоді виникає логічне запитання – так в чому ж практична користь від “поправки Лозового”?

Чому періодичне продовження терміну слідства може бути корисним?

Досить часто кримінальне процесуальне законодавство використовується для шантажу, вимагання, неправомірного збору інформації та інших протизаконних дій.

Наприклад, недобросовісні правоохоронці отримують “замовлення” шантажувати ту чи іншу бізнес-структуру або окремих громадян. Для цього вони просять “знайомого” (назвемо його так), написати заяву, що бізнес-структура Х ухиляється від сплати податків, незаконно заволоділа майном держави, фінансує терористів (текст залежить від фантазії замовника і спеціалізації слідчого підрозділу, що виконує “замовлення”). Факт появи подібної заяви – сам по собі привід для внесення справи до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Після реєстрації в ЄРДР у “ділків” від правоохоронної системи по суті з’являються практично необмежені можливості по збору інформації щодо цієї бізнес-структури, отримання тимчасових доступів до документації, а якщо називати все своїми іменами – шантажу і вимаганню коштів. Процес може тривати рік-два-п’ять років. При цьому, про підозру нікому не повідомляється для того, щоб не почали спливати процесуальні терміни або щоб заздалегідь не привертати увагу процесуального керівника, якщо він “не у долі”.

У цьому контексті необхідність періодичного продовження терміну слідства у “фактовому” проваджені має свою логіку, так як зобов’язує не тільки орган слідства, але і прокурора в обов’язковому порядку проводити ревізію наявних проваджень і обґрунтовувати доцільність і законність подальшого розслідування.

Що дійсно впливає на розслідування кримінальних проваджень?

Дивно спостерігати за тим, яка істерика вибухнула в інформаційному просторі щодо однієї поправки, коли насправді все кримінально-процесуальне законодавство вимагає комплексного перетворення з урахуванням проведених в правоохоронних органах реформ.

Найяскравіший приклад неузгодженості законодавства – вимога КПК України щодо ролі процесуального керівника в кримінальному провадженні та передбачена законом кількість прокурорів.

З одного боку, штат органів прокуратури повинен скорочуватися відповідно до європейської практики. Але з іншого боку, вимоги ст. 36 КПК України і повноваження прокурора поки ніхто не скасовує.
В результаті на одного прокурора – процесуального керівника, наприклад, в районах Києва, припадає понад 300 кримінальних проваджень. Відповідно до закону по кожному з них він повинен дати вказівку слідчому, перевірити їх виконання, оцінити докази, ухвалити процесуальні рішення і проконтролювати дотримання слідчим закону при ухваленні подібних рішень, взяти участь в судовому засіданні, де йому необхідно підтримати своє клопотання або ж держобвинувачення. Звідси і питання: якщо цей прокурор дійсно цілком і повністю законослухняний і виконавчий, як фізично він встигне все це зробити? Про якість нагляду при такому навантаженні навіть не варто і говорити.

Реформування правоохоронних органів – проблема комплексна, просте збільшення або зменшення штату нічого не вирішує. Необхідний системний підхід до цього питання. Паралельно зі змінами профільних законів про кожний з правоохоронних органів необхідно враховувати вимоги і інших законодавчих актів, що встановлюють їх повноваження.

Джерело:http://www.liga.net/opinion/353907_popravki-v-upk-rano-zraduemsya-.htm

читати далі

Ольга Решетнік, радник Ario Law Firm спеціально для порталу Finance.ua проаналізувала, що означатиме впровадження плану BEPS для України та чому приєднання до глобальної стратегії протидії розмиванню бази оподаткування та виведення прибутку з-під оподаткування неминуче для нашої країни.

Нещодавно Україна приєдналася до Програми розширеного співробітництва ОЕСР (організація економічного співробітництва та розвитку, яка об’єднує найрозвиненіші економіки світу) в частині імплементації плану BEPS (План протидії розмиванню бази оподаткування та виведення прибутку з-під оподаткування).

На сьогоднішній день наша країна взяла на себе зобов’язання виконати так званий «мінімальний пакет», що передбачає 4 обов’язкові дії з 15 пропонованих.

Варто зазначити, що для України це важливий крок у бік цивілізованого світу. А якщо говорити простими словами, українських фігурантів у скандалах, подібних «Панамагейт», в майбутньому може стати менше, податки будуть залишатися в бюджеті країни, масове шахрайське виведення капіталів пригальмується.

Звісно, все вищезгадане сприятиме розвитку нашої економіки та інвестиційному клімату.

До витоків питання

Перш ніж аналізувати, що імплементація плану BEPS означатиме для України, пропоную розібратися в тому, звідки в принципі взялася ідея його створення. Правила міжнародного оподаткування були сформульовані в 20-ті роки XX століття.

Не дивно, що майже сто років потому система втратила свою ефективність. Влітку 2012 року на саміті G20 країни Великої двадцятки визначили серед пріоритетів спільну протидію розмиванню бази оподаткування та виведенню прибутку в низькоподаткові (офшорні) юрисдикції.

За даними ОЕСР високоподаткові країни щорічно недоотримували податки на суму 200-250 млрд дол.

І це стосувалося тільки втрат від абсолютно законного податкового планування, яке практично не порушує ніяких правил. Через рік організація запропонувала перший звіт щодо цієї проблеми і представила план дій, здатний кардинально вплинути на колосальну для світової економіки проблему – Action Plan on Base Erosion and Profit Shifting – BEPS.

У 2015 році розробка всіх 15 пунктів плану була завершена і на черговому саміті Великої двадцятки її підтримали лідери всіх країн-учасниць.

Зміни неминучі

BEPS носить рекомендаційний характер і до нього можуть приєднуватися будь-які країни – не тільки члени G20 і ОЕСР. Але ключовий момент плану полягає в тому, що так чи інакше, країни, які навіть не планували його впроваджувати, будуть змушені слідувати за Великою двадцяткою і вносити зміни в національні законодавства.

В іншому випадку політичного тиску не уникнути. Прикладів – достатньо. Варто згадати лише ту ж Панаму, яка відмовилася впроваджувати стандарт CRS і приєднуватися до міжнародного автоматичного обміну інформацією. Через короткий проміжок часу світ дізнався про «Панамські документи», які розкривають власність представників світової еліти.

Не відкидаю, що за схемою «Панамагейту» чинитимуть тиск на ті держави, які не будуть приєднуватися до впровадження BEPS.

Існує кілька інструментів, завдяки яким план імплементують в національні законодавства. Це міжнародний обмін податковою інформацією, міжнародний обмін інформацією про бенефіциарних власників компаній і бенефіціарів трастів, реалізація правил контрольованих іноземних компаній (КІК), а також правил трансфертного ціноутворення (ТЦУ).

Українські реалії: не все так погано

У нашій країні на сьогоднішній день впроваджені вже два з цих чотирьох інструментів. По-перше, розкрита інформація про бенефіціарів власників компаній.

І тут важливо підкреслити, що Україна першою в світі запровадила і розкрила публічно такий реєстр.

По-друге, у нас працюють правила ТЦУ.

Разом з тим, у нас не запроваджено автоматичний обмін інформацією за стандартом CRS і не затверджені правила КІК, без яких імплементація ініціатив BEPS неможлива, оскільки для того, щоб отримати інформацію про рахунки наших резидентів за кордоном, потрібно почати обмінюватися з країнами податковою інформацією в автоматичному режимі.

А для того, щоб обкладати податком виявлені за кордоном доходи наших резидентів, необхідно встановити правила КІК.

Автоматичний обмін інформацією за стандартом CRS

Впровадження стандарту CRS (єдиного стандарту звітності) з міжнародного обміну податковою інформацією в національні законодавства відбувається за допомогою підписання двосторонніх міжнародних договорів або ж багатосторонніх конвенцій з питань автоматичного обміну податковою інформацією.

Далі з подальшою ратифікацією угоди місцевим парламентом і приведення внутрішнього законодавства у відповідність з цим міжнародним документом.

Що таке правила КІК?

Згідно з основним принципом правил КІК – певний тип доходів контрольованої іноземної компанії (КІК) оподатковується з боку тієї держави, податковим резидентом якої є контролююча особа компанії (пропорційно її частці в компанії).

Під поняттям «контроль» мається на увазі пряма або непряма участь у капіталі іноземної компанії і відповідний вплив від такої участі при розподілі прибутку компанії.

Багато країн ввели досить суворе законодавство щодо правил КІК, що, по суті, позбавляє сенсу застосовувати офшорні схеми.

Крім того, практично у всіх країнах ухилення від сплати податків вважається кримінальним злочином і на тлі міжнародного обміну податковою інформацією робить використання різного роду схем дуже ризикованими. А в деяких випадках, і зовсім неможливими.

BEPS в Україні: очікування та реальність

З розмиванням податкової бази у нас в країні борються по-своєму. Наша відповідь агресивному податковому плануванню – агресивне валютне регулювання. У піковий період фінансової кризи НБУ був змушений обмежити можливість виведення капіталів за кордон (нещодавно ці норми почали поступово пом’якшуватися).

При цьому Нацбанк вніс корективи і розширив вибрані дії так званого «мінімального пакету» BEPS. В цілому, все це буде передбачати основні рекомендації, а саме:

1. Затвердження правил КІК.

2. Обмеження витрат за фінансовими операціями з пов’язаними особами.

3. Запобігання зловживанням договорами для уникнення подвійного оподаткування.

4. Запобігання уникненню статусу постійного представництва.

5. Запровадження обов’язку розкриття інформації про структуру власності міжнародних груп компаній.

А для того, щоб бізнес мав стимул декларувати контроль над іноземною компанією, НБУ запропонував провести валютну амністію. Але на сьогоднішній день всі законодавчі ініціативи залишаються лише ініціативами.

При цьому, незважаючи на те, що до реальної імплементації плану BEPS в Україні ще дуже далеко, я б все ж порекомендувала вітчизняному бізнесу бути готовим до змін: вже приміряти на себе всі ризики правил КІК, провести критичний аналіз структури власності, почати по-новому структурувати свою діяльність, підготувати обґрунтування джерел походження наявних коштів.

Ольга Решетник, радник АО «ЮФ «Аріо»

Джерело: http://news.finance.ua/ua/news/-/411302/olga-reshetnyk-v-svitle-majbutnye-bez-ofshoriv-plan-beps-dlya-ukrayiny

 

читати далі

Партнер Ario Law Firm Євген Грушовець проаналізував ключові повідомлення ЗМІ про пожежу в одеському дитячому таборі “Вікторія” та пошук винних.  На кому все ж таки лежить відповідальність за загибель трьох дітей? Читайте у блозі Євгена для порталу Liga.net

Одеська трагедія: слідами винних

читати далі

Уряд ініціює захист інвесторів в Україні за англійським правом. Юристи оцінили перспективи.

читати далі

Громадянин США допомагає сепаратистам і збирає гроші на видання книжки в Донецьку. Що йому за це буде?

читати далі

Радник податкової практики Ario Law Firm, сертифікований аудитор Ольга Решетник прокоментувала виданню mind виключення аудиторської компанії PwC з Реєстру аудиторських фірм, що мають право перевіряти банки.

читати далі

Що дає статус потерпілого у кримінальному провадженні, і як його використати з користю для свого захисту?

читати далі

Що робити, якщо ваша комірка потрапила під гарячу руку правоохоронців?

читати далі