Прес-центр

Підписатись на новини

Ірина Сербін, партнер ARIO LAW FIRM, голова Комітету з конкурсного права Асоціації правників України в інтерв’ю інформаційному порталу «Банкрутство & Ліквідація» висловила свою думку щодо процесу об’єднання арбітражних керуючих в єдину СРО та перспектив цієї професії як такої.

Редакція: З якими викликами може зіштовхнутися професійна спільнота при об’єднанні в єдине СРО?

Ірина Сербін: Найбільшим викликом, з яким може зіштовхнутися професійна спільнота при об’єднанні в єдине СРО – це відсутність реального бажання арбітражних керуючих до такого об’єднання. Останні декілька років професійна спільнота арбітражних керуючих є абсолютно не активною, я б навіть сказала досить аморфною і байдужою до змін. Вже понад три роки ритм та зміни в сфері банкрутства задають провідні юридичні компанії, які надають послуги в сфері банкрутства і до складу яких входять і арбітражні керуючі. Тому, як на мене, створення СРО, яке передбачено Кодексом, пожвавить арбітражних керуючих і стане поштовхом до зміни їх свідомості і відчуття власної значущості професії, основою якої має стати саме незалежність арбітражних керуючих, відстояти яку буде одним з основних завдань СРО.

Редакція: Хоча об’єднання прописане в новому Кодексі, чи буде це об’єднання простим?

Ірина Сербін: Очевидно, об’єднання не буде простим. За керівні посади в СРО, ймовірно, будуть розгортатися «війни» серед певних груп АК, як це було завжди при створенні саморегулівних організацій, які замість передбачених Законом функцій, переважно виконували лише функцію задоволення амбіцій конкретної особи очолити СРО. Саме тому, як на мене, не вдалося провести об’єднання усіх саморегулівних організацій в одну, адже жоден нормативно-правовий акт цього не забороняв. Як людина, яка неодноразово пропонувала дане об’єднання, можу сказати, що діалог закінчувавсь на питанні, а хто ж буде головою об’єднаного СРО.

Також, побоювання щодо створення єдиного СРО не в останню чергу пов’язані саме з наявним гірким досвідом адвокатів чи приватних виконавців. Бо, як би не стверджували представники керівних органів цих СРО про абсолютну їх транспарентність та відкритість самих СРО, об’єктивні реалії діяльності цих організацій видні навіть не професійним оком.

Отож, з чим ми підходимо до створення СРО? По-перше і найважливіше – це законодавче регулювання питань створення та діяльності СРО. На відміну від СРО в адвокатурі та приватних виконавців, Кодекс дає майже абсолютну дискрецію арбітражним керуючим у визначені майбутньої організації. До такої дискреції відноситься майже все: визначення кількісного складу органів управління, порядок їх формування та діяльності, формування територіальних органів управління, створення та формування спеціальних органів СРО, порядок обрання представників СРО до дисциплінарної та кваліфікаційної комісій, порядок здійснення контролю за діяльністю арбітражних керуючих , тощо.

Відповідно до Кодексу, саме перший (установчий) з’їзд арбітражних керуючих має затвердити статут СРО, в якому має бути передбачено вирішення більшості з зазначених процедурних питань, а отже, цей з’їзд і дасть відповідь на питання – “яким бути саморегулюванню арбітражних керуючих?”.

Ми можемо скільки завгодно обговорювати питання про те, яким має бути професійний контроль за арбітражними керуючими чи як відстоювати їх незалежність, чи як СРО повинно приймати участь в нормотворчій діяльності, але всі ці питання, не дивлячись на їх реальну гіперважливість, є похідними від одного питання – на яких принципах все ж таки буде сформовано та буде діяти СРО.

Чому я про це говорю? Тому, що законодавство у суміжних сферах не містить жодних перепон, які б перешкоджали діяльності саморегулювання саме на демократичних принципах, які б вносили перепони для об’єктивного розгляду дисциплінарних проваджень та ін. Однак, саме така ситуація в цих сферах пов’язана не в останню чергу саме з процесом формування СРО і впливом на ці процеси із сторони певних, зацікавлених осіб чи органів.

Отже, саме проведення першого з’їзду арбітражних керуючих стане викликом для професії арбітражного керуючого, і саме тому, як на мене, арбітражні керуючі мають бути активними і свідомими, щоб не «проспати» шанс мати найкраще СРО, яке буде взірцем для інших.

Враховуючи викладене, якщо професійна спільнота все ж таки хоче отримати реальне та надійне СРО, яке буде об’єктивним (в тому числі до порушників), незалежним (рівновіддаленим від всіх центрів впливу) та яке буде відстоювати інтереси всіх арбітражних керуючих, то спільнота має не лише прийти з’їзд, а й зайняти проактивну позицію у визначні порядку проведення такого з’їзду, підготовки проектів статуту та положень про органи СРО. Отож, закликаю всіх арбітражних керуючих після підписання Президентом України КПБ розпочати активну підготовку до з’їзду!

Редакція: Чим має опікуватися майбутнє СРО щоб не перетворитися лише на формальний/каральний орган? Озвучте п’ять головних завдань, які треба буде вирішити аби відродити престижність професії арбітражного керуючого та зробити цю професійну царину прозорішою та чеснішою?

Ірина Сербін: Майбутнє СРО має з нуля побудувати міцну платформу для якісної роботи арбітражних керуючих та створення високого стандарту професії, адже це однозначно одна з найскладніших професій, яка потребує не тільки надвисоких інтелектуальних здібностей, а й «сталевих нервів» та неабиякої витримки.

Щодо п’яти головних завдань, які треба буде вирішити аби відродити престижність професії арбітражного керуючого та зробити цю професійну царину прозоріше та чеснішою, то вважаю перш за все:

  • Усіляко відстоювати і не посягати на незалежність арбітражного керуючого.
  • Забезпечити сталу професійну комунікацію між всіма арбітражними керуючими задля обміну досвідом та поширення принципів та цінностей закладених на першому установчому з’їзді арбітражних керуючих.
  • Забезпечити і реалізувати абсолютно нове якісне і сучасне навчання та підвищення кваліфікації арбітражних керуючих.
  • Забезпечити достойну і «на рівних» комунікацію з органом з питань банкрутства.
  • Домогтися забезпечення реальної незалежності арбітражних керуючих, у тому числі через забезпечення достойної оплати праці арбітражних керуючих як високопрофесійних фахівців своєї справи.

Редакція: Чи має посада керівника майбутнього СРО бути виборною? Скільки має тривати одна каденція?

Ірина Сербін: Винятково виборною. Ця людина має взяти на себе всю відповідальність за СРО. Той чи та, кого першим виберуть на цю посаду – візьме на себе подвійну відповідальність за створення СРО нової якості. Каденція, на мій погляд, має тривати 2-3 роки та статутом має бути передбачено, що максимально Голова СРО може обіймати пост двічі поспіль. Це оптимальний час, коли можна розробити плани з розвитку СРО і показати їх реалізацію. Окрім того, ця людина має бути свідомою в прийнятті рішення стати головою СРО і бути людиною, що на власному прикладі доводить дотримання тих цінностей і принципів, які будуть задекларовані спільнотою арбітражних керуючих на установчому з’їзді.

Редакція: Якби змалювати ідеальний портрет українського арбітражного керуючого, яким ви його бачите?

Ірина Сербін: Незалежним, високопрофесійним, захопленим професією, першокласним медіатором, а також людиною, яка розуміє, що окрім своїх професійних обов’язків, вона виконує ще й соціальну функцію, адже, як показав мій власний досвід, робота з людьми в процедурі банкрутства це ще те випробування на міцність. Тому, найближчим часом, я дуже хочу бачити поряд сильних і вольових колег, з якими приємно і достойно конкурувати професійно і разом з тим розвиватися, перебуваючи в одному комфортному професійному середовищі, заснованому на високих принципах і стандартах єдиної СРО.

Джерело: http://bankruptcy-ua.com/articles/11042?fbclid=IwAR1Rg5FcHHlhq6oH9rjH8SyI-QzSHNLRuRuzjWtRBauPjHLt9QpbfLhXn-o 

читати далі

Видання Інтерфакс-Україна звернулося до партнерів і радників відомих юридичних фірм з проханням прокоментувати можливість і наслідки перегляду Великою Палатою Верховного Суду раніше висловлених позицій Верховного Суду України щодо земельного мораторію. Від Ario Law Firm на питання відповідали старший партнер, адвокат Юліан Хорунжий і радник, адвокат Кирило Юхно.

Інтерфакс-Україна пише, що Верховний суд може змінити правову позицію з питань мораторію на продаж землі

Касаційний цивільний суд просить Велику палату Верховного суду (ВП ВС) відступити від висновку Верховного суду України щодо застосування перехідних положень Земельного кодексу, які встановлюють мораторій на продаж сільгоспземель.

Як повідомляється на сайті судової влади України, ВП ВС розгляне справу за позовом першого заступника Костянтинівській місцевої прокуратури Донецької області до фізособи і ТОВ “Агрофірма” Коровай “, а також до третіх осіб про визнання договору міни земельної ділянки між агрофірмою і приватною особою недійсним. При цьому договір міни земельними ділянками між ТОВ “Агрофірма” Коровай” та фізособою був визнаний законним судами першої та другої інстанції у 2018 році.

Причиною перегляду позиції ВС стало рішення ЄСПЛ від 22 травня 2018 з справі “Зеленчук і Цицюра проти України”, яким ЄСПЛ визнав, що мораторій порушує право власності власників на сільськогосподарські земельні ділянки (паї), оскільки позбавляє їх можливості розпорядитися землею в обсязі, визначеному, зокрема, Конституцією України.
ЄСПЛ зазначив, що неодноразово продовжуючи дію і змінюючи зміст мораторію, держава проявила непослідовність у своїх законодавчих діях і викликала стан “правової невизначеності”, при якому воля законодавця незрозуміла для тих, кому адресований закон, оскільки при кожному продовженні земельного мораторію уряд не обумовлював його скасування настанням якихось чітких змін в земельних відносинах.

При цьому ЄСПЛ зазначив, що мораторій перекладає непропорційно багато проблем на власників земельних паїв, при цьому аграрний бізнес (орендарі землі) страждає від мораторію дещо менше.

Оскільки зазначеним рішенням ЄСПЛ визнав, що введений в Україні мораторій порушує Конвенцію про захист прав людини і основних свобод і Конституцію України, то власники земельних ділянок (паїв) отримали право звертатися до судів України з позовними заявами про відшкодування шкоди, заподіяної земельним мораторієм.

Як пояснила агентству “Інтерфакс-Україна” радник юридичної фірми “Астерс” Анжеліка Лівицька, сам Верховний суд (новий Верховний суд – ІФ) вважає, що існують підстави для відступу від раніше викладеної Верховним Судом України правової позиції щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, в яких було викладено висновок про те, що земельна ділянки можуть бути предметом договору міни тільки в контексті міни “паю на пай”.

Вона зазначила, що судовий спір агрофірми “Коровай” щодо міни земельних ділянок стосується оскарження можливості укладення договору міни в контексті мораторію, а не купівлі-продажу земельних ділянок, так як саме договір міни був оскаржений прокуратурою. Тому юрист передбачає, що позитивне рішення ВП ВС може стати підтвердженням законності укладення договорів міни земельних ділянок, “але це не має відношення до вирішення питання можливого продажу земель сільськогосподарського призначення.

“Договір міни і договір купівлі-продажу – це різні за правовою природою договори”, – сказав вона.

Партнер практики вирішення спорів юридичної фірми “Василь Кісіль і Партнери” Олег Качмар уточнив, що в даний час колегія суддів Касаційного цивільного суду, який розглядає справу агрофірми “Коровай”, вирішила передати його на розгляд Великої палати, оскільки вважає за необхідне відступити від укладення Верховного суду України, сформульованого в прийнятих ним в 2014-2016 рр. рішеннях у справах щодо обміну земельних ділянок за схемою “пай на пай”, оскільки вважає, що справа містить виняткову правову проблему.

“Це ще зовсім нічого не означає, оскільки Велика палата може і не прийняти справу до розгляду і повернути справу колегії, якщо прийде до висновку, що немає ніяких підстав для передачі справи на розгляд”, – сказав він.

У той же час юрист прогнозує, що якщо ВП ВС прийме справу до розгляду, “вона може відступити від попереднього висновку про можливість обміну земельних ділянок тільки по так званій схемі “пай на пай”, але не у зв’язку з прийнятим ЄСПЛ рішенням у справі “Зеленчук і Цицюра проти України”, а скоріше тому, що в прийнятих в 2014-2016 рр. рішеннях Верховний Суд України, на мій погляд, безпідставно звузив зміст положення про виключення з мораторію до обміну тільки земельними ділянками, які були виділені в натурі з земельних часткою “.

“Якщо Велика палата приходить до висновку, що дія мораторію не поширюється не тільки на обмін земельними ділянками за схемою “пай на пай”, але і на обмін іншими земельними ділянками, в тому числі і на міну паю в кілька гектарів на земельну ділянку в кілька соток, то не виключено, що таке рішення може серйозно сколихнути ринок і викликати хвилю нових договорів міни земельними ділянками сільськогосподарського призначення “, – вважає юрист.

У той же час, якщо Верховний суд погодиться з висновками суду першої та апеляційної інстанцій, що укладений сторонами договір міни земельними ділянками який суперечить мораторію, то Верховний суд повинен буде змінити мотивацію їх рішень, інакше абсолютно нелогічним буде посилання судів на рішення ЄСПЛ у справі «Зеленчук і Цицюра проти України».

“У будь-якому випадку, я не схильний вважати, що Верховний суд зробить висновок, що укладений сторонами договір міни суперечить законодавству (мораторію), але оскільки мораторій порушує права власників сільгоспземлі (паїв) розпоряджатися землею, то Верховний суд врахує рішення ЄСПЛ у справі “Зеленчук і Цицюра проти України” і відмовить у позові саме на цій підставі. Це було б занадто відповідально для Верховного суду”, – сказав він.

У свою чергу партнер юридичної компанії ILF Олексій Харитонов вважає, що незважаючи на рішення ЄСПЛ, “зміна підходів до мораторію на відчуження сільгоспземель була лише питанням часу”.

“У контексті даної судової справи, Верховний суд повинен розглянути питання законності договору міни земельної ділянки між фізичною та юридичною особами з грошовою доплатою, який, на думку прокуратури, був укладений, щоб приховати реальний договір купівлі-продажу. Прокуратура вважає такий договір недійсним в силу мораторію. Передача справи на розгляд Великої палати свідчить про намір Верховного суду відступити від існуючої правової позиції з питань дії мораторію і змінити її “, – сказав він.

Юрист зазначив, що сам по собі факт передачі справи на розгляд Великої палати відкриває ринок сільгоспземель, “але свідчить про те, що ми знаходимося на порозі змін в мораторії”.

“Такі справи є поштовхом і, врешті-решт, змусять законодавців врегулювати питання ринку земель сільгосппризначення”, – сказав А.Харитонов.

Зі свого боку старший юридичної фірми Ario Law Firm Юліан Хорунжий підкреслив, що останнім часом практика ЄСПЛ набирає все більшої ваги в українському судочинстві, тому можна припустити, що ВП ВС врахує рішення ЄСПЛ і підтримає рішення суду першої та апеляційної інстанції, “особливо, з огляду на той резонанс, який спостерігався в юридичних колах після прийняття ЄСПЛ рішення у справі “Бурмич та інші проти України”, яким ЄСПЛ констатував неспроможність України як держави забезпечити дотримання принципу верховенства а права в сфері виконання судових рішень”.

У той же час він зазначив, що “якщо матеріали свідчать про надмірності тягаря для фізичної особи, в розумінні практики ЄСПЛ, то ВП ВС з урахуванням практики ЄСПЛ визнає такий обмін законним, по суті, для певних категорій громадян і угод буде відкритий ринок землі сільгосппризначення”.

Ю.Хорунжий також вважає, що ВП ВС при вирішенні справи, може врахувати рішення ЄСПЛ, в якому суд зазначив, що якщо держава необґрунтовано затягує з прийняттям Закону про ринок землі, то з часом це може призвести до ситуації, коли присудження компенсації “постраждалим” може стати виправданим.

“Якщо такі позови придбають повторюваність, то ЄСПЛ може почати присуджувати громадянам і юрособам, які через дії мораторію не можуть здійснити продаж землі, справедливу компенсацію, яку держава змушена буде виплачувати”, – сказав він.

У той же час, за словами Ю.Хорунжого, якщо ВП ВС підтвердить дію мораторію, але відповідний закон про ринок землі не буде прийнятим, “це призведе до мультиплікації заяв до ЄСПЛ, що, в свою чергу, призведе до значного навантаження на бюджет в внаслідок задоволення відповідних заяв до ЄСПЛ, а це потенційно мільярди євро “.

“Крім цього, після недавнього наведеного рішення ЄСПЛ, чергова нездатність держави виправити системний недолік може привести і до більш негативних наслідків, а саме до призупинення членства України в Раді Європи”, – вважає він.

При цьому радник Ario Law Firm Кирило Юхно висловив думку, що до остаточного зняття мораторію та повноцінного відкриття ринку сільгоспземель не відбудеться, не дивлячись на те, що в кожній конкретній справі суди, враховуючи позицію ЄСПЛ і індивідуальні обставини, зможуть фактично “легалізувати” продаж окремих земельних ділянок під виглядом обміну нерівнозначних ділянками.

Проте, вважає К.Юхно, покладатися на судові рішення при здійсненні транзакцій з сільгоспземлями не є виходом ні для осіб, які здійснюють держреєстрацію права на землю в результаті угод обміну, і для потенційних інвесторів в такі об’єкти.

“Остаточне слово повинна сказати Верховна Рада, ухваливши закон про ринок землі, який і покладе кінець мораторію. Незважаючи на політичну кон’юнктуру, вибори президента і Верховної Ради, в кінці 2019 може скластися найбільш сприятлива ситуація для ухвалення такого закону”, – резюмував юрист.

Оригінальний текст новини Ви можете прочитати за посиланням http://sub.interfax.kiev.ua/rus/tape/295612444 .

читати далі

Команда Ario Law Firm допомагає повернути Фонду гарантування вкладів фізичних осіб земельну ділянку площею 7 га у Карпатах.

Господарський суд Івано-Франківської області виніс рішення, яким нарешті вирішив багаторічний спір за земельну ділянку неподалік Буковелю площею понад 7 га. Так, згідно з рішенням суду, АТ «Дельта Банк», який знаходиться у процедурі ліквідації, зможе поновити право власності на земельну ділянку, що була предметом іпотеки та передана у 2014 році у власність банку за борги. Це означає, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб зможе реалізувати це майно на прозорому аукціоні за справедливою вартістю та задовольнити певну частку вимог кредиторів збанкрутілої фінустанови. Інтереси АТ «Дельта Банк» представляють юристи Ario Law Firm – адвокат, радник Кирило Юхно, адвокат Наталія Швець та юрист Надія Грищенко.

Ця справа вже втретє розглядалась судом першої інстанції. Річ у тім, що у 2011 році було укладено договір про передачу активів від ТОВ «Укрпромбанк» до АТ «Дельта Банк». За умовами договору «Дельта Банк» набув права за кредитним та іпотечним договорами, які були укладені ще у 2007 році. Предметом іпотеки виступила земельна ділянка у Карпатах, відведена для будівництва лижної траси та об’єктів туризму і відпочинку. За кілька місяців до визнання «Дельта Банку» неплатоспроможним – у жовтні 2014 року – між фінустановою та іпотекодавцем ТОВ «Екстрім» було укладено договір про задоволення вимог «Дельта банку». Таким чином, ТОВ «Екстрім» в добровільному порядку передало у власність фінустанові земельну ділянку.

Але виявилося, що у 2008 році вищезазначений ТОВ «Укрпромбанк» ще раз передав права іпотекодержателя на цю ділянку іншій компанії – товариству з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «ІФГ Капітал», яке у свою чергу у 2016 році намагалось передати право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки до нинішнього утримувача ділянки ТОВ «НВС-Трейдінг». Як дізналися юристи Ario Law Firm, цей договір 2016 року був укладений у простій письмовій формі та не був нотаріально засвідчений. Проте, саме ТОВ «НВС-Трейдінг» звернулось до суду з позовною вимогою визнати договір про задоволення вимог між ТОВ «Екстрім» та законним іпотекодержателем – АТ «Дельта Банк» – недійсним. Неспроможність доводів ТОВ «Екстрім» пояснюється і тим, що право іпотеки за договором від 2007 року має пріоритет над іпотекою того самого майна, укладеною у 2008 році.

Ця справа двічі проходила усі три судові інстанції.

«Протягом 2016-2018 років суд першої інстанції у Івано-Франківську та апеляційний суд у Львові не чули доводів юристів АТ «Дельта Банк», закривали очі та не помічали доказів, наданих АТ «Дельта Банк». Проте Вищий господарський суд у 2017 році та Верховний Суд у 2018 році уважно переглядали цю справу та помічали, що рішення судів нижчих інстанцій «шиті білими нитками», і щоразу повертали справу на новий розгляд, – зазначив адвокат, радник Ario Law Firm Кирило Юхно. – Апеляційний перегляд цієї справи та можливі «процесуальні диверсії» з боку нинішнього власника цієї ділянки можуть ще на декілька місяців подовжити строк набрання судовим рішенням законної сили, але команда захисту переконана, що у цій справі вже перейдено Рубікон, а повернення ділянки у фактичну та юридичну власність ФГВФО – лише справа часу».

Ділянка у Карпатах для Фонду гарантування

читати далі

Європейський суд з прав людини прийняв до розгляду заяву радника Ario Law Firm, адвоката Кирила Юхна у справі Олександра Яковлєва, якого у квітні 2018 року Апеляційний суд Херсонської області позбавив права обіймати посаду Скадовького міського голови. Провина очільника Скадовська полягала в … економії міського бюджету

Нагадаємо, у грудні 2017 року Скадовський районний суд Херсонської області виніс постанову, якою визнав Яковлєва винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 172-7 КУпАП, стягнув з нього штраф у розмірі 6800 грн та вирішив позбавити його права обіймати посаду Скадовського міського голови терміном на один рік. У квітні 2018 року Апеляційний суд Херсонської області залишив без задоволення апеляційну скаргу міського голови на рішення Скадовського районного суду Херсонської області.

«Звільнення» з посади мера міста відбулося через те, що за 2 роки, поки Яковлєв обіймав посаду мера Скадовська, міськрада закупила канцтоварів у підприємства, пов`язаного з дружиною міського голови, на суму 1167 грн. При цьому, перед тим, як Яковлєв став міським головою, мерія закупила канцелярського приладдя у того самого підприємства на суму майже 22 тис грн (у 2013-2015 рр.). Тобто «провина» Яковлєва полягає у тому, що ставши мером, він у 19 разів зменшив закупівлю канцтоварів у крамниці, що належить пов`язаній особі. Частка вартості закупленого приладдя склала 1% (один відсоток) загальної суми коштів, витрачених міськрадою на закупівлю канцтоварів для мерії Скадовська у 2016-2017 роках (1167 грн. із загальної суми 100 тис. грн, витраченої на канцелярські товари для міськради). Згаданий магазин – єдине місце, де у Скадовську продається штемпельна продукція, яку потребувала бухгалтерія міськради. В іншому випадку, Яковлєву слід було відправляти працівника у відрядження в Херсон (відстань – 100 км і близько 3-4 годин витраченого часу в обидва кінці) і витрачати на пальне додаткові 450 грн. І це при тому, що магазин, де була придбана штемпельна продукція, знаходиться у 270 метрах від Скадовської міської ради (3 хвилини пішки).

Уся продукція закуповувалася на реальні потреби бухгалтерії мерії виключно працівниками міськвиконкому. Продукція була належної якості та була придбана за ринковою вартістю, що було доведено у судах першої та другої інстанцій.

«Ми вважаємо, що у пана Яковлєва під час закупівлі товарів для Скадовської міськради не виник реальний конфлікт інтересів. У цій справі можна вести справу лише про потенційний конфлікт інтересів. Окрім того, до Олександра було застосовано два види юридичної відповідальності одного типу – позбавлення права займати посаду міського голови на 1 рік та його звільнення з посади міського голови», – наголосив Кирило Юхно.

Він також підкреслив, що товари для потреб міськради було неможливо придбати у інших постачальників на більш вигідних умовах

Рішення судів першої та другої інстанцій у справі Олександра Яковлєва не відповідають статтям 6 та 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки на час вчинення Яковлєвим вищезазначених дій із закупівлі канцтоварів він не вважався притягнутим до адміністративної відповідальності. Тобто, за фактами придбання канцтоварів він теоретично міг бути притягнутий до адміністративної відповідальності за частиною першою та другою статті 172-7 КУпАП (Порушення вимог щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів), проте суди незаконно застосували до нього таку кваліфікуючу ознаку як повторність, передбачену частиною третьою статті 172-7 КУпАП, яка передбачає позбавлення права обіймати посаду.

«Частина 3 статті 172-7 КУпАП є нечіткою, не відповідає вимогам передбачуваності та допускає неоднозначне розуміння, не відповідає вимозі «якості закону». Ми вважаємо, що умовою для застосування ч.3. ст.172-7 Кодексу є повторне правопорушення, вчинене особою після притягнення до відповідальності. Тобто у разі, якщо особа була піддана адміністративному стягненню згідно з судовим рішенням, яке набрало законної сили і потім протягом року знову вчинила правопорушення. Але суди вважали, що передбачена ч.3 ст.172-7 повторність (дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі ж порушення) має місце і тоді, коли особа вчинила дві дії, які після їх вчинення визнані судами протиправними. Вважаємо, що суди свавільно застосували зворотну дію закону в часі у відношенні пана Яковлєва, – сказав Кирило Юхно. – Окрім того, суди обох інстанцій просто проігнорували принцип пропорційності. Як відомо, Яковлєв придбав для потреб Скадовської міськради канцтоварів на суму 1167 грн. в крамниці у власної дружини. Звільнення за це з посади міського голови є занадто суворим покаранням, враховуючи той факт, що товари були придбані для реальних потреб Скадовської міської ради, а у суді не було доведено можливості придбання цих товарів у інших постачальників».

Адвокат також звернув увагу, що українськими судами була порушена і стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Право на повагу до приватного і сімейного життя».

«Права Яковлєва були порушені також і через те, що у практиці Європейського суду з прав людини визнається, що приватне життя включає стосунки професійного або ділового характеру, а обмеження, що накладені на доступ до професії, впливають на приватне життя. Втручання у права, гарантовані ст.8 Конвенції, можливі за умови якщо таке втручання здійснюється згідно із законом, якщо таке втручання обумовлене легітимною метою і є пропорційним вчиненому порушенню», – сказав пан Юхно.

Більш детально про справу Яковлєва можна прочитати тут: http://ario.law/project/zekonomyv-byudzhet-mista-vynnyj-infografika/ .

читати далі

Адвокати Ario Law Firm успішно захистили інтереси окремих керівників збанкрутілої фінустанови – АТ «АБ «Укоопспілка» у спорі з Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, що діяв як ліквідатор фінустанови на суму майже у 77 млн грн. Господарський суд м. Києва вперше виніс рішення у справі щодо стягнення збитків з керівників неплатоспроможних банків, яким повністю відмовив у задоволенні позову.

Позивач вважає, що дії керівництва банку, зокрема щодо укладання правочинів з придбання банком цінних паперів (строкових облігацій) не мали економічного сенсу, були збитковими і стали причиною доведення фінустанови до її неплатоспроможності. Фонд оцінив збитки на суму майже 77 млн грн, мав намір притягнути колишніх керівників до солідарної майнової відповідальності та стягнути з них цю суму.

Як підкреслює сторона захисту, дії топ-менеджменту банку щодо придбання облігацій не могли нанести шкоди банку. Правочини з придбання облігацій є дійсними, не визнавались нікчемними, строк погашення облігацій ще не настав, а тому позивач не вправі стверджувати про протиправність дій керівників банку. Більш за те, під час придбання банком зазначених у позові облігацій, у АТ «АБ «Укоопспілка» працював куратор Національного банку України, який не вбачав ризику для банку у придбанні вказаних цінних паперів.

«Вимоги до банку, незадоволені за недостатністю його майна, вважаються погашеними, що не позбавляє Фонд або уповноважену особу Фонду права звернутися з вимогами до пов’язаної з банком особи у порядку, визначеному ч.5. ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». На даний час, Фонд ще не завершив ліквідаційну процедуру, продовжується продаж ліквідаційної маси банку, тобто твердження про недостатність у банку майна для розрахунків з вкладниками – це припущення, на яких не може ґрунтуватись позов. Ані перед введенням тимчасової адміністрації, коли у банку працював куратор НБУ, ані протягом 2015-2018 р.р. не було підстав вважати, що вартість придбаних банком облігацій відрізняється від суми сплачених коштів за ці облігації. Із січня 2015 року, коли у банк була введена тимчасова адміністрація, і аж до серпня 2018 року, коли була подана позовна заява до Господарського суду м. Києва, Фонд не вважав правочини з придбання облігацій нікчемними, як і не намагався продати облігації», – сказав один з адвокатів у цій справі, радник Ario Law Firm Андрій Филик.

Він також зазначив, що аргументи позивача про дохідність за облігаціями від 2,8% до 5,1% річних не є підставою вважати правочини з купівлі облігацій недійсними. У позові не містяться правові норми, які б заборонили банку придбати облігації з такою ставкою доходності. Окрім того, ті компанії-емітенти цінних паперів до сих пір здійснюють господарську діяльність, знаходяться за місцем реєстрації і твердження позивача про їх «фіктивність» є припущеннями, але не є підставами для визнання правочину недійсним.

Позивач у якості доказу наводить Звіт про оцінку ліквідаційної маси банку, виконаний стороннім товариством з обмеженою відповідальністю. Сторона захисту топ-менеджменту банку доводила в суді, що цей звіт не відповідає вимогам законодавства. Одним із доводів неналежності цього доказу є той факт, що оцінка зроблена не на дати ухвалення рішень щодо придбання банком облігацій, а на значно пізнішу дату, коли банк вже перебував у стадії ліквідації.

Щодо наміру Фонду притягнути керівників банку саме до солідарної відповідальності, то відповідна норма у законодавстві з’явилась набагато пізніше укладення угод із облігаціями, а тому адвокати Ario Law Firm переконані, що Закон у даному випадку не має зворотної дії, і не може застосовуватись до керівників АБ «Укоопспілка».

«Загальновідомим правовим принципом є можливість надання закону зворотної сили лише для випадків, коли такий закон пом’якшує або скасовує відповідальність особи», – підкреслив радник Ario Law Firm Андрій Филик.

До того ж, в чинному законодавстві відсутня будь-яка правова норма щодо притягнення саме до солідарної майнової відповідальності колишніх керівників банку (в нашому випадку відповідачів), так як вказані особи працювали в банку в різний період, на різних посадах, приймали рішення окремо один від одного та по різних операціях, а тому фактично, встановити ступінь відповідальності кожного із них не можливо, оскільки як при виникненні, так і при виконанні таких операцій, утворюється окремий склад цивільно-правового правовідношення, що характеризується доказами, які не пов’язані між собою, а отже протиправна спільна поведінка, в даному випадку відсутня.

«Нам відомо, що на даний момент триває продаж майна АБ «Укоопспілка». Більше того, майно реалізується за ціною, вищою ніж балансова вартість. Також важливо, що на момент подання позову термін погашення облігацій не настав, емітенти перебувають в лістингу фондової біржі, обіг облігацій не зупинено, а отже і твердження позивача про низьку вартість цінних паперів та неможливість задоволення вимог кредиторів за рахунок коштів, отриманих в результаті погашення облігацій, є припущеннями. На сьогодні відсутні реальні підстави вважати облігації недійсними», – сказав адвокат Ario Law Firm Сергій Деркач.

Адвокати Ario Law Firm зазначають, що це лише перша розглянута в Україні справа щодо керівників збанкрутілих фінустанов після банкопаду 2014-2018 р.р. і з часом їх число збільшиться у рази, адже з 2014 року більше 90 банків «потрапили» під Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Таким чином, судова практика з цього питання лише починає формуватись.

Отже, далі буде …

читати далі

Партнер Ario Law Firm Євген Грушовець – про однозначність деяких аспектів антикорупційного законодавства, а також статистичні дані по Україні щодо притягнення до відповідальності за декларування посадовцями недостовірної інформації в авторському блозі на LIGA.net.

Для посадовців та чиновників початок нового року – неабиякий стрес, адже це час, коли потрібно відкривати громадськості таємниці про свої річні доходи та витрати. Хоча… Як показує практика, хвилюватися слід переважно тим, чиї родини НЕ володіють прибутковим бізнесом, мільйонними статками, елітною нерухомістю та шикарним автопарком.

366-1 КК: правові аспекти

З 2014 року Україна реалізує антикорупційну політику та інтенсивно імплементує найкращі міжнародні стандарти цієї боротьби в національне законодавство.В пояснювальній записці до Закону України «Про запобігання корупції» зазначалося, що ухвалення Закону забезпечить створення нової ефективної системи запобігання корупції на основі міжнародних стандартів, що сприятиме зниженню рівня корупції в державі, а відтак – і розвитку економіки та підвищенню добробуту громадян.

При цьому, під час визначення чисельності одного з уповноважених органів на реалізацію антикорупційної політики – Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК), зазначалося, що «найбільш оптимальним вбачається підхід, за якого орієнтовна штатна чисельність працівників апарату Національної комісії складатиме 250 осіб, що узгоджується з досвідом європейських держав, наприклад, Румунії, де штат превентивного антикорупційного органу (Національне агентство доброчесності) складає 200 осіб за загальної кількості публічних службовців в державі 488 тис. чоловік. Для розуміння: в Україні кількість державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування на кінець 2013 року становила біля 500 тисяч осіб. Таким чином, під прицілом «мисливців» за корупціонерами гіпотетично повинні були б потрапити близько півмільйона чиновників.

З метою реалізації програми боротьби з корупцією у 2014 році Кримінальний кодекс України було доповнено статтею за номером 366-1, яка передбачає відповідальність за декларування недостовірної інформації щодо статків (стаття декілька разів змінювалась).За порушення правил декларування передбачена відповідальність у вигляді штрафу від двох тисяч п’ятисот до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (42500 – 51000 грн), або громадських робіт на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин (виконання засудженим у вільний від роботи час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування і відбуваються не більш як чотири години на день), або позбавлення волі на строк до двох років (ізоляція засудженого від суспільства та поміщення його на певний строк до кримінально-виконавчої установи закритого типу), з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.Відповідальність за цією статтею настає у випадку, якщо незадекларовані відомості про майно відрізняються від достовірних на суму понад 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Станом на 1 січня 2018 року до відповідальності може бути притягнута особа, якщо вартість незадекларованого нею майна перевищує з 1 січня 2018 року 440?500 грн, з липня 2018 – 460 250 грн, з грудня 2018 – 480250грн. Під категорію осіб, щодо яких застосовується стаття 366-1 Кримінального кодексу України, підпадають перші особи держави (Президент України, Голова Верховної Ради України, його Перший заступник та заступник, Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр України та ін.), депутати (всіх рівнів), судді, прокурори, слідчі, військовослужбовці та багато інших осіб.

Інформація про статки (декларація) оприлюднюється на сайті Національного агентства з питань запобігання корупції. Інформація опубліковується після подачі суб’єктом декларації (не пізніше 1 квітня наступного за звітним роком) за виключенням персональних даних, даних про місцезнаходження майна (без конкретизації поштової адреси), і кожний бажаючий має до неї доступ. Більш того, кожний свідомий громадянин може написати звернення до НАЗК чи правоохоронного органу щодо суб’єкта декларування, якщо вважає, що останній не зазначив всю інформацію про майно, яким користується. Зазначене може бути підставою для притягнення до юридичної відповідальності (адміністративної, кримінальної) суб’єкта декларування. Наприклад, якщо депутат чи інший суб’єкт декларування користується автомобілем чи проживає в будинку, вартість якого перевищує 440 500 грн і не зазначив про таке в декларації, то існує ризик притягнення такого суб’єкта до кримінальної відповідальності за недостовірне декларування.Отже, добрий намір зобов’язати чиновників показувати свої статки та надати суспільству доступ до інформації про це реалізувався у вигляді юридичної відповідальності за «невідкриття» або приховування таких статків (активів) під час подачі декларації.

Механізм розслідування таких злочинів щодо недостовірного декларування на перший погляд є досить простим: на підставі поданої заяви про злочин вносяться відомості до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань кримінальних проваджень, перевіряються відомості, викладені в заяві, встановлюється, кому належить незадеклароване майно, хто ним користується, здобуваються докази, що дадуть можливість підтвердити або спростувати факти недостовірного декларування та в подальшому притягнути особу до відповідальності. Якщо підтвердиться, що декларант дійсно володіє або користується майном, яке не задекларував, в подальшому може стояти питання про кримінальну відповідальність за ст. 368- 2 КК України (Незаконне збагачення – набуття особою, уповноваженою на виконання функцій держави у власність активів законність підстав, набуття яких не підтверджено доказами).

Трохи статистики

На практиці ж механізм застосування норми про кримінальну відповідальність за недостовірне декларування виявився куди більш цікавим, ніж в теорії. Особливо у цьому процесі вражає вибірковість такого підходу та його формальність.

Так, Реєстр судових рішень містить інформацію про всі винесені судами рішення щодо притягнення до кримінальної відповідальності за ст.366-1 КК України.

Якщо застосувати критерії відбору таких рішень за параметрами в стрічці пошуку «366-1», форма судового рішення – «вирок», форма судочинства – «кримінальне», сортування – «за датою ухвалення вироку/за складанням» і відфільтрувати по областях знаходження судів, то виявиться вкрай цікава статистика щодо винесених вироків за статтею 366-1 КК України:

  • Вінницька – 1 вирок
  • Волинська – 3 вироки
  • Дніпропетровська – 2 вироки
  • Донецька– 3 вироки
  • Житомирська– 2 вироки
  • Закарпатська – 6 вироків
  • Запорізька – 4 вироки
  • Івано-Франківська– 1 вирок
  • Київська – 2 вироки
  • Кіровоградська – 2 вироки
  • Луганська – 5 вироків
  • Львівська – 14 вироків
  • Миколаївська – 0 вироків
  • Одеська – 3 вироки
  • Полтавська – 1 вирок
  • Рівненська – 2 вироки
  • Сумська – 2 вироки
  • Тернопільська – 3 вироки
  • Харківська – 1 вирок
  • Херсонська – 0 вироків
  • Хмельницька – 1 вирок
  • Черкаська – 13 вироків
  • Чернівецька – 2 вироки
  • Чернігівська – 0 вироків
  • Київ – 2 вироки

Так, у деяких областях (Чернігівська, Херсонська, Миколаївська) за період з 2014 по кінець 2018 року суд не виніс жодного вироку та відповідно не притягнув до відповідальності жодного чиновника, який не задекларував свої статки. У таких областях, як Вінницька, Івано-Франківська, Полтавська, Харківська суди винесли по одному вироку відповідно, а в м. Києві і Київській області – по 2 вироки. Лідером по кількості вироків за ст. 366-1 є Львівська область.

Такі показники зацікавили мене: чому в більшої за кількістю населення та концентрації чиновників Київській області винесено лише 2 вироки, тоді як у Львівській – аж 14?

Ще цікавішим виявися факт того, що 12 з усіх 14 вироків стосуються (!!!) одного адміністративно-територіального району – Кам’янка-Бузького. Саме там суд виносив вироки. Ще дивовижнішим є те, що всі вироки стосуються депутатів однієї сільської ради – Желдецької, на території якої проживають 576 осіб. Так, згідно з інформацією, оприлюдненою на сайті ЦВК, Желдецька сільська рада нараховувала 14 депутатів за 2015-2017 роки, з яких 12 судом було притягнуто до відповідальності. Суть виявлених прокурором злочинів однакова: депутат сільської ради після спливу строку, на який він обирався, не подав декларацію уповноваженої особи на виконання функцій місцевого самоврядування (депутат має обов`язок подати декларацію після закінчення виконання повноважень, а також в кінці року після звітного періоду).

Насправді ж, такі вироки зовсім не викликають радощів щодо реальної боротьби з непідтвердженими статками. Адже в анкетних даних на момент притягнення до відповідальності зазначається, що екс-депутат працює, наприклад, діловодом, складником, оператором в ТОВ, фізособою-підприємцем, а іноді навіть непрацюючим, є пенсіонером чи інвалідом 3 групи загального захворювання тощо. Усі «порушники закону» на Львівщині безумовно визнали свою вину, що дало право суду затвердити угоду про визнання винуватості, укладену з прокурором, та призначити узгоджене покарання у вигляді позбавлення волі з відстрочкою виконання, штрафу або виконання громадських робіт. Таким чином, деякі екс-депутати повинні не більше 4 годин в день виконувати громадські роботи в селі, де виконували функцію представників народу в сільській раді. Нібито все за буквою Закону, але чи відповідає благий намір декларування та таке притягнення до відповідальності духу Закону?

Мотиви притягнення до відповідальності

Я не можу стверджувати, що саме стало причиною «шаблонного» притягнення до відповідальності екс-депутатів без встановлення вартості незадекларованого майна, але вбачаю в цьому певні ризики, а саме:

  • Притягнення до відповідальності може відбуватися з чиєїсь «доброї» волі;
  • Притягнення до відповідальності може бути механізмом можливого відсторонення опонентів;
  • Притягнення може бути результатом помсти правоохоронців за неотримання якихось благ (депутати ухвалюють рішення про виділення земельних ділянок, а прокурори приймають остаточне рішення щодо запуску процедури притягнення до відповідальності);
  • Притягнення до відповідальності може бути роботою «на показник» у дусі радянських часів;
  • Новий склад ради може бути більш лояльним до правоохоронців;
  • Особи, яких притягнули до відповідальності, навряд чи будуть балотуватись на наступних виборах в депутати;
  • Виборці, які голосували за депутатів-недекларантів, точно зневіряться в роботі органів місцевої влади та правоохоронної системи, коли побачать їхнього обранця, який розчищає сніг, білить дерева, замітає чи виконує якісь інші громадські роботи.

Але найбільшого занепокоєння заслуговує той факт, що, скоріш за все, в жодній з перелічених «карних» справ на депутата не було встановлено, чи має він статків на 440 500 грн.

Резюме

Переконаний, що у тому вигляді застосування ст. 366-1 КК України, у якому воно існує сьогодні, є величезний корупційний ризик та неабиякий елемент впливу на осіб, які повинні декларувати статки. При цьому, застосування статті носить виключно «ручний» режим, коли при одних і тих самих умовах до одних осіб відповідальність застосовується, а до інших – ні.

Визнання вини дає право суду розглядати справу в спрощеному провадженні без дослідження всіх фактичних обставин справи. І дуже дивним може виглядати та обставина, коли суб’єкт декларування, який не задекларував майно, вартість якого може і не перевищувати 440 500 грн, може бути притягнутий до кримінальної відповідальності. А тому, щоб підтвердити факт вчинення злочину, прокурор повинен був встановити вартість незадекларованого майна і лише після того, як встановлено, що воно коштує більше ніж 440,5 тис грн, може бути застосована до особи санкція ст. 366-1 КК України.

Але, як показує практика, вартість незадекларованого майна не визначається в такого роду справах. Більш того, залишається велике питання щодо критеріїв оцінки майна, що повинно бути вказано в декларації. Адже трапляються випадки, коли декларанти вказують, що статутний капітал товариств, якими володіють їх родичі, становить 100 грн, хоча насправді ринкова вартість корпоративних прав може оцінюватись мільйонами. З іншої ж сторони, статутний капітал товариства може бути на папері чи в реєстрі в декілька мільйонів, а насправді – не сформований чи не сплачений взагалі. І жодного системного підходу…

Тому, можна констатувати, що застосування ст.366-1 КК України сьогодні не відповідає духу Закону, ця стаття застосовується вибірково. І на прикладі стану справ в Львівської області, можу стверджувати, що процес відбору кандидатів по притягненню до відповідальності здійснюється в ручному режимі за принципом «опинився у непотрібний час у непотрібному місці».

Джерело: https://www.liga.net/politics/opinion/selischni-koruptsioneri-abo-deyaki-pidsumki-antikoruptsiynih-sprav 

читати далі

Українські механізми відновлення платоспроможності фізосіб, запроваджені нещодавно ухваленим Кодексом з процедур банкрутства, є одними з найлояльніших серед інших держав світу, де аналогічні механізми передбачені законодавством.

Проте, враховуючи соціальну чутливість теми банкрутства громадян, деякі журналісти та блогери, поспішили охрестити нові можливості «зрадою», а дехто навіть почав залякувати людей, що їх мало не завтра позбавлять єдиного житла. Про це під час круглого столу «Банкрутство фізичних осіб: українські перспективи та світовий досвід», що пройшов у рамках VII Судового форуму, організованого Асоціацією правників України спільно з проектами Ради Європи, заявив старший партнер Ario Law Firm та один з розробників Кодексу з процедур банкрутства Юліан Хорунжий.

15 листопада провідні експерти ринку – народні депутати, адвокати, арбітражні керуючі, представники Мін`юсту, – під час круглого столу на базі ЛігаБізнесІнформ обговорили та розібрали основні нюанси процедури банкрутства фізичних осіб, запровадженої ухваленим Верховною Радою у жовтні 2018 року Кодексом з процедур банкрутства.

«Сама філософія запровадження інституту банкрутства фізичних осіб полягає у тому, що у разі, якщо людина попала у фінансову скруту, то в неї має бути шанс перегорнути сторінку та жити далі. Неплатоспроможність не має бути вироком для неї», – підкреслив Руслан Сидорович, народний депутат України, один з авторів Кодексу з процедур банкрутства.

Він також зазначив, що й банки самі вже давно бажають списати заборгованість, що накопичилась. Тому ці зміни однаково вигідні обом сторонам – і боржникам, і кредиторам. А з набранням чинності норм Кодексу, за 5 років в Україні мають забути про проблему валютної іпотеки взагалі.

Ігор Ніколаєв, юридичний радник Центру комерційного права зазначив, що впровадження інституту банкрутства фізичних осіб не має на меті списання боргів, але це – можливість для боржника шляхом звернення до банку або суду відновити платоспроможність. Також він зауважив, що ухвалені можливості – це благо, яке буде надано лише добросовісним боржникам.

Сергій Боярчуков, керуючий партнер ЮК «Алєксєєв, Боярчуков та партнери» підтримав колегу та додав, що у суспільства назрів об`єктивний соціальний запит на впровадження процедури банкрутства фізосіб.

Юліан Хорунжий, старший партнер Ario Law Firm перерахував основні аспекти Кодексу, що стосуються відновлення платоспроможності фізичних осіб-боржників.

«По-перше, слід підкреслити, що підставою для відкриття провадження у справі може стати виключно заява боржника. Коментарі деяких «експертів» про те, що фізосіб чи не завтра викинуть з квартири, свідчать про те, що вони не уважно читали остаточний текст», – сказав Юліан Хорунжий.

Він зауважив, що при цьому, боржник має бути об`єктивним та якісно аналізувати свій майновий стан, адже суд має право закрити провадження у справі, якщо стане відомо, що боржник подав неправдиву інформацію щодо власного майнового стану. Більш за те, слід розуміти, що до питання аналізу майнового стану дуже ретельно підійдуть і самі банки.

«Боржнику слід враховувати і фінансові затрати, зокрема, на винагороду арбітражному керуючому. Адже після відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи, вводиться 170-денний мораторій на задоволення вимог кредиторів. Боржник з арбітражним керуючим мають розробити план реструктуризації. Після затвердження плану реструктуризації, керуючий реструктуризацією завершує свою діяльність. Ці три місяці коштуватимуть боржнику (згідно з нормами) близько 26 тис грн», – сказав Юліан Хорунжий.

Адвокат також наголосив, що реалізація майна відбуватиметься за принципом системи ProZorro.Продажі. При цьому, з боржника не може бути стягнуто та реалізовано єдине житло – квартира площею до 60 кв.м. чи будинок площею до 120 кв.м.

Серед негативних моментів для боржника – це неможливість протягом наступних 5 років ще раз відкривати справу про неплатоспроможність.

«Дослідивши європейське законодавство, може сказати, що в Україні були ухвалені найлояльніші механізми. Тому для тих, хто ще не бачив остаточного тексту Кодексу, проте вже засудив його норми, прохання все ж таки дочекатися публікації та уважно прочитати остаточний текст», – зауважив Юліан Хорунжий.

Директор Департаменту з питань судової роботи та банкрутства Міністерства юстиції України Юрій Моісеєв зазначив, що Кабміну ще буде необхідно розробити близько 30 підзаконних нормативних актів для функціонування цього інституту. Він також зауважив, що сьогодні Мін`юст має не тільки нормативно-правову базу, а й технічну, проте якою саме буде електронна система торгів – вирішить Кабінет міністрів.

Радник Юридичної групи LCF, професор Олександр Бірюков зауважив, що Україна стала першою країною серед держав колишнього СРСР, де запрацювала система банкрутства фізичних осіб.

У свою чергу радник ЮФ «Evris» Сергій Донков звернув увагу на роботу арбітражних керуючих та наголосив що норми, прописані у Кодексі щодо їх саморегулювання мають на меті підвищення професійного рівня та популяризації цієї професії.

Партнер Ario Law Firm, голова Комітету з конкурсного права АПУ Ірина Сербін запевнила, що Комітет проводитиме просвітницьку роботу та організує освітні заходи для арбітражних керуючих.

«У питаннях процедур банкрутства фізичних осіб арбітражний керуючий має бути іншого формату, володіти навичками медіації, адже це не прості справи про банкрутство. Це також і соціально-психологічні справи, які зачіпляють не тільки боржника, а й його родину. Комітет з конкурсного права має зайнятися просвітницькою роботою та організувати ряд заходів», – підкреслила Ірина Сербін.

 

Банкрутство фізосіб: як це буде Банкрутство фізосіб: як це буде

читати далі

Шевченківський районний суд м. Києва задовольнив скаргу адвокатів Ario Law Firm і звільнив громадянина Республіки Молдова, опозиціонера Олександра Баліку з-під екстрадиційного арешту. Суд замінив запобіжний захід на нічний домашній арешт – із забороною залишати житлове приміщення з 20.00 вечора до 9.00 ранку наступної доби.

Зазначимо, правовий захист молдовському опозиціонеру в Україні надають адвокати Ario Law Firm: старший партнер Юліан Хорунжий, партнер Євген Грушовець, адвокат Наталія Швець, юрист Ярослав Сербін.

Нагадаємо, Олександр Баліка був затриманий у Києві 21 червня 2018 року. 6 липня 2018 року до нього було застосовано екстрадиційний арешт за запитом Республіки Молдова. До України він звернувся по політичний притулок. Необхідний пакет документів, що підтверджує політичну вмотивованість переслідування та заява на отримання статусу біженця була підписана Олександром ще 5 липня 2018 року, але через те, що опозиціонер був затриманий 6 липня на час екстрадиційної перевірки і перебував у СІЗО, ДМС отримало документи лише наприкінці липня. Самі ж дії з оформлення необхідних документів ДМС розпочало лише наприкінці вересня.

«Олександр Баліка не ухилявся від слідства у Республіці Молдова. Його особа відсутня у базі Інтерполу, що підтверджується тим, що він неодноразово перетинав кордон з Україною. Окрім того, ми надали суду документи, які підтверджують, що Баліка був кандидатом від опозиційної партії на посаду члена Парламенту Республіки Молдова. І на сьогоднішній день там існує жорстке протистояння опозиції (партії, в яку входить Баліка) і влади. Це свідчить про те, що його переслідування є політично вмотивованим», – заявив партнер Ario Law Firm Євген Грушовець.

«На політичну вмотивованість переслідування Олександра Баліки прямо вказали і п’ятеро членів Парламентської Асамблеї Ради Європи – представники Великобританії, Нідерландів, Італії та Німеччини. Їх звернення до Комітету Верховної Ради з прав людини і до Державної Міграційної Служби ми надали Суду та долучили до матеріалів провадження», – сказав старший партнер Ario Law Firm Юліан Хорунжий.

Як випливає з тексту звернення, члени ПАРЄ звертають увагу на те, що пан Баліка є одним із ключових свідків кримінальної справи проти лідерів молдовської політичної партії “Демократична партія Молдови”, яка (справа) була відкрита в Румунії в 2017 році, а потім була передана до Молдови попри те, що не має перспектив розслідування в Молдові, оскільки в даний час в Молдові найвищі державні посади, включаючи посаду Генерального прокурора, займають представники однієї і тієї ж політичної партії “Демократична партія Молдови” та їх союзників.

«Екстрадиція Олександра Баліки в Молдову призведе до кримінального переслідування проти нього особисто з політичних міркувань і може призвести до застосування проти нього катувань для отримання свідчень проти себе та лідерів політичної опозиції в країні», – йдеться у зверненні.

У свою чергу, адвокат Наталія Швець звернула увагу, що захист Олександра Баліки довів суду безпідставність тримання Баліки під захистом.

«Сторона захисту надала докази того, що Олександр не ухилявся від правосуддя у себе на Батьківщині. Більш того, матеріали наданого компетентними органами Республіки Молдова екстрадиційного запиту свідчать, що протягом більш ніж півтора роки з моменту повідомлення Баліці про обвинувачення, жодних слідчих дій у кримінальній справі, у тому числі, і з його участю, не проводилося, тобто фактично розслідування не здійснювалось, – зазначила адвокат Наталія Швець. – Він також не переховувався від правоохоронних органів будь-якої держави».

Вона також звернула увагу на те, що на батьківщині у Баліки відсутні кримінальні провадження, окрім справи, що має ознаки політичного переслідування.

Також серед аргументів сторони захисту:

  • наявність міцних соціальних зв’язків в Олександра: він одружений, має на піклуванні двох дітей, а саме – неповнолітню доньку та малолітнього сина;
  • наявність у нього постійного місця проживання у м. Києві;
  • відсутність судимостей;
  • відсутність повідомлень про підозру Баліці у вчиненні інших злочинів;
  • звернення Олександра Баліки до Державної міграційної служби з заявою про надання йому статусу біженця чи особи особи, що потребує додаткового захисту;
  • відсутність у Олександра Баліки документів, які б надавали йому право на виїзд за межі України;
  • отримання довідки про звернення за захистом в Україні.

Взявши вищезазначене до уваги, суд ухвалив рішення про заміну запобіжного заходу і звільнив опозиціонера з-під варти.

читати далі

Велика палата Верховного Суду залишила без задоволення апеляційну скаргу Бахмутського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, що відмовився виплачувати пенсію пенсіонеру, який має статус внутрішньо переміщеної особи. Повний текст рішення з`явився днями. Про це повідомив адвокат Ario Law Firm Микола Соколов.

Як повідомлялося раніше, 4 вересня 2018 року Велика палата Верховного Суду розпочала розгляд справи про невиплату пенсій громадянам зі статусом внутрішньо переміщених осіб.

Мова йде про подання судді Донецького окружного адміністративного суду щодо розгляду позову пенсіонера до Бахмутського об’єднаного управління Пенсійного фонду України (ОУ ПФУ) як зразкової справи. Так, до подання були додані копії матеріалів щодо 26 типових справ. У травні 2018 року ВС підтвердив незаконність рішення Бахмутського ОУ ПФУ і зобов’язав відновити виплату пенсії. Висновки Верховного суду в цій зразковій справі підлягають застосуванню в усіх адміністративних судах в аналогічних справах.

Але, не бажаючи відновлювати виплату пенсій, Бахмутське ОУ ПФУ оскаржило рішення ВС. Тому, згідно з Кодексом адміністративного судочинства України, рішення Верховного суду в зразковій справі і підлягало перегляду Великою палатою.

8 жовтня 2018 року з`явився повний текст рішення Постанови Верховного Суду у складі Великої палати щодо апеляційної скарги Бахмутського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області. Так, апеляційна скарга ОУ ПФУ залишена без задоволення. Рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03 травня 2018 року залишено без змін.

Як повідомив М.Соколов, у даному рішенні Суд зазначив, що Європейська соціальна хартія (переглянута), ратифікована Законом України та яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов’язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

«Отже, право особи на отримання пенсії, як складова частина права на соціальний захист, є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов’язаннями України. Вчергове Суд зазначив, що нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (що є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (Закону України № 1058-IV). Інші ж нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом України № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону», – зазначив М.Соколов.

Також, як підкреслив юрист, було зазначено, що, як правильно визначив суд першої інстанції, у рішеннях Конституційного Суду України (Рішення від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009) та ЄСПЛ (Пічкур проти України) застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов’язуватися з місцем проживання людини.

«Такий підхід, можна поширити не тільки на громадян, які виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядалась, правовий зв’язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов’язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України», – процитував рішення суду М. Соколов.

Судом також було зазначено, що Закон України № 1058-IV не передбачає такої підстави як припинення або призупинення виплати пенсії як проведення верифікації за списками СБУ з підстав перевірки місця фактичного проживання пенсіонера. Також Великою Палатою Верховного Суду було зазначено, що прийняття законодавцем Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» № 1706-VII, спрямоване на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, до яких належить і позивач (внутрішньо переміщена особа), а не на звуження обсягу їх прав.

Юрист також зауважив, що, не дивлячись на рішення судів, Кабінетом Міністрів України було затверджено Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду (Постанова № 649 від 22 серпня 2018). У даному порядку зазначено, що боржник (орган Пенсійного фонду України, визначений судом боржником у виконанні судового рішення), веде облік у реєстрі рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою, відповідно до порядку, встановленого Пенсійним фондом України. Черговість виконання рішень визначається датою їх надходження до боржника (п. 4 Порядку).

Перевірку обґрунтованості, розрахованої боржником суми, що підлягає виплаті, проводить в Пенсійному фонді України комісія з питань погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду (п. 6 Порядку). При цьому, дана комісія ухвалює рішення відкритим голосуванням щодо перерахування коштів боржнику для виконання рішення Суду на користь стягувача.

З приводу даного Порядку юрист зазначає, що Конституція України передбачає, що правосуддя в нашій країні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Також відповідно до Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов’язковим до виконання. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Згідно з Кодексом адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України. Крім того, стаття 371 Кодексу адміністративного судочинства України додатково передбачає, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсії, інших періодичних платежів з Державного бюджету або позабюджетних державних фондів – у межах суми стягнення за один місяць.

«Тобто центральний орган виконавчої влади в особі Кабінету Міністрів України своїми діями порушує законні права громадян України та фактично привласнює функції судів України щодо визначення порядку виконання та контролю виконання судових рішень, які набрали законної сили, встановивши «свої», додаткові строки виконання, створивши комісію, що перевіряє «обґрунтованість» розрахунків виплати присуджених сум на користь пенсіонерів, що, на мою думку, є незаконним», – сказав М.Соколов.

читати далі

Після понад 2 місяців бездіяльності представники Державної міграційної служби України нарешті розпочали дії з оформлення документів на отримання статусу біженця, поданих затриманим 6 липня 2018 р. на час екстрадиційної перевірки у Києві юристом та представником опозиційного руху Республіки Молдова Олександром Балікою. Активізації ДМС у цьому питанні посприяла позиція сторони захисту молдовського опозиціонера – адвокатів Ario Law Firm. Так, через 2 місяця після отримання документів представники Міграційної служби провели анкетування та співбесіду з Олександром Балікою і за 15 діб мають надати відповідь, чи беруть надані документи в роботу.

Аби спонукати представників ДМС до виконання покладених на них обов`язків, адвокат Ario Law Firm Наталія Швець звернулась зі скаргами до Президента України, Комітету Верховної Ради з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин, Міністра внутрішніх справ, Уповноваженого ВР з питань прав людини та інших.

Як зазначає адвокат, необхідний пакет документів, що підтверджує політичну вмотивованість переслідування та заява на отримання статусу біженця була підписана клієнтом ще 5 липня 2018 року, але через те, що Олександр Баліка був затриманий 6 липня на час екстрадиційної перевірки і перебуває у СІЗО, ДМС отримало документи 20 липня цього року.

«Понад 2 місяці (до 24 вересня) Міграційна служба, в порушення процесуальних норм, не вчинила жодних дій з оформлення поданих клієнтом документів для вирішення питання щодо визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та не здійснила її попередній розгляд. Хоча відповідно до п. 2 розділу ІІ Правил № 649, рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа. Після отримання заяви, ДМС має видавати заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та зареєструвати заявника. По суті, така довідка є одним з підтверджень того, що на час розгляду поданих документів екстрадувати людину не можна, – розповіла Наталія Швець. – Отже така кричуща бездіяльність з боку ДМС аж до 24 вересня має усі ознаки порушення прав людини, а саме: права на життя та захищеність від тортур або жорстокого поводження чи покарання, права на вибір місця проживання та свободу пересування».

Нагадаємо, Олександр Баліка був затриманий у Києві 6 липня 2018 року за екстрадиційним запитом Республіки Молдова. За свідченнями Олександра, його переслідування на батьківщині – політично вмотивоване, адже він є одним з ключових свідків дій, що розслідуються у кримінальному провадженні, порушеному проти оточення, близького до найвищих посадових осіб Республіки Молдова.

У свою чергу адвокат Ario Law Firm Наталія Швець звернула увагу на збільшення кількості випадків порушень прав людини на території Республіки Молдова. Зокрема, 25 січня 2017 року двадцять три члени Парламентської асамблеї Ради Європи підписали заяву “Молдова: політичні утиски громадянського суспільства та ключових свідків». 23 лютого 2018 голова Комітету у справах людини та демократії Парламентської асамблеї ОБСЄ спрямував лист до Міністерства юстиції Молдови та Генеральної прокуратури Молдови з метою підкреслити занепокоєння Комітету випадками політичного переслідування в Молдові.

 

читати далі