Мед, дьоготь та ложка, що дорога до обіду: що чекає на сферу банкрутства в Україні?

Сфера банкрутства в Україні знову зазнає змін. Зокрема, наразі на підпис Президента очікують два ухвалені ВРУ законопроєкти: № 2276 та № 3322. Чого слід очікувати ринку та чи змогли цього разу законотворці залишити «бочку з медом» без «ложки дьогтю»? Детальну відповідь в авторській статті для Асоціації правників України надав Руслан Сидорович, партнер Ario Law Firm, народний депутат Верховної Ради VIII скликання.

— Ще станом на дату ухвалення Кодексу з процедур банкрутства 18 жовтня 2018 року було очевидно, що внаслідок недостатності часу, відведеного для підготовки законопроєкту до голосування, низку його положень слід буде доопрацювати. Тому відповідні дискусії щодо норм, які підлягають доопрацюванню, ніколи не вщухали та тривають і досі.

Водночас, у професійної спільноти був перелік зауважень технічного характеру, які вимагали оперативного реагування без зміни принципових положень Кодексу. Як наслідок, 17.10.2019 року було внесено законопроєкт № 2276, який до другого читання отримав серйозне доопрацювання.

№ 2276: бочка меду з ложкою дьогтю

Результат голосування законопроєкту № 2276 красномовно свідчить про те, що необхідність таких змін давно назріла та підтримувалась практично всіма — за законопроєкт було віддано 303 голоси народних депутатів.Отже, які основні позиції були змінені цим законопроєктом?

Перше. Передусім, у правничої спільноти виникло запитання щодо теоретичної ймовірності ініціювати процедури банкрутства стосовно бюджетних установ, зокрема, суб’єктів публічного права. Хоча статтею 209 Господарського кодексу України визначено, що суб’єктом банкрутства може бути лише суб’єкт підприємницької діяльності, Кодекс з процедур банкрутства як спеціальний закон все ж таки мав би містити відповідні застереження щодо неприпустимості бути суб’єктами банкрутства не лише казенних підприємств, а й бюджетних установ. Саме тому ч. 4 ст. 2 Кодексу з процедур банкрутства було викладено у новій редакції. А ст. 1 доповнено нормою, що термін «бюджетна установа» вживається у значенні, наведеному у бюджетному кодексі України.

Друге. Також на професійних майданчиках неодноразово порушувалася дискусія щодо порядку оформлення власності майна, придбаного на аукціоні. Зокрема, з тексту ст. 87 КзПБ було незрозуміло, чи достатньо лише видачі нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), чи окрім свідоцтва є необхідним також укладення відповідного договору. Нова редакція ч. 3 ст. 87 зняла цю невизначеність та логічно визначила, що єдиним правовстановлюючим документом є свідоцтво, що видається нотаріусом на підставі протоколу про проведення аукціону та акту про придбання майна на такому аукціоні.

Третє. Чимало дискусій викликало питання порядку призначення арбітражного керуючого на етапі відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможності). Наявний ще станом на сьогодні порядок (оскільки законопроєкт все ще не підписаний президентом та не оприлюднений) викликав чимало нарікань. Призначення арбітражного керуючого автоматизованою системою часто-густо мало наслідком не стільки антикорупційний вплив, скільки вибір арбітражного керуючого, який або не мав бажання займатися відповідною справою, або не володів необхідним досвідом.

Порядок призначення арбітражного керуючого, передбачений законопроєктом № 2276, зокрема, п.п. 2¹ і 4 ¹ передбачає обов’язок ініціюючого кредитора або боржника — фізичної особи при зверненні до суду подавати кандидатуру арбітражного керуючого для виконання повноважень розпорядника майна або керуючого реструктуризацією. Лише за відсутності такої пропозиції суд застосовує автоматизовану систему для вибору арбітражного керуючого з-поміж осіб, внесених до єдиного реєстру арбітражних керуючих України. На моє глибоке переконання, такий порядок призначення арбітражних керуючих забезпечить більш оперативний розгляд справ про банкрутство (неплатоспроможність), а відтак, зробить відповідні процедури більш ефективними.

Четверте. На жаль, загалом позитивний, на мою думку, законопроєкт не обійшовся без ложки дьогтю. Річ у тім, що до вже існуючих 16 мораторіїв у процедурах банкрутства та виконавчого провадження було додано ще один. Це мораторій на відкриття провадження у справах про банкрутства теплопостачальних і теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії, які включені до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості відповідно до профільного закону. Безглуздість цієї норми підтверджується хоча б тим, що ініціатори цього пункту законопроєкту стверджували, що неприйняття такої норми призведе до зриву опалювального сезону 2019 — 2020 року, а також до колапсу комунальних служб. Проте, як ми бачимо, країна загалом успішно прожила опалювальний сезон, «небо на землю не впало», катастрофи не сталося. З іншого ж боку, введення таких мораторіїв створює нерівні умови для захисту своїх прав для різних суб’єктів господарювання та є фактично однією з причин звернення українських громадян та бізнесу до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) в частині порушення їхніх прав щодо невиконання зобов’язань відповідними суб’єктами. Подібні мораторії вже були предметом досліджень у ЄСПЛ та констатовані як системні порушення прав людини, зокрема, у справах «Юрій Миколайович Іванов проти України» та «Бурмич та інші проти України», де заходи загального характеру так і залишаються невиконаними. А це, у свою чергу, загрожує для України застосуванням санкцій, передбачених Конвенцією.

Так, справа «Юрій Миколайович Іванов проти України» знаходиться на посиленому моніторингу у Раді Європи ще з червня 2018 року. А враховуючи це, слід не забувати, що війна України з Росією точиться не лише на Сході України, а також і у дипломатичних колах. Санкції ПАРЄ, застосовані свого часу проти РФ, ґрунтувалися на порушенні Росією своїх зобов’язань саме щодо громадян України. Ми усі неодноразово могли спостерігати, як РФ уміло використовувала «дружніх» до себе депутатів ПАРЄ з країн старої Європи у дипломатичній війні з Україною у Страсбургу. І тому, коли Україна не лише не вживає заходів загального характеру для виконання згаданих вище рішень ЄСПЛ (зокрема, дворічний термін для впровадження та реалізації ad hoc механізму з виконання рішень ЄСПЛ «Бурмич та ін. проти України» закінчився у жовтні 2019 року), а навпаки, поглиблює констатовану проблему, ми лише створюємо чудовий «пас» для нашого цивілізаційного ворога та послаблюємо Україну на міжнародній дипломатичній арені.

№ 3322: ложка дорога до обіду

Наступний законопроєкт № 3322, проголосований 18.06.2020 року, стосується заходів, необхідність у яких виникла у зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби. Україна в цьому випадку не вигадувала велосипед та була далеко не першою у світі країною, яка прийняла відповідні норми. Законопроєкт передбачає:

1. Можливість проведення зборів та комітету кредиторів на період дії карантину в режимі відеоконференцій та шляхом опитування.
2. Звільнення арбітражного керуючого від відповідальності за невчинення дій, передбачених Кодексом, якщо їх вчинення призвело б до порушення умов карантину, встановленого Кабінетом міністрів України. 
3. Продовження строків:

• попереднього засідання;
• звернення у межах провадження у справі про банкрутство про визнання недійсними правочинів, вчинених боржником;
• дії мораторію на задоволення вимог кредиторів;
• оголошення про проведення першого, повторного та/або другого повторного аукціону;
• виконання плану санації чи реструктуризації;
• процедури розпорядження майном;
• ліквідації;
• реструктуризації боргів боржника;
• погашення боргів боржника.

4. На період дії карантину та протягом 90 днів з дня його скасування не допускається відкриття нових проваджень у справі про банкрутство за вимогами, що виникли з 12 березня 2020 року. Керівник боржника звільняється від солідарної відповідальності за незвернення до суду у зв’язку із загрозою неплатоспроможності підприємства. Комітет кредиторів та забезпечений кредитор мають право ухвалити рішення про припинення проведення аукціонів з продажу майна боржника. Зупиняється нарахування відсотків на зобов’язання боржника перед кредиторами, які реструктуризовані планом санації чи реструктуризації боргів боржника.

Я вже неодноразово зазначав, що у межах карантинних заходів більшість норм цього законопроєкту є зрозумілими та логічними. Проте, керуючись багаторічним досвідом, особисто у мене виникають деякі сумніви щодо того, чи не стане цей законопроєкт уособленням крилатого виразу «немає нічого більш постійного за тимчасове». Чи не призведе продовження строків мораторію до того, що такий мораторій буде існувати у нас приблизно стільки, скільки існував мораторій на продаж землі?

Також окреме запитання викликає річ, не пов’язана із законопроєктом № 3322. Мова йде про електронний суд, за умови функціонування якого не було б необхідності вносити відтермінування процесуальних строків у КзПБ та інші процесуальні кодекси. Оскільки електронний суд не зміг запрацювати у повному обсязі вчасно, ухвалюючи цей законопроєкт, ми стикаємося і з новим ризиком, зазначеним вище.

Не можу не звернути уваги і на те, що прийняття цього законопроєкту супроводжувалося гарячими дискусіями, зокрема, низка арбітражних керуючих висловлювали думку, що мораторій на відкриття проваджень у справі про банкрутство призведе до масових зловживань недобросовісними боржниками та негативно вплине на економічні показники держави.

Водночас, зважаючи на тривалий розгляд законопроєкту та те, що він до цього часу залишається непідписаним Президентом, може скластися ситуація, при якій законопроєкт набуде чинності або після скасування карантину, або за умови його вже суттєвого послаблення. Якщо це станеться саме так, то тоді такий законопроєкт може принести більше шкоди, аніж користі, оскільки створить правову невизначеність. Річ у тім, що з 12 березня 2020 року вже відкрито чимало нових проваджень у справах про банкрутство, що може не відповідати існуючій навколишній реальності. Тому, на мій погляд цей законопроєкт насправді відповідає критерію приказки «ложка дорога до обіду». Тривале затягування у цьому випадку нищить ті позитивні ідеї, які закладалися його авторами. Так само, як можуть нашкодити ліки, які пацієнт приймає вже після одужання