Зворотний бік Євро­пейської міграцій­ної кризи

Ольга Коваль, адвокат Ario Law Firm в статті для видання «Юридична газета» аналізує практику ЄСПЛ.

Протягом останніх років Європа потерпає від напливу біженців. Згідно з даними ООН, за останні 15 років кількість міжнародних мігрантів збільшилася на 40% та перевищила 250 млн осіб. Найбільше до Європейських країн їдуть мешканці Північної Африки, Близького Сходу, Південної Азії. З 2015 р. таку ситуацію багато хто вже охрестив Європейською міграційною кризою, найбільшою з часів Другої світової війни.

Колючі дроти та армія на кордонах європейських країн всередині ЄС, самоорганізовані групи звичайних європейських громадян, які займаються пошуком нелегальних мігрантів — все це залишається навіть сьогодні, коли криза йде на спад.

З одного боку, небажання утримувати мільйони чужих громадян за кошти європейських платників податків, підвищення загрози національній безпеці європейських країн, погіршення криміногенної ситуації на вулицях європейських міст. Однак з іншого боку, нерідко у процесі міграції люди, які біжать від нестерпних умов життя у себе на батьківщині, від бідності та війни, зазнають дискримінації та інших форм експлуатації в цивілізованій Європі (особливо це стосується нелегальних мігрантів).

Що каже ООН та ЄСПЛ

Організація об'єднаних націй визначає мігранта як «особу, яка проживає в чужій країні протягом більше ніж одного року, незалежно від причин міграції (добровільні чи недобровільні) та методів міграції (легальні або нелегальні)».

19.09.2016 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла Нью-Йоркську декларацію, в якій висвітлені зобов'язання, що стосуються прав біженців та мігрантів. Зобов'язання полягають у захисті прав людини: всіх біженців і мігрантів, незалежно від їхнього статусу. Всі діти-біженці та діти-мігранти повинні почати здобувати освіту протягом кількох місяців після прибуття в країну призначення. Сексуальне та гендерне насильство є недопустимими. Країни, які здійснюють порятунок, прийом та розселення великої кількості біженців і мігрантів, мають отримувати підтримку.

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) — ще один впливовий орган, що дозволяє мігрантам захищати свої порушені права, зокрема, шляхом відшкодування моральної шкоди за незаконне тримання під вартою, примусове «видворення» тощо. Відповідно до ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, договірні сторони (країни, які ратифікували Конвенцію) гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права та свободи, визначені Конвенцією.

Моторошна статистика

Серед найпоширеніших порушень країн, які ратифікували Конвенцію, у своїх рішеннях ЄСПЛ констатує порушення ст. 2 (право на життя), ст. 3 (заборона катування), ст. 5 (право на свободу та особисту недоторканність), ст. 6 (право на справедливе судочинство). ЄСПЛ вказує, що ст. 2, 3 Конвенції забороняють «непряме видворення», тобто вигнання в державу, в якій мігранти можуть зіштовхнутися з подальшою депортацією без належної оцінки їхнього становища.

Зокрема, у справі про видворення «М. С.С. проти Бельгії та Греції» 2011 р. Європейський суд постановив, що у конкретній державі-члені ЄС недостатньо розроблена процедура надання притулку та не надаються ефективні гарантії від незаконного видворення. Інші держави-члени повинні утримуватися від повернення шукачів притулку до такої країни на підставі положень Дублінського регламенту. За результатами розгляду скарги суд зобов'язав Грецію та Бельгію виплатити заявнику 1 тис. євро та 24,9 тис. євро компенсації морального шкоди.

Також положення ст. 2, 3 Конвенції застосовуються, якщо особам, яким загрожує небезпека, відмовлено у в'їзді через сухопутний кордон або їх перехоплено в морі. Таке рішення було ухвалене у справі «Хірсі Джамаа та інші проти Італії» 2012 р., де суд встановив, що групу мігрантів, перехоплену в морі державними органами Італії, не можна було повертати до Лівії, де на них чекала реальна загроза життю, що суперечить ст. 3 Конвенції. Замість цього їм повинні були надати можливість клопотати про отримання притулку в Італії.

Цікавим є рішення у справі «Аль Хусін проти Боснії та Герцеговини» 2019 р., де суд констатував, що відбулося порушення ст. 5 (право на свободу та особисту недоторканість) Конвенції. Боснію і Герцеговину було зобов'язано виплатити заявникові 9 тис. євро відшкодування моральної шкоди, оскільки Аль Хусін спочатку протиправно був поміщений у центр тимчасового тримання незаконних мігрантів як особа, яка становить загрозу для національної безпеки, а потім понад 8 років його незаконно тримали під вартою для очікування можливої депортації. Протягом цих 8 років органи влади шукали безпечну третю країну, щоб його вивезти, проте до серпня 2014 р. загалом 38 країн відмовилися прийняти чоловіка. Принаймні з цього дня мало бути зрозумілим, що його депортація приречена на провал.

У 30 тис. євро ЄСПЛ оцінив тримання під вартою іммігранта для очікування депортації протягом більше ніж 18 місяців у 3‑х відділах поліції Кіпру (справа «Хагхіло проти Кіпру» 2019 р.). За результатами розгляду скарги встановлено порушення ст. 3 (заборона катування) та ст. 5 (право на свободу та особисту недоторканність).

Отже, якщо мігрант дійсно був затриманий з порушенням внутрішнього законодавства договірної сторони або з порушенням прав і гарантій, встановлених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, у нього є шанс не тільки відновити справедливість в Європейському суді, але й отримати чималу грошову компенсацію на відшкодування моральної шкоди.

Коли Конвенція — не порятунок

Справа «Абоя Боа Жан проти Мальти» 2019 р. Абоя Боа Жан прибув на Мальту, надавши свій внутрішній паспорт. Він повідомив імміграційні органи влади, що він був визнаний біженцем у Вірменії та мав намір вимагати притулку на Мальті. Проте йому відмовили у в'їзді та взяли під варту як незаконного мігранта. За результатами розслідування імміграційна Апеляційна рада встановила, що його статус біженця у Вірменії ще не був визначений, а також був знайдений підроблений паспорт громадянина Італії. Таким чином, ЄСПЛ встановив відсутність порушення ст. 5 в розрізі затримання Абоя Боа Жан як незаконного мігранта.

Щоб подати скаргу до ЄСПЛ

Відновлення справедливості — процедура не проста і тривала. Європейський суд з прав людини не є винятком. Перш ніж подавати скаргу до ЄСПЛ, заявник повинен чітко дотримуватися всіх вимог, встановлених ст. 471 Регламенту суду «Зміст індивідуальної заяви», оскільки в іншому випадку суд може визнати заяву неприйнятною.

ЄСПЛ може розглянути справу лише в тому випадку, якщо скарга:

• стосується порушеного одного чи кількох прав, викладених у Конвенції та Протоколах до Конвенції;
• спрямована проти держави, яка ратифікувала Конвенцію чи відповідний Протокол;
• стосується фактів, за які несе відповідальність певна державна структура;
• стосується фактів чи подій, які відбулися після дати ратифікації державою Конвенції чи відповідного Протоколу;
• порушення основоположного права стосується особисто і безпосередньо заявника;
• національній правовій системі була надана можливість виправити порушення прав, тобто вичерпання національних засобів правового захисту (скарги повинні бути надані в національні суди, в тому числі у найвищу судову інстанцію);
• подана протягом 6 місяців після дати винесення остаточного рішення;
• ґрунтується на достовірних фактичних даних;
• не була розглянута судом або іншим міжнародним органом.

Джерело: https://yur-gazeta.com/publications/practice/inshe/zvorotniy-bik-evropeyskoyi-migraciynoyi-krizi.html