Три роки банкопаду. У пошуках винних

Юрист Адвокатського об`єднання “ЮФ”Ario” Олег Закалюк спеціально для Finance.ua зробив аналіз банківського законодавства і знайшов причини, через які до сих пір так ніхто і не поніс відповідальності за найглибшу банківську кризу в історії незалежної України.

За останні кілька років понад 90 банків було визнано неплатоспроможними, мільйони українців стали заручниками цієї ситуації, тисячі вкладників втратили свої заощадження. Проте за скалічені долі, витрачені нерви та вкрадені кошти досі реально ніхто не був притягнутий до відповідальності.

Хоча розмов про те, що власники мають відповідати і перед клієнтами, і перед законом, було багато. Тож не дивно, що у багатьох може виникнути питання, яким чином відновиться довіра українців до фінансової системи, а отже, у подальшому нормально функціонуватиме та розвиватиметься банківський ринок країни, якщо ніхто не несе відповідальності за неефективний менеджмент, недотримання нормативів ліквідності чи навіть навмисне доведення банку до неплатоспроможності?

У розвинених економіках світу подібна до нашої ситуація з масовим банкрутством фінустанов – малоймовірна, а за кожен втрачений цент клієнта акціонери та менеджмент банку можуть взагалі опинитися за ґратами.

Чому ж в Україні все інакше і чому для нас, споживачів банківських послуг, розміщення власних заощаджень у деяких фінансових установах країни часто перетворюється на гру в “російську рулетку”? Відповіді на ці питання пропоную знайти в українському законодавстві, що регулює цей вид правовідносин.

Що каже закон?

За загальним правилом учасники банку відповідають за зобов’язаннями банку згідно із законами України та статутом фінустанови. Власники істотної участі зобов’язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку.

У свою чергу, істотна участь – це пряме та/або опосередковане володіння однією чи групою осіб 10 та більше відсотками статутного капіталу та/або права голосу акцій, паїв юридичної особи або незалежної від формального володіння можливості значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи.

Особа є власником опосередкованої істотної участі незалежно від того, чи здійснює вона контроль прямого власника участі в юридичній особі або контроль будь-якої іншої особи в ланцюгу володіння корпоративними правами такої юридичної особи.

Пов’язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі, нормативно-правових актів НБУ, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність (частина п’ята ст. 58 закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Окрім цього, пов’язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди, несе відповідальність своїм майном (частина шоста ст. 58 закону України «Про банки і банківську діяльність»).

А за умови, якщо внаслідок дій або бездіяльності пов’язаної особи банку завдано шкоди, а інша пов’язана з цим банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду.

І щоб притягнути до відповідальності власника істотної участі банку, стягувач має довести його вину, наявність завданої шкоди та причинно-наслідкового зв’язку між діями власника і завданою шкодою.

Покарати – без шансів

І навіть незважаючи на те, що в цивільному праві існує презумпція винуватості (ст. 614 та ст. 1166 ЦК України, що означає, що відсутність своєї провини доводить особа, яка порушила зобов’язання чи завдала шкоди), якщо акціонер доведе, що шкода була нанесена не з його вини, то він звільняється від необхідності відшкодування такої шкоди.

Тобто учасник банку буде пояснювати в суді, що він невинний і обов’язок доведення протилежного буде покладено на позивача.

І найприкріше у цьому те, що в нашій країні явище, коли право використовується на шкоду не просто окремим суб’єктам (що, звісно, неприпустимо), а й взагалі суспільним інтересам, досить поширене.

На мій погляд, до таких явищ належить й ця неоднозначна, майже примарна можливість притягнення до відповідальності акціонера збанкрутілого банку за нанесену ним шкоду.

Сьогодні існує багато судових справ за позовами вкладників до власників істотної участі банків, що ліквідуються, щодо відшкодування шкоди. Проте однозначної судової практики поки не існує, оскільки в разі відсутності хоча б одного із вищезазначених елементів складу цивільного правопорушення (вина, наявність завданої шкоди та причинно-наслідковий зв’язок між діями власника і завданою шкодою), довести в суді наявність підстав для відшкодування такої шкоди досить важко.

Є кого наслідувати

Якщо порівняти досвід таких країн, як США та Канада, то їх законодавство передбачає зовсім інший механізм відповідальності за завдання шкоди.

В ХІХ та ХХ століттях у США та Канаді банківська система була сформована за рахунок великої кількості дрібних фінансових установ, які досить часто банкрутували.

Проте, незважаючи на розповсюджені банківські та фінансові кризи цих років, вкладники майже завжди повертали свої заощадження, а рівень втрат був незначний.

Тобто, банківська система, на відміну від нашої, показала досить позитивну тенденцію. Так, в США протягом 1865-1934 років, середні втрати вкладників в національних банках становили 4,9 цента на кожні 100 доларів депозиту.

Протягом 1865-1920 років в Канаді, де неплатоспроможність банків була більш рідкісним явищем, втрати вкладників перебували на тому ж рівні.

Причиною такого низького рівня втрат вкладників банків обох країн (Канади та США) була «подвійна відповідальність», яка передбачена статутами національних банків. Тобто, саме учасники банків були відповідальними за зобов’язаннями банків пропорційно своїм часткам у випадку банкрутства та ліквідації фінансової установи.

На законодавчому рівні в Канаді та більшості американських штатів було чітко встановлено, що власники істотної участі банків несуть ризик відповідальності за зобов’язаннями банку у випадку його банкрутства (дані з офіційного сайту Financial Post).

І на мій погляд, саме запровадження такого принципу «подвійної відповідальності», яке буде зафіксовано в українському законодавстві, допоможе виправити ситуацію, а саме – змусити тих, хто причетний до банкрутств українських фінустанов понести відповідальність, мінімізувати ризик повторення подібної масштабної фінансової кризи у майбутньому і, таким чином, у повній мірі відновити довіру громадян до банківських установ, що зробить наш фінансовий сектор набагато міцнішим.

Олег Закалюк, юрист Адвокатського об’єднання “Юридична фірма “Ario”

Джерело:https://news.finance.ua/ua/news/-/411848/oleg-zakalyuk-try-roky-bankopadu-u-poshukah-vynnyh