0

Фальсифікатори правди

Фальсифікатори правди

Як правоохоронці фабрикують докази у суді – в авторському блозі радника Ario Law Firm Владислава Грищенка  на Liga.net.

Якщо у правоохоронних органів з якихось причин є мета «полоскотати вам нерви», а у гіршому випадку – притягнути до кримінальної відповідальності, то така «дрібниця», як фабрикування доказів проти вас, як правило, не стане  на заваді. Про те, як це зазвичай відбувається та як цьому протистояти – розбираємося нижче.

Як на стадії дослідження доказів у слідчих суддів, так і під час їх дослідження безпосередньо у судовому  розгляді, мені, на жаль,  неодноразово доводилось стикатися з фактами фальсифікацій правоохоронців проти моїх підзахисних. Причому, слід зазначити, що дослідження цих матеріалів свідчить  про «недбалість» сторони обвинувачення навіть у фальсифікації матеріалів. Виходячи з власного досвіду, можу сказати, що такі підробки, як правило, легко виявляються, проте забирають багато часу для того, аби довести суду недопустимість подібних доказів. А для людей, на карту яких поставлена їх свобода та репутація, цей час є дуже важливим.

Ось, декілька досить поширених методів фальсифікації з боку представників правоохоронної системи.

Підробка підписів у процесуальних документах

Зокрема це стосується підписів на клопотаннях, які потребують обов’язкового погодження прокурора. Наприклад, звернення з  клопотанням про тимчасовий доступ слідчого, або ж клопотання про обшук. Якщо підпису прокурора у розділі «погоджено» на цих документах немає, то це  безумовна підстава для того, щоб відмовити у задоволенні подібних клопотань.

Що слід зазначити. Іноді використовується підробка на досить високому рівні – так, що розрізнити оригінал від фальсифікату майже неможливо. Але непоодинокі і випадки, коли не потрібно бути експертом, аби зрозуміти, що підпис на клопотанні належить зовсім не прокурору-процесуальному керівнику.

Наприклад, у справі нашого підзахисного – одного з керівників Державної служби зайнятості, якого звинувачують в отриманні неправомірної вигоди (за ч.4 ст. 368 Кримінального кодексу) – частина доказів ґрунтується на результатах проведення обшуку. Не буду забігати наперед і казати про грубі порушення правоохоронців під час самого обшуку ( це тема для окремої статті), а розкажу про кричущий факт, на підставі якого, власне і відбувся цей обшук.

Побачивши клопотання слідчого про проведення обшуку, нібито підписане прокурором, я не повірив своїм очам. Це була підробка підпису такого низького рівня, що її побачив би навіть сліпий. Тобто це клопотання про обшук не було погоджено з прокурором, а слідчий суддя, який задовольняв це клопотання був введений в оману. Причому, досудове розслідування у цьому провадженні було закінчено ще у вересні 2016 року, а суду матеріали передані аж у грудні 2019 року. Увесь цей час матеріали перебували у прокурора. Коли ми в суді дійшли до стадії дослідження письмових доказів, для мене став великим здивуванням той факт, що прокурор може не помітити такої грубої підробки. Якщо чесно, я був впевнений, що вони просто зроблять підміну клопотання на документ з оригінальним підписом. Але цього, на щастя захисту, не трапилось.

Звісно у сторони захисту були наявні ксерокопії цього клопотання і ми змогли провести експертне дослідження, яке підтвердило грубу підробку підпису.

Ми звернули увагу суду на цей факт та заявили клопотання про проведення експертизи вже оригіналу документу, а як порівняльні зразки просили використати підписи прокурора вже у судових документах, наприклад, у повідомленнях про дату проведення судових засідань. Наразі це клопотання знаходиться на стадії судового розгляду. Але підробка настільки кричуща, що її просто неможливо не помітити.

Що важливо знати у таких випадках, як цей? Відповідно до сформованої у рішеннях Європейського суду з прав людини доктрини «Плодів отруйного дерева»,  якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з його допомогою, будуть такими ж. Тобто недопустимими вважатимуться не кожний окремий доказ, а весь ланцюг доказів, отриманий на підставі сфальсифікованого доказу. Таким чином, якщо підпис прокурора у клопотанні про обшук підроблений, тобто прокурор насправді його не погоджував, відповідно і ухвала слідчого судді, і результати цього обшуку, і усі вилучені речі вважаються недопустимими доказами.

Ви напевно здивуєтесь, але більшою мірою підробка підписів на процесуальних документах відбувається навіть не через якийсь «злий умисел» представників правоохоронних органів. Причина – досить банальна. Це звичайна недбалість та лінь витрачати зайвий час на те що слідчі вважають «пустою формальністю». Адже, як правило, органи досудового розслідування та прокуратури знаходяться у різних будівлях, тож і погодження процесуальних дій відбувається телефоном.

Фейкові свідки

Ще одна поширена практика серед правоохоронців – знайти сторонню людину та під тиском змусити її дати свідчення проти того, кого вони «взяли у розробку». Або ж тримати «штатного» свідка, який за потреби підпише будь-який протокол. Здебільшого це стосується справ про виявлення наркотичних засобів або зброї. Далі цей «протокол допиту свідка» стає підставою для отримання у слідчого судді ухвали на обшук.

Так, у справі одного з наших клієнтів – волонтера, реставратора раритетної зброї  – у якості «свідка» була залучена людина, яка двічі притягалася до кримінальної відповідальності і  у буквальному сенсі слова знайдена на вокзалі у Києві. Ми провели влаcне адвокатське розслідування і довели це.  

Цей «свідок» нібито надав органу досудового розслідування покази  про те, що вдома у нашого клієнта зберігається зброя. Причому, допит цього «свідка» проводив навіть не слідчий, а оперативний співробітник (слідчі рідко беруть на себе тягар такої фальсифікацій). Обставини, які цей лжесвідок виклав у своїх так званих свідченнях (а точніше просто підписав протокол, який йому дали правоохоронці) вочевидь суперечить і логіці, і його соціокультурному рівню.

А тепер про рівень абсурду наданих «свідчень». Безпритульна людина, яка вештається вокзалом у протоколі допиту зазначає, що  до нього підійшла інша особа, «адреса проживання» якої також є вокзал, та повідомила, що знає  людину (нашого клієнта), у якої вдома зберігається зброя. Ця невідома особа начебто запропонувала поїхати до нашого клієнта з метою придбати зброю (не зрозуміло, правда, за який кошт і навіщо), але дома нікого не було.

Найцікавіше, що можна було прочитати у протоколі допиту це те, як точно так званий «свідок» ідентифікував особисті дані нашого клієнта – ім’я, адресу, номер мобільного телефону. Проте повідомити що-небудь про особу, яка надала інформацію про клієнта, він не зміг. Єдине, що  сказав – це був якийсь Андрій, але номеру його не збережено, адже мобільний – втрачений. Зовсім інша справа з нашим клієнтом: його номер мобільного був записаний у «свідка» на окремому клаптику паперу, саме тому він зміг чітко назвати його під час «допиту».

Прокуратура усілякими способами саботувала судовий розгляд, клопотала про перенесення судових засідань, мотивуючи це розшуком свідка. За словами прокурорів, вони направляли повістки свідку за місцем його проживання.  Звичайно, цього свідка сторона обвинувачення так і не змогла доставити до суду. Нам, стороні захисту, довелося виконувати роботу прокурорів. Ми дослідили цю невловиму особу та шляхом численних адвокатських запитів виявили його судимості і той факт, що він давно вже не мешкає за адресою, зазначеною у протоколі допиту. Отже, ми надали суду офіційну інформацію з місцевої сільради (за місцем реєстрації лжесвідка) про те, що він вже давно там не проживає, а будинок, де він мешкав стоїть покинутим.

Понад два роки завдяки «активності» прокурорів справа розглядалася у суді. Всього – від проведення обшуку у нього вдома до винесення вироку судом – пройшло три роки. Наприкінці квітня 2020 року Голосіївський районний суд м.Києва виправдав нашого клієнта, визнавши його невинуватим в інкримінованому злочині. До речі, прокурори просили суд ув’язнити нашого підзахисного на 5 років!

Підробка речових доказів

Окрім фейкового свідка, у вищезазначеній історії ще є «дивовижні» нюанси. Під час обшуку, проведеного на підставі свідчень невловимого свідка, слідчі «виявили» у клієнта купу речей, які не є ані зброєю, ані боєприпасами, а потім заявили, що з вилученого майна прямо в кабінеті слідчого сконструювали пістолет – «Вальтер ППК». Якщо чесно, ми до сих пір так і не зрозуміли з чого ж саме сконструйований той пістолет, адже усе вилучене майно було пізніше повернуто нашому підзахисному під розписку. І це я мовчу про те, що сам процес «конструювання» правоохоронцями зброї не був задокументований взагалі ніяк.

«Класика» фейків в економічних злочинах

Це проведення економічної експертизи на підставі довідки державного аудитора.

Відповідно до ст. 93 Кримінального процесуального кодексу, сторона обвинувачення збирає докази у тому числі шляхом витребування результатів перевірок, висновків ревізій та актів перевірок, проведенні інших процесуальних дій.

Зазначу, що результати перевірки, які роблять аудитори, має бути представлені у вигляді акту ревізії, що проводиться на підставі відповідного наказу керівника органу Державної аудиторської служби. Це чітко і однозначно визначено у Законі України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні». Але часто, коли є конкретне завдання, правоохоронці ладні і самі провести «перевірку». Як спеціаліста до такої «перевірки» вони залучають співробітника Державної аудиторської служби. За результатами участі у такій «перевірці» спеціаліст складає довідку.

Що таке довідка у кримінальному провадженні? Відповідь: те саме, що і не у правовій сфері. Це просто довідкова інформація. Для слідчого ця довідка може слугувати не більше ніж путівником для проведення подальших перевірочних та слідчих дій. Але ця довідка не може бути доказом у виявленні якихось порушень, адже те, що може бути доказом у кримінальному провадженні і яким чином його може отримати сторона обвинувачення перелічено у ч. 2 ст. 93 КПК України. При цьому, повноважень здійснювати «перевірки» фінансово-господарської діяльності будь-кого безпосередньо слідчому чи прокурору не надає жодна зі статей кримінального процесуального законодавства.

Отже, «схема» така. Для того, щоб «легалізувати»  довідку і зробити з неї «доказ», слідчий чи прокурор далі звертаються з постановою про проведення судово-економічної експертизи. На вирішення експертів-економістів ставлять прості питання нібито передбачені Інструкцією про призначення та проведення експертиз, що затверджена наказом Мін’юсту №53/5. Наприклад, чи відповідають факти, встановлені  при перевірці,  фактичним обставинам; чи підтверджуються вони документально тощо? І ось на цьому етапі відбувається на перший погляд невелика підміна понять. Аналізуються не результати перевірки, а аналізується довідка спеціаліста. На жаль, цим почали зловживати навіть прокурори САП, хоча раніше «пальму першості» утримували співробітники поліції.

Зокрема у справі одного з наших клієнтів, якого підозрюють у неправомірному використанні бюджетних коштів, виділених на будівництво лікувально-діагностичного комплексу однієї з київських дитячих лікарень, саме таким чином була проведена судово-економічна експертиза, яка є єдиним джерелом тверджень сторони обвинувачення про завдані збитки. Наразі ця справа розглядається у суді і до цієї стадії дослідження письмових доказів ми ще не дійшли.

З такою ж самою фальсифікацією ми зіткнулись і у справі мера Львова Андрія Садового, якому інкримінують нібито зловживання владою при будівництві індустріального парку. Тут вже безпосередньо прокурори САП залучили співробітника Державної аудиторської служби саме у якості спеціаліста до проведення перевірки. Він виклав результати свого бачення ситуації у довідці. Тобто поступив правомірно. А ось далі на підставі цієї довідки, правоохоронці провели судово-економічну експертизу і експерти-економісти аналізували довідку – як суб’єктивне бачення окремого співробітника ДАСУ, а не акт ревізії.

Мене дуже здивувала позиція прокурорів САП у суді, коли вони відстоювали своє ніби то право використовувати такі докази, посилаючись на правову позицію, викладену у постанові Верховного суду від 20.03.2019 у справі  808/3230/17, де одна із сторін оскаржувала залучення таким чином спеціалістів Державної аудиторської служби до проведення перевірки. Верховний суд у своєму рішенні зазначив, що, дійсно, згідно з правилами КПК слідчий може у якості спеціаліста залучити будь-яку компетентну особу. При цьому суд відзначив, що допустимість подібних доказів може бути оцінена виключно судом у рамках кримінального провадження. Отже, у зазначеній правовій позиції ВС немає і не могло бути «дозволу» стороні обвинувачення використовувати як доказ результати консультацій спеціалістів.

В принципі, це ніким і не оспорюється. Дійсно, процесуальний статус спеціаліста визначений Кримінальним процесуальним кодексом, зокрема статтею 71: «це особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних або інших засобів і може надавати консультації під час досудового розслідування і судового розгляду з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок». Але консультацію спеціаліста правоохоронці прирівнюють до акту перевірки компетентного органу! А це очевидна протиправна маніпуляція.

Це класика жанру практично у кожній економічній справі. А потім ми роками чекаємо на те, коли справа почне розглядатися по суті, щоб довести, що така експертиза – недопустимий доказ, тому що в її основу покладений аналіз довідкового, консультативного документа, який не має ніякої юридичної сили як доказ.

Короткі висновки

Що об’єднує усі ці історії, окрім неправомірних дій представників правоохоронної системи? Втрачений час їх героїв, які через недбалість або навпаки злочинну цілеспрямовану діяльність правоохоронців роками мають відновлювати свою репутацію, право на зайняття професійною діяльністю та жити спокійним життям.

P.SДля того, щоб сфальсифікована справа виглядала правдоподібно, представники правоохоронної системи у першу чергу мають знати, як взагалі виглядають якісно проведені справи без фабрикувань та підробок. А рівень компетенції деяких наших правоохоронців нерідко змушує бажати кращого.

Ще за моє перебування на посаді прокурора,  у 2009 році ми розслідували злочинні дії прокурора, через які людину відправили за ґрати за вбивство, якого вона не вчиняла.

Це було у Макіївці. Жінку засудили до семи з половиною років позбавлення волі, а за рік після цього були знайдені реальні вбивці, які окрім цього скоїли ще декілька вбивств. Звісно, засуджена жінка була повністю виправдана, звільнена із місць позбавлення волі, але через загострення отриманого там туберкульозу невдовзі померла. А згодом український суд задовольнив позов її рідних на відшкодування понад двох мільйонів гривень.

Тоді ж і постало питання, а хто ж винен у тому, що жінку визнали винною?

Ми виявили, що фальсифікацією доказів більшою мірою займалися оперативні співробітники, а ось слідчий прокуратури вже почав фабрикувати докази через власну недбалість. Він не зміг нормально оцінити матеріали справи і вирішив, що вбивця – ця жінка.  Щоб у суду не було зайвих питань він просто викидав зі справи цілі блоки інформації, яка вочевидь суперечила цій версії, а нестачу аркушів справи компенсував, зокрема тим, що розрізав навпіл бланк протоколу, робив з нього два листи і за кількістю опис матеріалів збігався.

Це далеко не усі його «шедеври» фальсифікації. Коли ми почали допитувати людей і у т.ч. понятих, які залучалися слідством, то випливало, що та слідча дія, що у справі оформлена як невеликий огляд місця події, в реальності було відтворенням обстановки злочину, під час якого взагалі стороння особа також оговорювала себе у цьому вбивстві. І кількість такого у справі «зашкалювала».

Тож сьогоднішня «еквілібристика» правоохоронців далеко не нова практика.

Форма запиту