Ario Law Firm регулярно отримує від Клієнтів запитання щодо взаємодії бізнесу та громадян з Державною фіскальною службою. По відповіді – радник з податкової практики Ario Ольга Решетник і юрист Наталія Швець відправилися до Головного управління ДФС у м. Києві, і взяли інтерв’ю у начальник ДФС у м.Києві Людмили Демченко. Наводимо повний текст відповідей.
Ольга Решетник: Які на сьогоднішній день передбачені ПК України функції державних податкових інспекцій? Та як вони реалізуються ДПІ? Що включає сервісне обслуговування платників податків?
Людмила Демченко: З 1 січня 2017 року набрали чинності, за винятком окремих норм, Закони України від 20 грудня 2016 року № 1791-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» (далі – Закон № 1791) та № 1795-VIII «Про внесення змін до розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України щодо підтримки літакобудівної галузі» (далі – Закон № 1795), від 21 грудня 2016 року № 1797-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» (далі – Закон № 1797), якими внесено зміни до Податкового кодексу України (далі – ПК України).
Так, суттєвих змін зазнали функції контролюючих органів порівняно з попередньою редакцією ПК України, зокрема у частині перенесення на рівень головних управлінь функцій, які виконувалися на районному рівні (проведення контрольно-перевірочної роботи, адміністрування податків, зборів, платежів, контроль за своєчасністю подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності, контроль за правомірністю бюджетного відшкодування податку на додану вартість, погашення податкового боргу, стягнення своєчасно ненарахованих та/або несплачених сум єдиного внеску та інших платежів тощо).
Таким чином виконання більшості функцій контролюючих органів зосереджено на рівні головних управлінь, за виключенням функцій сервісного обслуговування платників податків, виконання яких покладено на державні податкові інспекції.
Статтею 191 ПК України закріплено функції, які здійснюють контролюючі органи, крім особливостей, передбачених для ДПІ статтею 193 ПК України.
Зокрема, ДПІ відповідно до статті 193 ПК України:
- здійснюють сервісне обслуговування платників податків;
- здійснюють реєстрацію та ведення обліку платників податків та платників єдиного внеску, об’єктів оподаткування та об’єктів, пов’язаних з оподаткуванням;
- формують та ведуть Державний реєстр фізичних осіб – платників податків, Єдиний банк даних про платників податків – юридичних осіб, реєстри, ведення яких покладено законодавством на контролюючі органи;
- виконують інші функції сервісного обслуговування платників податків, визначені законом.
Сервісне обслуговування платників – це надання адміністративних, консультаційних, довідкових, інформаційних, електронних та інших послуг, пов’язаних з реалізацією прав та обов’язків платника відповідно до вимог податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган (п.п. 14.1.2261 п. 14.1 статті 14 ПК України).
При цьому, в умовах впровадження інституційних змін діяльності важливим чинником реформ є курс на створення належних умов для обслуговування платників податків, забезпечення надання сервісів і послуг у стислі терміни та в повному обсязі, підвищення довіри суспільства до органів ДФС.
Наталія Швець: Яка планується організаційна структура органів ДФС після остаточного закінчення реформи?
Людмила Демченко: Зміни, внесені до ПК України Законами № 1791, № 1795, № 1797 передбачають також зміну підходів та принципів роботи фіскальної служби, заснованих на партнерських відносинах та забезпеченні механізмів прозорого витрачання бюджетних коштів, що, у свою чергу, потребує здійснення відповідних структурних змін.
Слід зазначити, що на сьогодні здійснено перші кроки щодо реалізації концепції реформування ДФС, яку розроблено Міністерством фінансів України, з урахуванням рекомендацій міжнародних партнерів України, зокрема Міжнародного валютного фонду, та 29.03.2017 схвалено Кабінетом Міністрів України. Зазначена концепція передбачає довгострокове та всеохоплююче бачення розвитку ДФС, реформи в ключових сферах роботи фіскальної служби, зокрема оптимізацію організаційної структури, що дозволить скоротити адміністративні функції та забезпечити перерозподіл ресурсів на виконання основних оперативних функцій, ефективно організувати роботу районних інспекцій як сервісних офісів, централізувати основні функції та впровадити єдині стандарти їх виконання.
Така організація роботи сприятиме формуванню іміджу ДФС як професійного та сервісного органу, підвищенню довіри платників податків, зниженню несанкціонованого впливу на бізнес, унеможливлення формування корупційних зв’язків.
Здійснені кроки – це лише частина запланованих реформ, адже мета полягає у зміні філософії функціонування ДФС, а також задоволенні платників податків процесами адміністрування та наданими сервісами.
Тому з метою належної організації роботи згідно з новими реаліями, Міністерством фінансів України, Державною фіскальною службою України спільно з представниками місії Європейського департаменту МВФ, а також з радниками Офісу технічної допомоги Казначейства США в програмі концепції розвитку ДФС проводяться зустрічі, на яких узгоджуються питання щодо реалізації інституційних змін діяльності ДФС, оптимізації структури та чисельності органів ДФС.
На сьогодні робота щодо впровадження зазначених змін триває.
Ольга Решетник: Які, на Вашу думку, можуть виникнути проблеми з реєстрацією податкових накладних у зв’язку з майже ручним режимом підтвердження зазначених у ній показників?
Людмила Демченко: Державною фіскальною службою України відповідно до пункту 74.2 статті 74 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями) (далі ПКУ) з квітня 2017 року запроваджено систему автоматизованого моніторингу відповідності податкових накладних/розрахунків коригування критеріям оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації таких податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі – СМКОР).
Відповідно до пункту 57 розділу ХХ Перехідних положень ПКУ період з 1 квітня 2017 року до 1 липня 2017 року є перехідним періодом, протягом якого процедура, визначена пунктом 201.16 статті 201 цього Кодексу здійснюється без фактичного зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування у Єдиному реєстрі податкових накладних (далі – ЄРПН).
СМКОР побудована з використанням критеріїв, визначених проектом наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження Критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, та Переліку документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування».
Відповідно до моніторингу реєстрації податкових накладних в ЄРПН, організованого на перехідний період, всі податкові накладні відносяться СМКОР до категорії «0» (не ризиковий) або «1» (наявні ознаки ризиковості).
Процедура реєстрації та/або відмова в реєстрації податкової накладної визначені п. 201.16 ст.201 ПКУ та у постанові Кабінету міністрів України від 29.03.2017 року №190. Вичерпний перелік документів у розрізі критеріїв оцінки ступеня ризиків достатніх для зупинення реєстрації таких податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних буде затверджений Міністерство Фінансів України.
На сьогоднішній день проект зазначеного наказу МінФіна з зазначеними критеріїв оцінки ступеня ризиків достатніх для зупинення реєстрації таких податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних знаходиться на сайті ДФС України: www.sfs.gov.ua.
Наталія Швець: Чого чекати від впровадження процедури укладання договору щодо переведення права вимоги податкового боргу на дебітора боржника??
Людмила Демченко: Відповідно до пункту 87.5 статті 87 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI , із змінами та доповненнями, встановлено, що у разі якщо здійснення заходів щодо погашення податкового боргу платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, не привело до повного погашення суми податкового боргу або у разі недостатності у платника коштів для погашення податкового боргу, контролюючий орган визначає дебіторську заборгованість платника податків, строк погашення якої настав, джерелом погашення податкового боргу такого платника податків.
Контролюючий орган укладає з платником податків договір щодо переведення права вимоги такої дебіторської заборгованості. Така дебіторська заборгованість продовжує залишатися активом платника податків, що має податковий борг, про що зазначається в договорі між платником податків і контролюючим органом, та повинна бути відповідним чином розкрита в примітках до фінансової звітності.
Податковий борг продовжує обліковуватися за платником податків, у якого він виник, до надходження коштів до бюджету за рахунок стягнення цієї дебіторської заборгованості. Контролюючий орган повідомляє платнику податків про таке надходження в п’ятиденний строк з дня отримання відповідного документа.
У разі відмови платника податків, що має податковий борг, від укладення з контролюючим органом договору щодо переведення права вимоги дебіторської заборгованості такий контролюючий орган звертається до суду щодо зобов’язання платника податків укласти зазначений договір.
Порядок застосування пункту 87.5 статті 87 Податкового кодексу визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Наталія Швець: Яким чином на стадії ліквідації у процедурі банкрутства законно реалізувати актив, у разі, якщо банкрут є платником ПДВ? На сьогоднішній день існує невизначеність між ПК України та ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» з приводу питання, коли ж саме ліквідується боржник, як платник ПДВ: з моменту введення процедури ліквідації чи з моменту припинення боржника-банкрута, як юридичної особи?
Людмила Демченко: Норми Податкового кодексу України майже не торкаються сфери ліквідації підприємств, які перебувають у процедурі банкрутства.
Процедура банкрутства регулюється Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», норми якого є специфічними по відношенню до інших нормативно-правових актів.
Поряд з цим у Законі не прописані податкові правила гри, тому підприємства, які працюють у процедурі банкрутства, продовжують користуватися окремими роз’ясненнями та поясненнями Державної фіскальної служби України.
Економічна сутність ПДВ виражена у тому, що це податок на ту вартість товару (у широкому сенсі), додається у процесі виробництва, тобто оподатковується прибавочний продукт.
Згідно ст.23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу, починаючи зі дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури
Що про це говорить Податковий кодекс України? У підпункті д) п. 184.1 ст. 184 Податкового кодексу Україні визначено, що анулювання реєстрації платника податку шляхом виключення з реєстру платників податку відбувається, якщо господарським судом винесено ухвалу про ліквідацію юридичної особи-банкрута .
Проте ухвала про ліквідацію юридичної особи-банкрута виноситься господарським судом по закінченню ліквідаційної процедури, тобто після заслуховування та затвердження звіту ліквідатора, після усіх дій, які були спрямовані на реалізацію виявленої ліквідаційної маси та задоволення вимог кредиторів. Ця ж ухвала є підставою для виключення юридичної особи з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, після чого юридична особа припиняє свої існування.
Визначимо наслідки, які мають місце у діяльності підприємства-юридичної особи на стадії ліквідації процедури банкрутства, якщо дане підприємство залишається платником ПДВ.
Основною метою підприємства на даному етапі є максимальне залучення грошових коштів від реалізації майна та оплата грошових зобов’язань кредиторам у визначеній законодавством черговості. Порядок реалізації активів боржника передбачає, що активи банкрута мають бути реалізовані на конкурсній основі – відкритих торгах, аукціоні, кількість проведення яких є обмеженою, а їх проведення відбувається на платній основі. До того ж слід враховувати, що уповільнення ведення ліквідаційної процедури призводить до її подорожчання. До «вартості» ліквідаційної процедури слід віднести витрати на утримання та збереження майнових активів боржника, тобто слід оплачувати роботу працівників, які займаються питаннями охорони та контролю за станом і рухом майна, або укладати відповідний договір із спеціалізованою сторонньою організацією; витрати на публікацію в офіційних друкованих органах інформації про порядок продажу майна банкрута та проведення торгів (аукціону), витрати на оплату праці та витрат ліквідатора, поштові, канцелярські витрати, ведення бухгалтерського обліку тощо.
Усі ці витрати оплачуються виключно із грошових коштів, які отримуються від реалізації майна банкрута. Якщо при реалізації активів до їх вартості, визначеної експертним шляхом, додається податок на додану вартість, то загальна вартість активів, виставлених на продаж, збільшується. Чим більша ціна цих активів, тим менша вірогідність того, що дані активи швидко будуть реалізовані, треба буде організовувати декілька разів торги, а кожні торги вимагають часу, приблизно два місяці, та грошових кошів. Законодавством не передбачено оптимізацію ліквідаційної процедури, більш того, на даний час максимальна тривалість ліквідаційної процедури не обмежена.
Отже, можна штучно уповільнювати процедуру та «проїдати» отримані кошти, спрямовуючи їх на поточні витрати, пов’язані із веденням ліквідаційної процедури у рамках законодавства, а нереалізовані активи – просто списати.
Чи буде досягнута мета ліквідаційної процедури? Звичайно, ні, тому що вимоги кредиторів не задовольнятимуться.
Припустимо, що активи реалізовані. Податкове зобов’язання за ПДВ, яке виникає при продажу активів, банкрут не сплачує, а включає до третьої черги вимог кредиторів, у якій задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів).
Це означає, що у доходну частину Державного бюджету України визначені податкові зобов’язання за ПДВ можуть і не надійти, просто до їх сплати не дійде черга.
Тим часом сума недоїмки боржника за податками збільшиться, а його фінансовий стан – погіршиться. Таким чином, застосування ПДВ на стадії ліквідації процедури банкрутства може бути невигідним з економічної точки зору.
Припустимо, що підприємство-банкрут, розуміючи складнощі застосування ПДВ, з метою прискорення процедури ліквідації звертається до органів ДФС за анулюванням свідоцтва платника ПДВ.
Для цього можна скористатися нормами підпункту а) п.184.1 ст. 184 Податкового кодексу України, якщо протягом попередніх дванадцяти місяців загальна вартість наданих оподатковуваних товарів або послуг була меншою за триста тисяч гривень без урахування ПДВ.
Для підприємства, яке перебуває у процедурі банкрутства, є характерним зниження обсягів реалізації, і цілком можливо, що дана норма підходить до підприємства.
Але цей підпункт вимагає також повної сплати суми визначених податкових зобов’язань, з урахуванням п. 184.7 ст. 184 Податкового кодексу України.: «якщо в останньому звітному (податковому) періоді на обліку у платника податку залишаються товари та необоротні активи, при придбанні яких суми податку були включені до податкового кредиту, платник податку не пізніше дати подання заяви про анулювання його реєстрації як платника податку зобов’язаний визнати умовне постачання таких товарів та необоротних активів та нарахувати податкові зобов’язання виходячи із звичайної ціни відповідних товарів чи необоротних активів, крім випадків реорганізації платника податку шляхом приєднання, злиття, перетворення, поділу та виділення відповідно до закону». Тобто, враховуючи вимоги Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, неодмінною умовою зняття з реєстрації платника ПДВ є проведення умовного продажу товарних залишків та необоротних активів, що обліковуються на балансі підприємства на дату анулювання свідоцтва платника ПДВ .
Таким чином, для підприємства, що перебуває у процедурі банкрутства, оплата визначених податкових зобов’язань означає порушення черговості погашення вимог кредиторів. Що стосується умовного донарахування податкових зобов’язань, то їх можна донарахувати у повному розмірі і включити донараховану суму до третьої черги. Анулювання свідоцтва платника ПДВ відбувається у цьому випадку за заявою платника податку. А третя черга реєстру вимог кредиторів збільшиться на значну суму, при цьому вірогідність погашення вимог кредиторів четвертої черги зменшиться до мінімуму. Зауважимо, що цими кредиторами є постачальники – юридичні та фізичні особи, які, не отримавши грошей, опиняються у скрутному фінансовому стані.
Між тим специфіка банкрутства має бути відбита у податковому законодавстві.
Так,підприємства, які перебувають у процедурі розпорядження майном або санації, потребують певних пільгових податкових умов, виражених не тільки застосуванням мораторію на штрафні санкції та пеню стосовно заборгованості, яка сформувалася раніше.
Підприємствам, які ліквідуються за рішенням суду, тобто визнані такими, що не можуть відновити платоспроможність, податкові правила не мають перешкоджати швидко ліквідуватися, тому доцільно розглянути питання щодо обмеження дії окремих податків у процедурі ліквідації.
Ольга Решетник: Цікавить точка зору по процедурі банкрутства: на сьогоднішній день кількість ліквідацій підприємств значно перевищує кількість санацій, можливо це пов’язано з нарахуванням ПДВ, оскільки і в процедурі ліквідації, і в процедурі санації здійснюється продаж майна. Чи можливо запровадити якісь пільги або преференції для платників податків зі сплати ПДВ, які перебувають у процедурі санації.
Людмила Демченко: Враховуючи вимоги чинного законодавства, можливість застосування пільг або преференцій для платників податків з ПДВ, які перебувають у процедурі санації – на сьогоднішній день не передбачено.
Однак слід відмітити інші ймовірні важелі, які можливо застосувати під час процедури санації у справах про визнання боржника банкрутом.
Так, можливим і найдієвішим способом може бути процедура укладення мирової угоди боржника з податковим органом.
Під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та/або розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється шляхом укладення угоди між сторонами.
Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство. У процедурі розпорядження майном боржника мирову угоду може бути укладено лише після виявлення всіх кредиторів і затвердження господарським судом реєстру вимог кредиторів.
Рішення про укладення мирової угоди приймається від імені боржника керівником боржника чи арбітражним керуючим (керуючим санацією, ліквідатором), які виконують повноваження органів управління та керівника боржника і підписують її.
Таким чином, у зв’язку із відсутністю законодавчо закріплених норм, щодо надання пільг зі сплати ПДВ у процедурі санації підприємства та з метою відновлення платоспроможності платника податків, як альтернативний варіант застосування пільг – можливе укладення мирової угоди, умови якої можуть передбачати також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, що в свою чергу може свідчити про покращення економічного та інвестиційного клімату держави і в майбутньому сприятиме надходженню додаткових коштів до бюджету, в ході здійснення господарської діяльності підприємства та як наслідок уникнення втрат робочих місць.
Ольга Решетник: Чи мають податкові органи право накладати стягнення у вигляді штрафу на платників податків за порушення законодавства про працю, або це виключна компетенція інспекції з праці? Якщо має, то які?
Людмила Демченко: Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року N 423, Міністерство соціальної політики України є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику, зокрема, у сфері праці та соціальної політики, трудових відносин, соціального захисту.
Оскільки питання трудових відносин не належить до компетенції ДФС, а знаходиться у правовому полі Міністерства соціальної політики України, отже і право накладання стягнення у вигляді штрафу на платників податків за порушення законодавства про працю є компетенцією інспекції з праці.