Прес-центр

Підписатись на новини

Владислав Грищенко, радник Ario Law Firm в  авторській колонці для ЛІГА.net – про те, чому Україні потрібен Закон про зброю.

Немає закону – немає відповідальності. Відсутність Закону про зброю підвищує рівень злочинності, та не допомагає законослухняним громадянам захищатись

Згідно з нещодавно опублікованим дослідженням Швейцарського незалежного центру Small Arms Survey щодо загальної кількості вогнепальної зброї на руках у цивільних осіб в усьому світі, Україна входить до топ-25 країн світу (з 230) з обігу легальної та нелегальної зброї. За дослідженням, на руках у цивільних осіб в Україні на кінець 2017 року зберігалось близько 4,4 млн одиниць зброї. Відповідно до звіту Нацполіції, станом на 1 січня 2018 року в Україні зареєстровано 663 126 власників вогнепальної зброї, у яких в особистому користуванні знаходяться 736 918 одиниць мисливської гладкоствольної зброї і 145 859 одиниць мисливської нарізної зброї. При цьому, за даними Української асоціації власників зброї на початок цього року на руках у населення може бути близько 5 млн одиниць незареєстрованої легкої зброї. Ці, навіть приблизні, цифри вражають.

Звісно, точно підрахувати кількість нелегальної зброї в українців – неможливо. По-перше, на зростання її кількості вже п`ятий рік поспіль впливає воєнний конфлікт на сході. Інший чинник – погіршення криміногенної обстановки в країні як через відсутність нормальної реформи правоохоронних органів, так і через слабку економіку держави. Зазначені фактори дозволяють без проблем озброюватись криміналітету, та, як не парадоксально, змушують законослухняних громадян заради своєї безпеки купувати нелегальні «стволи». Можна безкінечно довго дискутувати на цю тему, але життєва мудрість: «краще нехай двоє ведуть до суду, ніж четверо несуть до могили» реально діє, є об’єктивною реальністю сьогодення і штовхає людей, чия робота несе ризики стати об’єктом нападу зловмисників, – до незаконного придбання зброї. Більш того, вже не є сенсацією випадки вчинення злочинів із використанням як ручних гранат, так і гранатометів. Звідси випливає питання, чи слід нам готуватися до використання злочинцями легкої бронетехніки та армійських мінометів на вулицях мирних міст?

Що стосується легальної зброї, то на сьогодні українцям дозволено тримати мисливську гладкоствольну зброю. Причому, якщо раніше для цього необхідно було бути членом спілки мисливців, то зараз для цього необхідно бути осудною людиною, пройти спеціальний курс навчання та отримати відповідні довідки. Трохи складніша процедура для отримання дозволу на купівлю нарізної мисливської зброї. Проте і це можливо.

Що стосується володіння травматичною зброєю, то вона дозволена лише певній категорії населення: правоохоронцям, суддям, журналістам, учасникам судового провадження та представникам добровольчих формувань, що захищають громадський порядок.

Найбільш проблемним питанням для громадян залишається відсутність права володіння короткоствольною нарізною зброєю. Наразі «законними» власниками такої зброї можуть бути лише ті особи, які отримали її як нагороду. Не ставлячи під сумнів заслуги багатьох таких осіб, які дали їм право на отримання подарунку, наявність героїчних заслуг у деяких людей з цього переліку викликає не просто сумнів, а подив.Крім того, враховуючи досить напружену криміногенну обстановку, наявність значної кількості вогнепальної зброї у кримінальних елементів та зростаючу зухвалість злочинів, які вчиняються, потенційні можливості «травмата» не можливо навіть порівняти з уражаючими факторами нарізного короткостволу.

До речі, слово «законний» вище по тексту у лапки взято не просто так. Це слово має означати, що існує певний закон, який регламентує порядок обігу зброї. В Україні такого закону не існує в принципі. Є підзаконні акти у вигляді наказів МВС ?про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання певних видів зброї громадянами, є відомчі документи, які регламентують порядок обігу та використання зброї Збройними силами України та правоохоронцями. Проте такі накази урівнювати із Законом – некоректно.

Коли немає Закону. Наслідки

Безсумнівно, що нелегальний обіг зброї – це зло, яке, у свою чергу, породжує інші злочини, які вчиняються із її використанням. Проте боротьба держави із одним злом не має породжувати беззаконня, інакше це коло буде неможливо розірвати.

Згідно з ст.263 Кримінального кодексу України носіння, зберігання, придбання, виготовлення, ремонт, передача чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу – караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років. Носіння, виготовлення, ремонт або збут кинджалів, фінських ножів, кастетів чи іншої холодної зброї без передбаченого законом дозволу – караються штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від двох до п’яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

Таким чином, диспозиція статті передбачає наявність встановленого саме Законом порядку володіння зброєю і кримінальну відповідальність за його порушення. Вочевидь, не можливо порушити Закон, якого не існує.

Проте наша судова система у переважній більшості випадків закриває очі на відсутність цього закону та виносить обвинувальні вироки за ст. 263. Саме тому, хоча і рідкі, але вже непоодинокі випадки виправдальних вироків, мотивовані відсутністю цього Закону, розцінюються представниками правничого середовища як позитивні.

Зазначене свідчить про реальну дію принципу «нема Закону, нема і злочину». І якщо за 27 років незалежності України законодавець так і не спромігся прийняти відповідного Закону, то це провина не громадян чи суддів, а проблема формування законодавства держави.

Вважаю чистою маніпуляцією посилання на неможливість застосування цього правового принципу, що може паралізувати боротьбу з нелегальним обігом зброї. У суспільства вже давно є запит на те, щоб Закон був єдиним для усіх. Тобто сьогодні законодавець має або визнати неспроможність диспозиції статті 263 ККУ і внести в неї зміни, якими віддати вирішення питань обігу зброї у громадян на відкуп осіб, які приходитимуть на посаду Міністра внутрішніх справ та формуватимуть відомчі інструкції за власним баченням або ж кон’юнктурою політичного моменту, або ж один раз ухвалити давноочікуваний Закон про зброю, що врегулює основні питання її обігу.

Жорсткі обмеження чи ліберальне законодавство

Тема прийняття Закону про зброю вкрай непопулярна серед українських політиків, адже у самої ідеї ухвалення такого Закону багато противників. Певна частина суспільства вважає, що за умови ухвалення відповідного законодавства вулиці українських міст перетворяться на полігони. Отже, запропоновані законодавчі ініціативи далі комітету Верховної ради нікуди не виходять.

На мій погляд, на подібні точки зори про «не ту ментальність» і «ми не готові» можна запропонувати, наприклад, офіційно заборонити виделку, адже вона призводить до ожиріння, або автомобілі – адже у ДТП гинуть люди. Суть у цьому проста: зброя сама по собі не вбиває. Вбивають люди, які її використовують.

І прихильники ухвалення Закону про зброю як раз і домагаються того, аби у громадян було більше можливостей захиститися від зловмисника або ж припинити злочин, а відповідно і «відбити» бажання у злодія натиснути на курок.

Тож сьогодні боротьба точиться навколо двох основних речей:

  1. Ухвалення безпосередньо закону, який дасть чіткі визначення окремих видів зброї та встановить основні правила її обігу.
  2. Можливістьцивільних осіб володіти короткоствольною вогнепальною зброєю.

Тут слід коротко роз`яснити: зброя відноситься до бойової, якщо вона стоїть на озброєнні у спецслужб або армії. Вона має різноманітні характеристики залежно від того, є вона армійською чи поліцейською. В армійській зброї – максимально уражуючі властивості для ведення бойових дій, а поліцейська зброя передбачає застосування в умовах міста, невеликої території. Тобто мова йде про те, аби дозволити короткоствольну зброю, скажімо, поліцейської спрямованості для вільного носіння. Багатьох це лякає, але для роз`яснення, чому це необхідно наведемо трохи статистики.

  • У 1996 році уряд Австралії заборонив володіння багатьма видами вогнепальної зброї. Число збройних пограбувань за наступні вісім років дії закону зросло на 59%.
  • Британський уряд заборонив володіння вогнепальною зброєю в січні 1997 року. Однак пізніше він же повідомив, що з 1996 по 2003 роки число злочинів із застосуванням насильства зросло на 88%; число озброєних пограбувань – на 101%; число зґвалтувань – на 105% і вбивств – на 24%.
  • На руках у громадян Німеччини перебуває 10 мільйонів одиниць легальної зброї. При одночасному зростанні кількості легального зброї загальне число злочинів, пов’язаних із застосуванням зброї, за період з 1971-го по 1994 рік скоротилося на 60%.
  • Чиказьким університетом у США були проведені дослідження, в результаті якого виявилося, що у штатах, де дозволено приховане носіння зброї, загальний рівень злочинних проявів менший на 22%, рівень вбивств – на 33%, пограбувань – на 37%, тяжких тілесних ушкоджень – на 14%.

Про що говорить ця статистика? На мою думку, це очевидно. Ті, хто має на меті заволодіти зброєю зі злочинними мотивами, заволодіє нею так чи інакше без оформлення дозволів, довідок від психіатра, нарколога тощо – тобто без усіх процедур, які необхідно пройти законослухняному громадянину, аби отримати своє право на самозахист. Звичайні ж українці у своїх правах захищати власне життя залишаються обмеженими. Тут ми можемо навести хрестоматійний приклад із запровадження в США сухого закону на початку 20 сторіччя, що призвів не до зменшення вживання алкоголю, а до збагачення бутлегерів та недобросовісних представників правоохоронних органів, які їх опікували.

Тому, як на мене, не треба тішити себе ілюзіями, що заборона володіння громадянами короткоствольною вогнепальною зброєю є порятунком. У злочинців ця зброя, нажаль, була, є і буде. І реальним наслідком комплексної боротьби правоохоронців та суспільства з незаконним обігом зброї може стати лише максимальне зменшення кількості зброї на нелегальному ринку. Вважаю, що треба ставати реалістом, і не декларативно на словах, заявляти про право вільних громадян країни захищати своє життя та здоров’я, а надати визначені Законом реальні механізми для цього, і один із них – право володіння короткоствольною вогнепальною зброєю. Звісно ж, що з проведенням відповідних перевірок кандидатів та належного державного контролю за цим.

Джерело: http://ua.news.liga.net/society/opinion/stal-sama-po-sobi-ne-vbivae-chomu-potriben-zakon-pro-zbroyu

читати далі

Одеський апеляційний адміністративний суд закрив апеляційне провадження у справі Миколаївського міського голови Олександра Сєнкевича, якого депутати міськради у жовтні минулого року поза законом звільнили з посади. Цей незаконний «імпічмент» був оскаржений у Центральному районному суді Миколаєва.

Мера Миколаєва у судах першої і другої інстанцій представляла команда Ario Law Firm у складі старшого партнера Юліана Хорунжого, радника Кирила Юхно та та юриста Наталії Швець.

Сьогодні, у вирішальному «бою» з апелянтами – депутатами Миколаївської міськради Сергієм Ісаковим та Ростиславом Філевським – інтереси Олександра Сєнкевича представляв Кирило Юхно.

«Ми вважаємо, що суд першої інстанції повністю обґрунтував з позиції верховенства права і з посиланням на практику Європейського суду з прав людини, що оскаржене рішення Миколаївської міської ради не є таким, що прийнято пропорційно, що прийнято з урахуванням усіх обставин, які мають значення для справи, а це має враховуватись згідно зі ст. 2 у чинній редакції КАС України. Ми вважаємо, що рішення про припинення повноважень міського голови є незаконним як з підстав форми, так і з суті цього рішення. Ми у ході розгляду встановили, що проект даного рішення суттєво відрізняється від того, що було підписано. Окрім того, що рішення міськради ми вважаємо незаконним, ми хочемо підкреслити, що права апелянтів не порушені, жодне суб`єктивне право, яке захищається законом не було порушено судом першої інстанції. Вони не сказали, у чому вони обмежені, у чому на них покладений додатковий обов`язок. Яке право у них забрали? Що не дозволяє їм зараз реалізовувати власні права та повноваження? Тому ми вважаємо, що у даній справі слід ставити закриття апеляційного провадження. У будь-якому випадку рішення суду першої інстанції вважаємо законним та таким, що повинно залишитися у силі, а апеляційні скарги такими, що не підлягають задоволенню», – сказав  Кирило Юхно під час дебатів .

27  липня у залі суду було гаряче: майже 6 годин судових протистоянь. Ось коротко, про те, як все відбувалось:

  • На початку засідання колегія суддів оголосила , що незалежний склад суду ухвалив рішення про розгляд #СпрваСєнкевича у тому ж складі.
  • Представник Ісакова заявив, що йому «випадково» стало відомо про те, що засідання призначене саме на сьогодні. Суддя зазначив, що про засідання  було повідомлено учасникам заздалегідь, а сповіщення представників не є компетенцією суду.
  • Ростислав Філевський подав клопотання щодо дослідження відеоматеріалів пленарного засідання, на якому був оголошений «імпічмент» міському голові. Клопотання Ростислава Філевського підтримав і депутат Ісаков і заявив таке ж клопотання.
  • Представник захисту, радник Ario Law Firm Кирило Юхно зауважив, що такі клопотання – це, на його думку, чергова спроба апелянтів затягнути процес.
    «Ці клопотання не достатньо конкретизовані і не обґрунтовані, тому що  не встановлено і не вказано, який саме факт за наявності стенограми, письмових доказів, протоколів комісій, може підтвердити відеозапис. У нас є усі письмові докази: і депутатської комісії, і пленарного засідання міськради, і проект рішення, і пояснювальна записка. Що може додати до цього відеозапис, заявник у клопотанні не вказав. Вважаю, що обставини вже встановлені, стенограма, яка є в матеріалах справи налічує 142 сторінки, дослівно відтворює ті виступи, на які спиралася сторона позивача, зокрема виступ пана Ісакова і виступ пана Філевського, які  з голосу доповнили проект екстреного рішення на сесії і включили в порядок денний»,  – сказав Кирило Юхно.
  • Представник Ісакова, у свою чергу, заявив, що  «стенограму у повному обсязі не вичитував і з відеоматеріалами не звіряв».Суд клопотання депутатів Ісакова та Філевського про дослідження відеоматеріалів задовольнив частково та визнав за необхідне дослідити обставини, вказані у стенограмі, на які вказували апелянти.
  • Після дослідження відеоматеріалів пан Ісаков подав чергове клопотання про виклик на допит свідків, зокрема, членів постійної комісії з прав людини, законності, гласності, антикорупційної політики, місцевого самоврядування, депутатської діяльності та етики (Малікіна Олександра Володитмировича, Кисельову Олену Василівну, Бурганенка Олександра Івановича та Жвавого Дмитра Костянтиновича). Суд  відмовив у задоволенні клопотання пана  Ісакова  та запропонував перейти до судових дебатів.
  • Судові дебати були відкладені на годину, аби надати можливість підготуватися апелянтам.
  • За результатами палких дебатів обох сторін суд закрив апеляційне провадження. У апелянтів є 30 днів на оскарження рішення Одеського адміністративного апеляційного суду у Верховному суді.

«Апеляційний суд сьогодні фактично відмовив у задоволенні апеляційних скарг Ісакова і Філевського на рішення Центрального районного суду Миколаєва. Суд визнав, що права апелянтів не порушені та закрив апеляційне провадження. З  точки зору процесуальних норм можливими були два варіанти: або рішення по суті –  тобто відмова у задоволенні апеляційних скарг, або закриття апеляційного провадження. Суд, провівши 5 засідань, ретельно перевіривши усі обставини, дослідивши усі докази, перевірив, на наш погляд, і законність прийнятого рішення суду першої інстанції і відсутність порушення жодних прав і інтересів апелянтів. Апелянтами не було надано пояснень, чи порушені  їх права як громадян, чи їх позбавлено депутатських повноважень, чи їм не подобається судове рішення з точки зору членів територіальної громади. Суд прийняв, на наш погляд, логічне і закономірне рішення. Не можна оскаржувати судові рішення лише тому, що певна особа вважає їх незаконними, хоча вони її взагалі не стосуються. Наша справа стосується Миколаївської міської ради, Миколаївського міського голови, бо саме вони є сторонами у даній справі, а апелянти як одні з 54 депутатів не можуть подавати скарги від себе особисто, якщо рішення не стосується їх суб`єктивних прав», – сказав після оголошення рішення суду адвокат Сєнкевича, радник Ario Law Firm Кирило Юхно.

Миколаїв - з мером. Рішення апеляції

читати далі

Адвокат Ario Law Firm Наталія Швець розбиралася, чи індустріальні парки здатні вплинути на підвищення інвестиційної привабливості України.

Нові пільги для індустріальних парків

 

На початку липня комітетом Верховної Ради з питань податкової та митної політики були схвалені законопроекти № 2554а-д і № 2555а-д, які націлені на розвиток індустріальних парків в Україні. У першу чергу законодавчі ініціативи передбачають податкові пільги для таких парків. Думки експертного середовища щодо доцільності проектів Закону розбігаються. В епоху цифрової економіки дехто вважає потенційні нововведення мало не пережитками СРСР. Проте багато розвинених економіку саме таким чином проводили в себе індустріалізацію.

Серед ризиків ухвалення законопроектів у другому читанні називають і ймовірну можливість того, що товари, які позбавляються від ввізного мита, як у нас це часто буває, будуть розповсюджуватися по всій країні. А це, у свою чергу, – втрати для бюджету. Серед міжнародних ризиків найчастіше звучить проблема потужної конкуренції з сусідніми державами, участі України у Світовій організації торгівлі тощо.

Інша сторона медалі

Як адвокат, який у своїй практиці вже неодноразово стикався з роботою саме індустріальних парків, вважаю, що у разі ухвалення зазначених законопроектів, наша країна скоріше виграє, аніж програє. На сьогоднішній день до Реєстру індустріальних (промислових) парків включено 31 індустріальний парк. За умови зростання їхньої кількості, ці зони можуть стати дуже важливим інструментом економічного розвитку регіонів України. Більш за це, залучення інвестицій через індустріальні парки надасть можливість збільшити кількість робочих місць.

З метою регулювання діяльності індустріальних парків прийнято Закон України «Про індустріальні парки», яким передбачена державна підтримка створення таких парків. Податкові стимули у вигляді пільг, що передбачено новими законопроектами, у майбутньому відіграватимуть значну роль у зацікавленості інвесторів щодо участі у цих зонах (не слід плутати з офшорними).

Ринок вільної конкуренції та інвестиції в регіони

Законопроекти № 2554а-д та № 2555а-д, які розглянуті 3 липня 2018 на засіданні Комітету податкової та митної політики та рекомендовані до ухвалення, мають важливе значення. Законопроектами передбачено, серед іншого, можливість органів місцевого самоврядування (у т.ч. Верховної Ради Автономної Республіки Крим) встановлювати ставки та пільги щодо податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за об’єкти нежитлової нерухомості, земельного податку та орендної плати за користування земельною ділянкою державної чи комунальної власності для ініціаторів створення, керуючих компаній та учасників індустріальних парків, включених до Реєстру індустріальних парків у порядку, встановленому Законом України «Про індустріальні парки», в частині, що не суперечить Податковому кодексу України.

Ця зміна є досить важливою і може суттєво вплинути на приріст інвестицій безпосередньо у регіони. Окрім того, саме ця норма позитивно впливає на підвищення конкуренції серед регіонів, які мають впроваджувати власні правила та тарифи на користування індустріальними парками. Чи не саме це вважається ринковою економікою, а не пережитками радянських часів?

Разом з тим слід зазначити, що діяльність індустріальних парків здійснюється на визначеній та облаштованій відповідною інфраструктурою території. Розмір таких територій досить великий, і, в свою чергу, орендні платежі за землю в індустріальних парках є суттєвою статтею витрат. Тому, необхідність у пільгах в цій частині є вкрай необхідною.

Податкова визначеність

Також законопроектом передбачено, що ініціаторам створення, керуючим компаніям та учасникам індустріальних парків протягом 15 років гарантується не погіршення умов оподаткування. Це буде сприяти податковій визначеності та можливості більш чіткого планування діяльності індустріального парку. Податкове законодавство України – досить волатильне, що завдає неабияких труднощів у податковому плануванні діяльності суб’єктів господарювання. А враховуючи, що інвестування в індустріальні парки – це значні суми коштів, то інвестор має право розраховувати на не погіршення умов оподаткування, що, власне, і передбачено законопроектами.

Митна лібералізація

Ще однією перевагою для інвесторів, на моє переконання, стануть зазначені на початку тексту пільги зі сплати ввізного мита щодо устаткування, обладнання та комплектуючих до них, матеріали, які не є підакцизними товарами та ввозяться ініціаторами створення, керуючими компаніями індустріальних парків, включених до Реєстру індустріальних парків, для облаштування індустріальних парків та подальшої експлуатації. учасниками таких парків. Це, на мій погляд, скоріш позитив для пом`якшення інвестиційного клімату в країні, аніж ризик розповсюдження пільгових товарів за межами індустріальних парків.

читати далі

3 липня 2018 року Верховна Рада України ухвалила в другому читанні законопроект 6027-д про відновлення кредитування. З «оваціями» ухвалення закону зустріли, в основному, представники фінансового співтовариства. Решта населення не так однозначно сприйняла новації. Олена Диннік, старший юрист Ario Law Firm в авторській колонці спеціально для Finance.ua розбиралася в плюсах і мінусах нововведень для двох одвічно протиборчих таборів – кредиторів і позичальників.

До витоків

Насамперед варто звернутися до основних понять, а саме: що таке зобов’язання, кредитний договір, його належне виконання.

Так, в статті 509 Цивільного кодексу України міститься поняття зобов’язання, тобто правовідносин, де одна сторона (боржник) зобов’язана на користь іншої сторони (кредитора) здійснити дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти і т.д.) або утриматися від здійснення певної дії (негативне зобов’язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобов’язання.
Крім того, законодавець чітко визначив, що зобов’язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частиною 2 статті 19 Господарського кодексу України передбачено зобов’язання кожної сторони вжити всі заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, з урахуванням інтересів другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Водночас, порушення зобов’язань є підставою для застосування санкцій, передбачених кодексами, іншими законами або договором. Варто пам’ятати і про необхідність виконання зобов’язання належним чином в обумовлений термін, що регламентовано в статтях 526, 530 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором одна сторона (кредитодавець – банк або інша фінансова установа) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Тобто обов’язком кредитора є видача грошових коштів, що за договором кореспондує обов’язки позичальника повернути кошти з усіма нарахованими відсотками.

Що відбувається зараз?

За сформованою в нашій країні практикою, часто підписавши кредитний договір, отримавши від банку (кредитора) грошові кошти (кредит), користуючись ними, позичальник не завжди націлений на виконання взятих на себе зобов’язань і повернення позикових коштів своєму кредитору.

У теорії, позичальник (боржник) повинен розуміти і усвідомлювати ще на момент укладення договору, що йому так чи інакше доведеться повертати не тільки суму кредиту, але і всі нарахування на нього, передбачені договором та/або законом, в т.ч. і за несвоєчасність оплат.

Єдиний державний реєстр судових рішень, буквально забитий величезною кількістю рішень про стягнення боргу (кредиту) з позичальників, і звернення стягнення на майно в якості його забезпечення, свідчить про недобросовісність великого числа українських боржників.

Що змінює Закон?

На мій погляд, прийнятий Радою закон «Про відновлення кредитування» в першу чергу націлений на те, щоб кардинально змінити вищезгадану ситуацію, а саме – на захист інтересів кредиторів від недобросовісних позичальників. Тому ті, хто платить вчасно, в повному обсязі виконують узяті на себе зобов’язання, в цілому не відчують на собі норми нового закону.

Крім того, даним проектом Закону передбачається низка ефективних змін.

Для банків. При зміні розміру основного зобов’язання, за який спочатку поручився поручитель, порука не припиняється, а навпаки, триває лише в розмірі спершу взятого на себе зобов’язання як забезпечення – тобто раніше обумовленої і узгодженої в договорі поруки сумі зобов’язання (кредиту).

Крім того, в разі ліквідації боржника-юридичної особи, порука не припиняється, якщо до дня внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських організацій про його припинення як юрособи кредитор звернувся до суду до поручителя за порушення таким боржником своїх зобов’язань.

Простими словами, банк так чи інакше зможе забрати те, що обумовлено в договорі. Можливості ухилитися від виконання власних зобов’язань, як це часто відбувається зараз, будуть зведені до мінімуму.

Для банків і позичальників. Вносяться зміни безпосередньо в зміст договору застави щодо можливості вказівки в ньому лише посилання на договір, яким встановлено основне зобов’язання. Це спрощує процедуру внесення відповідних змін.

Для банків і позичальників. Фінансові установи отримують доступ до Реєстру актів цивільного стану, що, по суті, спростить і здешевить (в частині оплати виписок з них) для позичальників процес оформлення кредитних договорів.

Важливо зауважити, що це відбувається тільки за згодою осіб, яких ця інформація стосується.

Для позичальників. Пропонується укладати договори застави транспортних засобів в простій письмовій формі, а не нотаріальній, що також є «бонусом» для позичальника для зменшення витрат і укладення договорів забезпечення зобов’язань.

Для банків. Банківські установи зможуть висувати свої вимоги щодо повернення боргу (кредиту) до спадкоємців з моменту, коли дізналися про прийняття спадщини або отримання ними свідоцтва про право на спадщину.

Для банків. Банки та інші фінансові установи отримають доступ до інформації у відкритому вигляді – до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, включаючи архівні складові, Реєстру прав власності на нерухоме майно, з Єдиного державного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, Єдиного реєстру іпотек, Єдиного реєстру довіреностей.

Для банків. Всі внесені зміни в предмет іпотеки, наприклад, реконструкція, перебудова, будівництво, які спричиняють зміну площі майна, спочатку переданого в іпотеку, все одно залишаються предметом іпотеки.

Відповідно, для банку це зменшить кількість відмов у реєстрації в позасудовому та судовому порядках як способів звернення стягнення на іпотечне майно.

***

Окремо варто зазначити, що даним законопроектом не порушується ретроактивність закону, передбачена Конституцією України.

За своєю суттю він буде поширюватися на зобов’язання, які передусім виникають з нових договорів, а також є в чинних старих договорах.

Але якщо суперечка між позичальником і кредитором вже перебуває на стадії розгляду в суді, то розглядається вона на підставі норм, що діють на момент звернення з позовом до суду за захистом своїх порушених або оскаржених прав та інтересів.

https://news.finance.ua/ua/news/-/430169/olena-dynnyk-zakon-pro-vidnovlennya-kredytuvannya-poglyad-yurysta

читати далі

16 липня 2018 року після більше ніж двотижневої перерви Одеський апеляційний адміністративний суд продовжить розгляд апеляційної скарги депутатів Миколаївської міської ради на рішення Центрального районного суду Миколаєва. У березні цього року Миколаївський центральний районний суд скасував рішення 27-ої позачергової сесії Миколаївської міськради від 05 жовтня 2017 року про «імпічмент» мера Олександра Сєнкевича. Суд також постановив негайно повернутися меру до виконання своїх обов`язків.

Команда Ario Law Firm, яка захищає інтереси Миколаївського міського голови, вважає необґрунтованою позицію депутатів. Чому? Дивіться в інфографіці.

Інфографіка: Миколаївські депутати vs. мер

Інфографіка: Миколаївські депутати vs. мер

Інфографіка: Миколаївські депутати vs. мер

Детально про обставини «імпічменту» Олександра Сєнкевича з посади Миколаївського міського голови можна прочитати тут: http://ario.law/project/lawlong/peredaly-estafetu-politychni-rozpravy-u-mykolayevi-infografika/

читати далі

Активна позиція сторони захисту заступника голови Запорізької обласної ради Владислава Марченка та його брата Марка вплинула на дії прокуратури, яка почала виправляти власні процесуальні помилки, допущені у ході слідства. Перший крок зроблено прокурором-процесуальним керівником досудового розслідування – ним визначено підслідність справи братів Марченків за слідчим управлінням ГУ Нацполіції у Запорізькій області.

Ще з грудня 2017 року адвокат Марченків, радник Ario Law Firm Владислав Грищенко наполягав на тому, що нібито скоєне за версією прокуратури правопорушення на території міста Запоріжжя та Запорізької області, не знаходиться під юрисдикцією прокуратури Харківської області. Здійснюючи розслідування цього провадження, прокуратура Харківської області понад півроку, щодня порушувала вимоги ч.1 ст.218 КПК України.

«Ми зайняли активну позицію щодо реагування на численні порушення під час розслідування кримінального провадження з боку слідчих прокуратури у справі Владислава та Марка Марченків. Крім порушень закону під час окремих слідчих дій, прокуратурою Харківської області також було порушено базові засади слідства – територіальність та підвідомчість провадження. Вважаю, що завдяки наполегливій роботі сторони захисту щодо визначення територіальності прокуратура зробила перший крок до виправлення власних помилок та нарешті передала провадження за територіальністю до правоохоронних органів Запорізької області. Це чергове свідчення, що до цього моменту слідство здійснювалось некомпетентним органом, а відтак здобуті ним матеріали є недопустимими доказами», – сказав Владислав Грищенко, адвокат братів Марченків, радник Ario Law Firm.

Він також звернув увагу, що захист Марченків близько півроку домагався прийняття прокуратурою рішення щодо передачі справи до НАБУ – на початку 2018-ого на ім`я генпрокурора було надіслано відповідне клопотання, адже через те що підозра лягає на депутата облради, а інкримінований розмір нібито нанесеної шкоди у п`ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму працездатних осіб (на час вчинення злочину), досудове розслідування у цьому випадку мало б здійснювати саме Національне антикорупційне бюро України. Генпрокуратура клопотання проігнорувала, отже адвокат був вимушений звернутися до суду. Печерський суд Києва зайняв принципову позицію та зобов`язав компетентних посадових осіб Генпрокуратури все ж таки визначитися з підслідністю. Самі ці обставини надали поштовх до того, що питання територіальності та підслідності у справі Марченків нарешті зрушили з мертвої точки.

Нагадаємо, 21 грудня 2017 року прокуратура Харківської області разом з СБУ Києва провела у Запоріжжі масштабні обшуки, під час яких було затримано заступника голови Запорізької обласної ради Владислава Марченка та його брата Марка. Братів підозрюють у нібито розкраданні коштів з місцевого бюджету шляхом проведення фіктивних тендерів. Сторона захисту вважає підозру безпідставною та оскаржила доводи прокуратури – суд відмовився відправляти Владислава та Марка на час досудового розслідування за ґрати, призначивши братам запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, а у подальшому ще й змінив запобіжний захід на особисте зобов`язання. Адвокати Владислава та Марка також довели безпідставність клопотань прокурора щодо відсторонення Владислава Марченка від своїх обов`язків – суд першої та другої інстанції залишив Владислава на посаді заступника голови Запорізької обласної ради. Більш детально щодо перебігу справи братів Марченків, можна прочитати тут: http://ario.law/press-center/marchenky-vs-prokuratura-peremagayut-braty/.

Прокуратура Харківщини віддала справу Марченків

читати далі

Команда Ario Law Firm котрий рік поспіль посідає лідируючі позиції у дослідженні українського юридичного ринку Ukrainian Law Firms, що проводить видання «Юридична практика» для іноземних клієнтів. Цього року нагороди фірма отримала у розрізі трьох практик: «Банкрутство», «Кримінальне право» та «Судове вирішення спорів».

Третій рік поспіль старший партнер Ario Law Firm Юліан Хорунжий визнається найкращим фахівцем ринку у практиці «Банкрутство» – перше місце в індивідуальному топ-5. Партнер Ario Law Firm Ірина Сербін також вкотре визнана помітною персоною цією практики. А фірма традиційно утримує свої позиції серед п`ятірки найкращих українських юридичних фірм, що спеціалізуються на банкрутстві та реструктуризації.

«Команда Ario Law Firm визнана за свій досвід супроводження повного циклу процесів банкрутства… Фірма має численних професіоналів практики, серед яких Юліан Хорунжий, Олексій Воронько та Ірина Сербін», – зазначає видання.

Окрім того, фірма також отримала визнання у розрізі «Кримінального права», а партнера Ario Law Firm Євгена Грушовця вдруге поспіль названо помітною особистістю кримінальної практики українського юридичного ринку.

«Ario Law Firm повідомляє про супровід ряду резонансних, політично мотивованих та значущих для українського юридичного ринку справ. Практика включає як захист у справах, пов’язаних із ухиленням від сплати податків та процедурами банкрутства, так і питань екстрадиції, зловживання владою, шахрайства, вилучення державних коштів. Практикою керує партнер Євген Грушовець. Радник Владислав Грищенко також спеціалізується на захисті у кримінальних провадженнях», – повідомляє видання.

Проривом для Ario Law Firm у цьому році стало визнання у розрізі судової практики.

«Судова практика Ario Law Firm в основному присвячена представництву у процедурах банкрутства та службових злочинах, а також реструктуризації кредитних зобов`язань, захисті бізнесу та захисті честі, гідності та ділової репутації», – зазначає ULF 2018.

читати далі

Чи можуть змінити ситуацію на українських дорогах законопроекти щодо єврономерів, спеціально для Mind.ua проаналізувала Наталія Швець, адвокат Ario Law Firm.

«Напевне, фанатів, які приїхали у Київ на фінал Ліги чемпіонів, здивувала кількість поляків та литовців, які підробляють в Україні таксистами», – подібні меми про ситуацію з так званими «євробляхами» штампуються десятками ледь не щодня. Але, як кажуть, було б смішно, якби не було так сумно. Масштаб цієї проблеми збільшується у геометричній прогресії – кількість незаконно перегнаних авто постійно зростає. І наслідки цього явища очевидні: підвищується ризик дорожньої небезпеки, адже, по суті, водії не несуть відповідальності за незареєстровані авто. Страждає від цього й економіка країни, яка недоотримує кошти з податків за ввезення закордонних авто у бюджет. Звісно, необхідність вирішувати цю проблему з`явилась вже давно. І сьогодні у цьому питанні вперше за декілька років дійсно можна побачити «світло в кінці тунелю» – нарешті зареєстровані відповідні законопроекти.

Як все відбувається сьогодні? Наразі, аби розмитнити ввезений до України транспортний засіб, власник повинен викласти доволі суттєву суму коштів із власної кишені. Вкрай високі розміри акцизного податку, а також сплата ПДВ є одними з головних причин відсутності бажання розмитнювати авто.

Тому, як правило, нові власники уживаних автівок з іноземною реєстрацією намагаються знайти найвигідніші для себе варіанти уникнення сплати цих платежів. Хоча, відверто кажучи, сьогодні ці варіанти і так відомі усім зацікавленим. Звісно, йдеться про використання митних режимів «транзит» та «тимчасове ввезення».

Що з відповідальністю? Всі транспортні засоби, які були ввезені на територію України у режимах «транзит» та «тимчасове ввезення», після спливу встановленого терміну мають бути вивезені за її межі, в іншому разі особа може бути притягнута до відповідальності у вигляді штрафу.

Так, за порушення строків транзиту не більш ніж на 1 добу статтею 470 Митного кодексу України передбачено штраф у розмірі 170 грн, від 1 до 10 діб – 3400 грн, понад 10 діб – 8500 грн. За порушення строків тимчасового ввезення не більше ніж на три доби статтею 481 Митного кодексу України передбачений штраф у розмірі 850 грн, від 3 до 10 діб – 5100 грн, понад 10 діб – 17000 грн.

Окрім того, досить значний штраф у розмірі 300% несплаченої суми митних платежів передбачений за будь-які протиправні дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів. Серед таких дій зазначено, зокрема, використання товарів, щодо яких надано пільги зі сплати митних платежів у інших цілях, ніж ті, у зв’язку з якими вони були надані.

Виявляти такі порушення можна за допомогою обміну інформацією між поліцією та митними органами, після зупинки машини на «єврономерах» за порушення правил дорожнього руху, а також за аналітичною інформацією Єдиної автоматизованої інформаційної системи митних органів тощо.

Все вищезазначене свідчить про те, що гнати в Україну автомобіль на так званих «євробляхах» досить ризиковано. Але ж, незважаючи на це, бачимо досить велику кількість автомобілів з такими номерами. Зараз українських водіїв можна умовно поділити на два табори: тих, хто виступає за їзду на авто з європейськими номерами, та тих, хто проти. Так, власникам транспортних засобів, які придбали їх в Україні, вартість машини вийде у рази дорожчою за нерозмитнену з Європи.

Все частіше на вулицях українських міст можна побачити і авто бізнес-класу на «бляхах». Все це – маркер існуючої проблеми: помірна вартість автомобіля «затьмарює» ризик натрапити на вищезазначені штрафи за порушення митного законодавства України.

Світло в кінці тунелю? За декілька років, протягом яких у суспільстві точиться часом дуже жорстка дискусія з приводу «єврономерів», законотворці нарешті знайшли варіанти позбутися проблеми – у Верховній Раді зареєстровані два законопроекти від 15 червня 2018 №8487 та №8488.

Проаналізувавши законодавчі ініціативи, серед найбільш суттєвих та важливих змін можна назвати наступне:

  • Зміна ставок розміру акцизного податку для авто.
  • Автоматизований обмін інформацією між органами доходів і зборів, Державною прикордонною службою та органами Національної поліції.
  • Накладення штрафу в розмірі 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у разі передачі транспортного засобу особистого користування, тимчасово ввезеного на митну територію України чи поміщеного у митний режим транзиту, у володіння, користування або розпорядження особі, яка не ввозила такий транспортний засіб на митну територію України чи не поміщувала його у митний режим транзиту, а так само використання такого транспортного засобу для цілей підприємницької діяльності та/або отримання доходів в Україні.
  • Доповнені статті 470 та 481 Митного кодексу України новими частинами, в яких зазначаються штрафи за порушення строків транзиту та тимчасового ввезення, при перевищенні встановлених строків на терміни до 20 діб, від 20 до 30 діб, та більше 30 діб.
  • Доповнення статті 494 Митного кодексу щодо протоколу про порушення митних правил. Так, законопроект передбачає, що якщо при складанні протоколу особа, яка притягується до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, не була присутня, протокол підписується посадовою особою органу доходів і зборів, яка його склала, після чого один примірник протягом трьох робочих днів надсилається особі, яка притягується до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, за повідомленою нею або наявною в органах доходів і зборів адресою (місце проживання або фактичного перебування).

Також досить цікаві зміни передбачені цим законопроектом до законів «Про дорожній рух» і «Про національну поліцію». Ці зміни передбачають, що транспортні засоби особистого користування, тимчасово ввезені на митну територію України громадянами більш як на 30 діб, підлягають державній реєстрації протягом десяти діб з моменту такого ввезення без зміни реєстраційних документів та національних номерних знаків країни їх реєстрації у порядку, встановленому Кабміном. Ще передбачена зміна, яка зобов’язує поліцейського зупиняти транспортний засіб у разі, якщо є інформація, що свідчить про порушення власником автомобіля митних правил.

Потенційно, такі зміни здатні побороти тотальну зневагу до закону, причому не стільки шляхом посилення відповідальності водіїв на «єврономерах», скільки створенням адекватного, конкурентного та доступного механізму ввезення іномарок в Україну. Можна сподіватися, що абсолютна більшість погодиться реєструвати авто на батьківщині та сплачувати адекватні митні збори, аніж ризикувати власними коштами, часом та репутацією.

Джерело: https://mind.ua/openmind/20186305-poganoyu-mitloyu-koli-j-kudi-zniknut-evroblyahi

читати далі

Нещодавно, 13 червня, Кабмін презентував законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення забезпечення дотримання прав учасників кримінального провадження та інших осіб правоохоронними органами під час здійснення досудового розслідування». Це другий законопроект у межах ініціативи #МаскиШоуСтоп, покликаний посилити захист підприємців, які постраждали від неправомірних дій правоохоронних органів, до розробки якого долучилась Асоціація правників України (АПУ).

Положення законопроекту спеціально для АПУ прокоментував Євген Грушовець, заступник голови Комітету з кримінального та кримінально-процесуального права АПУ, партнер Ario Law Firm.

«Сама по собі ініціатива – правильна, але виникає дуже багато запитань щодо форми та механізму її реалізації за відсутності публікації запропонованих норм.

Так, «запровадження персональної відповідальності застосовується до працівника правоохоронного органу, який підписав рішення, що призвело до порушення прав чи нанесення збитків підприємцям» (дослівно). Але, якщо мова йде про шкоду завдану правоохоронцями під час досудового розслідування, то дуже рідко, коли рішення слідчого чи прокурора є приводом до втручання в права громадян.

Наприклад, процедура проведення обшуку ініціюється слідчим чи прокурором шляхом подачі відповідного клопотання на проведення обшуку, але на підставі такого клопотання обшуки не проводяться. Підставою для проведення обшуку є лише рішення суду.

Якщо суд задовольнив клопотання слідчого на проведення обшуку, то фактично кінцеву роль в цьому процесі відіграє слідчий суддя, а не слідчий чи прокурор, які виступили з ініціативою. Отже в такому випадку підстав для притягнення до відповідальності таких осіб немає.

Інший випадок – коли в процесі проведення обшуку пошкоджено майно особи, наприклад, вхідні двері шляхом пошкодження їх форми чи замків. Слідчий, як процесуальна фігура кримінального провадження, майже ніколи особисто не відкриває двері. Ці процедури виконують спеціально залученні особи: або з груп фізичного захисту, або працівники МНС (в залежності від ситуації). А тому, в такому випадку слідчий не підписує жоден документ і, відповідно, за ініціативою Мінюсту відповідальності не понесе.

Якщо ж подивитись з іншого боку, інколи примусове відкриття дверей (навіть дороговартісних) необхідне для якісного проведення розслідування з метою пошуку речей та документів, які можуть бути доказами у провадженні. І якщо слідчий,отримуючи заробітну платню в розмірі 8 тис. грн, розумітиме, що власник дверей його зможе притягнути до відповідальності через їх пошкодження, то цей слідчий навряд чи проведе такий обшук. І у цьому є певні ризики, адже є шанс, що необхідні речі та документи просто не знайдуть.

А від такої якості розслідування програє потерпілий і відповідно – суспільство. Чи потрібно вирішувати існуючу проблему? Звісно потрібно. Але і на сьогодні достатньо механізмів та способів, які можуть зупиняти «маски-шоу».

По-перше, слід підвищити якість роботи судової системи. Це стосується збільшення штату слідчих суддів. Правосуддя має бути доступнішим. Таким, щоб кожна особа, яка звернулася за захистом своїх прав до суду, змогла за місяць – максимум два отримати рішення, яким підтвердиться, або спростується факт порушення її прав з боку правоохоронців. На сьогодні ці процедури можуть займати роки.

По-друге, наявність необхідної кількості суддів в суді надасть можливість слідчим суддям приділяти розгляду того чи іншого клопотання достатньо часу, що також підвищить якість правосуддя в Україні.

По-третє, на мій погляд, слід припинити застосування оціночних суджень в рішеннях на проведення обшуку чи тимчасовому доступу до речей та документів, а саме – «вилучення грошових коштів,здобутих злочинним шляхом», «вилучення носіїв інформації, на яких зберігається інформація» і т.д. Якщо слідчий звертається до суду, то він повинен чітко вказати, що саме він шукає. В іншому випадку слідчий суддя повинен відмовляти в задоволенні клопотання про обшук.

По-четверте, варто забезпечити належний контроль процедури розслідування прокурорів, які інколи можуть просто «ховати голову в пісок» і не реагувати на скарги сторін провадження чи осіб, в яких вилучили чи пошкодили майно. Прокурор має якісно і своєчасно реагувати на порушення прав громадян під час досудового розслідування провадження.

По-п’яте, варто зробити більш ефективним механізм застосування ст.308 КПК України, коли вищестоящий прокурор зобов’язаний по суті розглянути скаргу, а не направляти її прокурору, який здійснює керівництво провадженням.

По-шосте, слід запровадити ефективний механізм дисциплінарної відповідальності слідчих та керівників слідчих підрозділів шляхом проведення якісного службового розслідування і застосування диференційованих підходів запровадження відповідальності, як слідчим так і керівником. На перший раз виносити догану, на другий – більш тяжкий захід стягнення. Надалі – звільнення з автоматичним відкриттям провадження при умові, що слідчий систематично порушує права людей. На моє переконання, якщо використовувати саме такий комплексний підхід, потреби в доопрацюванні закону «маски-шоу стоп» просто не буде».

Джерело: https://uba.ua/ukr/news/5762/

читати далі

Чи повинна страждати компанія, якщо випадково в ланцюжку виявився фіктивний контрагент і чи слід ототожнювати фіктивність цього контрагента з проведеною господарською операцією? Чи варто катувати бізнес за зв’язки, які нерідко трапляються через причини, які від цього бізнесу не залежать? Для багатьох відповідь цілком очевидна, і особливо в поточних економічних умовах вона однозначно негативна … Але часто не для фіскальних органів. Адвокат Ario Law Firm Наталія Швець розбиралася в тому, чи можливо захистити підприємство, якщо його звинувачують у зв’язках з фіктивним контрагентом.

Судова практика і кримінальні провадження

Виходячи із судової практики, випливає, що якщо в ланцюжку виявився фіктивний контрагент, то податкові донарахування будуть визнані в суді правомірними. Однак, слід врахувати, що відкриття кримінального провадження і отримання показань про непричетність до господарської діяльності підприємства в такого роду кримінальних провадженнях не є беззаперечним доказом відсутності проведення реальної господарської операції.

Крім того, під час кримінального провадження свідчення директора, головного бухгалтера (свідків/ обвинувачених) можуть змінюватися. Зрештою, порушена кримінальна справа може бути закрита через відсутність складу злочину. Також, необхідно виходити і з того, що платник податків, укладаючи договір, взагалі може не знати, що стосовно його контрагента порушено кримінальне провадження.

З цієї причини не можна стверджувати, що відкриття кримінальної провадження і отримання показань директора про його непричетність до господарської діяльності, підтверджують фіктивність контрагента. В податкових спорах, податкові органи досить часто використовують інформацію з реєстру кримінальних проваджень, і виступаючи в суді вказують на наявність кримінальних проваджень, забуваючи при цьому про наявність всіх первинних бухгалтерських документів.

На мій погляд, у справах, де заперечується податкове повідомлення-рішення по контрагенту, за яким ведеться кримінальне провадження, необхідно розглядати доведеність реальності господарської операції в загальній сукупності доказів, а не виключно керуватися відкриттям кримінального провадження.

Крім того, на мій погляд, наявність вироку по кримінальній справі та визнання контрагента фіктивним, не тягне за собою фіктивність всіх зроблених ним господарських операцій. Нікчемність і недійсність господарських операцій повинна доводитися в суді, але фіскали часто не обтяжують себе судовими процесами, а відразу відкривають кримінальне провадження, складають акти податкових перевірок, і апріорі господарські операції визнаються нікчемними.

З огляду на неоднозначність судової практики в частині оскарження податкових повідомлень-рішень у разі наявності вироків суду у кримінальних справах, на розгляд Великої палати Верховного Суду було передано справу №826 / 19939/16 про скасування податкового повідомлення-рішення. Неоднозначність виникла в зв’язку з різною оцінкою судами доказів при встановленні факту реальності господарських операцій і ймовірності їх здійснення. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/73054732

Велика Палата Верховного суду зазначила: “У частині дефекту податкового повідомлення-рішення та наявності вироку суду, велика Палата Верховного Суду зазначає, що в кожній конкретній справі суд повинен надавати правову оцінку встановленим фактичним обставинам справи”.

Це визначення доводить, що кожен податковий спір є самостійним і індивідуальним.

Спосіб тиску – податкові перевірки

Що стосується рішень про призначення податкових перевірок в рамках кримінальних справ, то тут слід зазначити, що фіскали активно користуються приписами п. 78.1.11. ст. 78 Податкового кодексу України, де зазначено, що перевірка може проводитися в разі, коли отримано судове рішення (слідчого судді) про призначення перевірки.

Главою 20 і 21 КПК України чітко визначено перелік слідчих дій – гласних і негласних (розшукових), розділом II визначено перелік заходів забезпечення кримінального провадження. У цьому переліку відсутня така слідча дія і захід забезпечення як проведення податкової перевірки. Тому призначення податкових перевірок не відноситься ні до слідчих дій, ні до заходів забезпечення кримінального провадження. У той же час, варто звернути увагу, що в КПК України процедура розгляду такого роду клопотань теж відсутня.

І ось ще на чому особливо слід з акцентувати увагу. Проблематика винесення постанов про проведення податкових перевірок в рамках кримінального провадження полягає в тому, що такі рішення не підлягають оскарженню в розумінні кримінального процесуального кодексу. Неможливість апеляційного оскарження таких постанов є порушенням принципів рівності всіх перед законом і судом, доступу до правосуддя. Тому, після винесення рішення про призначення податкової перевірки, платнику податків ще необхідно довести своє право на оскарження такого рішення.

читати далі